ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS ДПтСУ -Общение коллег

Некоторым руководителям ДПт С и МИНЮСТА очень очень не нравиться, что выкладывается в разделе ,,Общение коллег ДПтС Украины” сотрудниками вверенных им подарделений.Ну что делать господа руководители, что сколько в зеркало не смотри,а рожа ваша остается кривой.Так нечего на зеркало пенять. Все так же и осталось как и было до революции гидности. Некоторые из вас продолжают кормиться с рук криминала, выжимать из подчиненных деньги с зарплат и совершать другие противоправные действия. Не буду спорить отдельные коменты пишут дебилы, но это только отдельные личности, поэтому не стоит вам лишать себя удовольствия и почитать про себя что думают о вас ваши подчиненные.А остальным общаемся на здоровье

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 928

4.03.2019 16:59 Абырвалг Полиграфович

Стаття 102. Режим у колоніях та його основні вимоги

Режим у виправних і виховних колоніях — це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

Режим створює умови для суспільно корисної праці засуджених, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, соціально-виховної роботи та громадського впливу.

{Частина третя статті 102 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Міністерством юстиції України.

{Частина четверта статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина п’ята статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати документи, а також предмети, вироби і речовини, зберігання і використання яких засудженим заборонено. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина шоста статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Зберігання засудженими при собі речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені у засуджених речі та предмети, які заборонено використовувати в колоніях, вилучаються, про що посадовою особою колонії складається протокол. За клопотанням установи виконання покарання слідчий суддя розглядає питання про конфіскацію таких речей та предметів або про передачу їх на зберігання до звільнення засудженого відповідно до положень розділу VIII Кримінального процесуального кодексу України.

Зберігання грошей, цінних паперів забезпечується адміністрацією колонії.

{Частина сьома статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 5461-VI від 16.10.2012, № 435-VII від 05.09.2013; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Стаття 103. Технічні засоби нагляду і контролю

Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Адміністрація колонії зобов’язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.

Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина третя статті 103 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 104. Оперативно-розшукова діяльність в колоніях

Відповідно до закону в колоніях здійснюється оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою:

забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб;

попередження і виявлення злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання;

{Абзац третій частини першої статті 104 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень;

надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність або кримінальне провадження, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

{Абзац п’ятий частини першої статті 104 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань.

Стаття 105. Режим особливих умов у колоніях

У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв’язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, начальника управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, Голови Національної поліції, керівника територіального органу Національної поліції — органів і підрозділів Національної поліції.

{Частина друга статті 105 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 901-VIII від 23.12.2015}

Про запровадження режиму особливих умов в установах виконання покарань невідкладно інформується Міністр юстиції України.

{Статтю 105 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}


4.03.2019 17:00 Абырвалг Шариков

Стаття 106. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї

До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використання вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю персоналу колонії чи інших осіб.

До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров’ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.

Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов’язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров’ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов’язана негайно надати допомогу потерпілим.

Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

{Частина п’ята статті 106 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї допускається також в інших випадках, передбачених законами України “Про Національну поліцію” і “Про Національну гвардію України”.

{Частина шоста статті 106 із змінами, внесеними згідно із Законами № 877-VII від 13.03.2014, № 901-VIII від 23.12.2015}


4.03.2019 17:01 Эдмон Дантес

– Если хорошенько поискать, так найдется, – сказал Данглар. – А впрочем, – продолжал он, – чего ради я путаюсь в это дело? Ведь меня оно не касается.

– Не знаю, касается ли оно вас, – вскричал Фернан, хватая его за руку, – но знаю, что у вас есть причины ненавидеть Дантеса. Кто сам ненавидит, тот не ошибается и в чужом чувстве.

– У меня причины ненавидеть Дантеса? Никаких, даю вам слово. Я видел, что вы несчастны, и ваше горе возбудило во мне участие, вот и все. Но если вы думаете, что я стараюсь для себя, тогда прощайте, любезный друг, выпутывайтесь из беды как знаете.

Данглар сделал вид, что хочет встать.

– Нет, останьтесь! – сказал Фернан, удерживая его. – Не все ли мне равно в конце концов, ненавидите вы Дантеса или нет. Я его ненавижу и не скрываю этого. Найдите средство, и я все исполню; только не смерть, потому что Мерседес сказала, что она умрет, если убьют Дантеса.

Кадрусс, опустивший голову на стол, поднял ее и посмотрел тяжелым и бессмысленным взглядом на Фернана и Данглара.

– Убьют Дантеса! – сказал он. – Кто собирается убить Дантеса? Не желаю, чтобы его убивали. Он мне друг, еще сегодня утром он предлагал поделиться со мной деньгами, как поделился с ним я. Не желаю, чтобы убивали Дантеса!

– Да кто тебе говорит, что его хотят убить, дурак! – прервал Данглар – Мы просто шутим. Выпей за его здоровье, – продолжал он, наполняя стакан Кадрусса, – и оставь нас в покое.

– Да, да, за здоровье Дантеса! – сказал Кадрусс, выпивая вино. – За его здоровье!.. За его здоровье!.. Вот!..

– Но… средство?.. средство? – спрашивал Фернан.

– Так вы еще не нашли его?

– Нет, ведь вы взялись сами…

– Это правда, – сказал Данглар. – У французов перед испанцами то преимущество, что испанцы обдумывают, а французы придумывают.

– Ну так придумайте! – нетерпеливо крикнул Фернан.

– Человек! – крикнул Данглар. – Перо, чернил и бумаги!

– Перо, чернил и бумаги? – пробормотал Фернан.

– Да, я бухгалтер: перо, чернила и бумага – мои орудия, без них я ничего не могу сделать.

– Перо, чернил и бумаги! – крикнул, в свою очередь, Фернан.

– На том столе, – сказал трактирный слуга, указывая рукой.

– Так подайте сюда.

Слуга взял перо, чернила и бумагу и принес их в беседку.

– Как подумаешь, – сказал Кадрусс, ударяя рукой по бумаге, – что вот этим вернее можно убить человека, чем подкараулив его на опушке леса! Недаром я пера, чернил и бумаги всегда боялся больше, чем шпаги или пистолета.

– Этот шут не так еще пьян, как кажется, – заметил Данглар. – Подлейте ему, Фернан.

Фернан наполнил стакан Кадрусса, и тот, как истый пьяница, отнял руку от бумаги и протянул ее к стакану.

Каталанец подождал, пока Кадрусс, почти сраженный этим новым залпом, не поставил или, вернее, не уронил стакан на стол.

– Итак? – сказал каталанец, видя, что последние остатки рассудка Кадрусса утонули в этом стакане.

– Итак, – продолжал Данглар, – если бы, например, после такого плавания, какое совершил Дантес, заходивший в Неаполь и на остров Эльба, кто-нибудь донес на него королевскому прокурору, что он бонапартистский агент…

– Я донесу! – живо вскричал каталанец.

– Да, но вам придется подписать донос, вас поставят на очную ставку с тем, на кого вы донесли. Я, разумеется, снабжу вас всем необходимым, чтобы поддерживать обвинение, но Дантес не вечно будет в тюрьме. Когда-нибудь он выйдет оттуда, и тогда горе тому, кто его засадил!

– Мне только и нужно, чтобы он затеял со мною ссору.

– А Мерседес? Мерседес, которая возненавидит вас, если вы хоть пальцем тронете ее возлюбленного Эдмона!

– Это верно, – сказал Фернан.

– Нет, нет, – продолжал Данглар, – если уж решаться на такой поступок, то лучше всего просто взять перо, вот так, обмакнуть его в чернила и написать левой рукой, чтобы не узнали почерка, маленький доносец следующего содержания.

И Данглар, дополняя наставление примером, написал левой рукой косыми буквами, которые не имели ничего общего с его обычным почерком, следующий документ, который и передал Фернану.

Фернан прочел вполголоса:

– «Приверженец престола и веры уведомляет господина королевского прокурора о том, что Эдмон Дантес, помощник капитана на корабле „Фараон“, прибывшем сегодня из Смирны с заходом в Неаполь и Порто-Феррайо, имел от Мюрата письмо к узурпатору, а от узурпатора письмо к бонапартистскому комитету в Париже.

Если он будет задержан, уличающее его письмо будет найдено при нем, или у его отца, или в его каюте на «Фараоне».

– Ну вот, – сказал Данглар, – это похоже на дело, потому что такой донос никак не мог бы обернуться против вас самих, и все пошло бы само собой. Оставалось бы только сложить письмо вот так и надписать: «Господину королевскому прокурору». И все было бы кончено. – И Данглар, посмеиваясь, написал адрес.

– Да, все было бы кончено, – закричал Кадрусс, который, собрав последние остатки рассудка, следил за чтением письма и инстинктивно чувствовал, какие страшные последствия мог иметь подобный донос, – да, все было бы кончено, но это было бы подло! – И он протянул руку, чтобы взять письмо.

– Именно потому, – отвечал Данглар, отодвигая от него письмо, – все, что я говорю, и все, что я делаю, это только шутка, и я первый был бы весьма огорчен, если бы что-нибудь случилось с нашим славным Дантесом. Посмотри!

Он взял письмо, скомкал его и бросил в угол беседки.

– Вот это дело! – сказал Кадрусс. – Дантес – мой друг, и я не хочу, чтобы ему вредили.

– Да кто же думает ему вредить! Уж верно, не я и не Фернан! – сказал Данглар, вставая и посматривая на каталанца, который искоса поглядывал на бумагу, брошенную в угол.

– В таком случае, – продолжал Кадрусс, – еще вина! Я хочу выпить за здоровье Эдмона и прекрасной Мерседес.

– Ты и так уж слишком много пил, бражник, – сказал Данглар, – и если еще выпьешь, то тебе придется заночевать здесь, потому что ты не сможешь держаться на ногах.

– Я? – с пьяным хвастовством сказал Кадрусс, поднимаясь. – Я не могу держаться на ногах? Бьюсь об заклад, что взберусь на Аккульскую колокольню и даже не покачнусь.

– Хорошо, – прервал Данглар, – побьемся об заклад, но только завтра. А сегодня пора домой. Дай мне руку и пойдем.

– Пойдем, – отвечал Кадрусс, – но мне не требуется твоей руки. А ты идешь, Фернан? Идешь с нами в Марсель?

– Нет, – сказал Фернан, – я пойду домой, в Каталаны.

– Напрасно; пойдем с нами в Марсель, пойдем.

– Мне незачем в Марсель, я не хочу туда.

Оклеветали, сволочи


4.03.2019 17:02 Просвещайтесь!

1 День уходил, и неба воздух темный Земные твари уводил ко сну От их трудов; лишь я один, бездомный,

4 Приготовлялся выдержать войну И с тягостным путем, и с состраданьем, Которую неложно вспомяну.

7 О Музы, к вам я обращусь с воззваньем! О благородный разум, гений свой Запечатлей моим повествованьем!

10 Я начал так: “Поэт, вожатый мой, Достаточно ли мощный я свершитель, Чтобы меня на подвиг звать такой?

13 Ты говоришь, что Сильвиев родитель, Еще плотских не отрешась оков, Сходил живым в бессмертную обитель.

16 Но если поборатель всех грехов К нему был благ, то, рассудив о славе Его судеб, и кто он, и каков,

19 Его почесть достойным всякий вправе: Он, избран в небе света и добра, Стал предком Риму и его державе,

22 А тот и та, когда пришла пора, Святой престол воздвигли в мире этом Преемнику верховного Петра.

25 Он на своем пути, тобой воспетом, Был вдохновлен свершить победный труд, И папский посох ныне правит светом.

28 Там, вслед за ним. Избранный был Сосуд, Дабы другие укрепились в вере, Которою к спасению идут.

31 А я? На чьем я оснуюсь примере? Я не апостол Павел, не Эней, Я не достоин ни в малейшей мере.

34 И если я сойду в страну теней, Боюсь, безумен буду я, не боле. Ты мудр; ты видишь это все ясней”.

37 И словно тот, кто, чужд недавней воле И, передумав в тайной глубине, Бросает то, что замышлял дотоле,

40 Таков был я на темной крутизне, И мысль, меня прельстившую сначала, Я, поразмыслив, истребил во мне.

43 “Когда правдиво речь твоя звучала, Ты дал смутиться духу своему, — Возвышенная тень мне отвечала. -

46 Нельзя, чтоб страх повелевал уму; Иначе мы отходим от свершений, Как зверь, когда мерещится ему.

49 Чтоб разрешить тебя от опасений, Скажу тебе, как я узнал о том, Что ты моих достоин сожалений.

52 Из сонма тех, кто меж добром и злом, Я женщиной был призван столь прекрасной, Что обязался ей служить во всем.

55 Был взор ее звезде подобен ясной; Ее рассказ струился не спеша, Как ангельские речи, сладкогласный:

58 О, мантуанца чистая душа, Чья слава целый мир объемлет кругом И не исчезнет, вечно в нем дыша,

61 Мой друг, который счастью не был другом, В пустыне горной верный путь обресть Отчаялся и оттеснен испугом.

64 Такую в небе слышала я весть; Боюсь, не поздно ль я помочь готова, И бедствия он мог не перенесть.

67 Иди к нему и, красотою слова И всем, чем только можно, пособя, Спаси его, и я утешусь снова.

70 Я Беатриче, та, кто шлет тебя; Меня сюда из милого мне края Свела любовь; я говорю любя.

73 Тебя не раз, хваля и величая, Пред господом мой голос назовет. Я начал так, умолкшей отвечая:

76 “Единственная ты, кем смертный род Возвышенней, чем всякое творенье, Вмещаемое в малый небосвод,

79 Тебе служить — такое утешенье, Что я, свершив, заслуги не приму; Мне нужно лишь узнать твое веленье.

82 Но как без страха сходишь ты во тьму Земного недра, алча вновь подняться К высокому простору твоему?”

85 “Когда ты хочешь в точности дознаться, Тебе скажу я, — был ее ответ, — Зачем сюда не страшно мне спускаться.

88 Бояться должно лишь того, в чем вред Для ближнего таится сокровенный; Иного, что страшило бы, и нет.

91 Меня такою создал царь вселенной, Что вашей мукой я не смущена И в это пламя нисхожу нетленной.

94 Есть в небе благодатная жена; Скорбя о том, кто страждет так сурово, Судью склонила к милости она.

97 Потом к Лючии обратила слово И молвила: — Твой верный — в путах зла, Пошли ему пособника благого. -

100 Лючия, враг жестоких, подошла Ко мне, сидевшей с древнею Рахилью, Сказать: — Господня чистая хвала,

103 О Беатриче, помоги усилью Того, который из любви к тебе Возвысился над повседневной былью.

106 Или не внемлешь ты его мольбе? Не видишь, как поток, грознее моря, Уносит изнемогшего в борьбе? -

109 Никто поспешней не бежал от горя И не стремился к радости быстрей, Чем я, такому слову сердцем вторя,

112 Сошла сюда с блаженных ступеней, Твоей вверяясь речи достохвальной, Дарящей честь тебе и внявшим ей”.

115 Так молвила, и взор ее печальный, Вверх обратясь, сквозь слезы мне светил И торопил меня к дороге дальней.

118 Покорный ей, к тебе я поспешил; От зверя спас тебя, когда к вершине Короткий путь тебе он преградил.

121 Так что ж? Зачем, зачем ты медлишь ныне? Зачем постыдной робостью смущен? Зачем не светел смелою гордыней, -

124 Когда у трех благословенных жен Ты в небесах обрел слова защиты И дивный путь тебе предвозвещен?”

127 Как дольный цвет, сомкнутый и побитый Ночным морозом, — чуть блеснет заря, Возносится на стебле, весь раскрытый,

130 Так я воспрянул, мужеством горя; Решимостью был в сердце страх раздавлен. И я ответил, смело говоря:

133 “О, милостива та, кем я избавлен! И ты сколь благ, не пожелавший ждать, Ее правдивой повестью наставлен!

136 Я так был рад словам твоим внимать И так стремлюсь продолжить путь начатый, Что прежней воли полон я опять.

139 Иди, одним желаньем мы объяты: Ты мой учитель, вождь и господин!” Так молвил я; и двинулся вожатый,

142 И я за ним среди глухих стремнин.


4.03.2019 17:04 Безпристрастный

Уважаемые коллеги, что Вы думаете об этом? Есть ли тут зерно здравого смысла?

ОРД сайт, кто такой Стас Речинский? С кем он связан и кто его крышует? Есть такой говномет — Стас Речинский. Давайте обсудим проблемы “джинсы” и откровенно помойные ямы — сайты. На ОРД 23.09 был опубликован материал и не успел я его дочитать как он был удален. Скажите, зачем ставить материал? Ответ Стас ставит чтоб потом его удалять! Но за деньги! Кроме этого Речинский удаляет ветки на форуме за деньги на которых мы месяцами обсуждаем темы. И самое хужее, что эта “СУКА” РЕЧИНСКИЙ продаетIP адресса форумчан, потом их вычисляют и ломают головы или увальняют с работы!!!!

Ты еще на ОРД форуме, тогда твой начальник уже купил у РЕЧИНСКОГО твой ай пи и идет к тебе. Вот такая петрушка, так что все на ОРД — 02, это наш сайт без регистрации, без цензуры, без “КРЫСЫ” РЕчинского. ОРД — 02 это правильный ОРД!

Нужный человек: Речинский Стас – профессиональный стукач, профессиональный клеветник Заказная журналистика – бич украинских СМИ, постепенно подтачивающая к ним доверие и уважение.

Журналистские расследования превратились во взаимный слив информации конкурирующих политических или бизнес группировок. Станислав Речинский и его сайт «ОРД» пережили характерную для заказной журналистики эволюцию. Начав с высокого пафоса ответственности перед обществом, сайт, построенный вокруг слива внутренней информации СБУ, в конце концов превратился в сливной бачок на службе не только бютовцев, но и всех желающих. Заработав узнаваемость на сливе информации, и в некотором роде популярность как журналист, Стас Речинский, после прекращения источников этого слива обратился ко всем возможным другим источникам заработка. В той или иной мере ценная для общественности информация в его журналистских материалах перемешалась с откровенными придумками и версиями. Подтасовка фактов с целью получения нужных выводов, публикация откровенно сфальсифицированных документов – все это стало характерными особенностями журналистского почерка Стаса Речинского.

Журналистские расследования в нашей стране слишком часто стали использоваться как способ сведения политических счетов или бизнес разборок. В целом это уничтожает профессию журналиста и уважение к ней в обществе. Неудивительно, что профессия, которая неизменно в начале 90-х вызывала доверие, теперь в среде информированных людей превратилась в синоним продажности. Путь, которым идут лучшие из лучших в среде журналистики, – расследователи, очень часто приводит их к сделкам с фигурантами их публикаций. Грань между честным масс-медийщиком, открывающим сведенья для общественности, и между заказным журналистом, делающим это за деньги слишком тонка, а в нашей сегодняшней ситуации – почти не существующая. Все известные украинские журналисты в сфере расследований – Коробова и Речинский – берутся в том или ином виде за заказные расследования. Такие псевдожурналисты как Гладчук вообще занимаются только этим.

Все успешные расследователи журналисты становятся в конце концов перед выбором – писать за деньги или не писать. Причем если ты успешный журналист, сделавший себе имя на расследованиях, то этот вопрос стоит перед тобой каждый день в виде готовых предложений с достаточно крупными суммами. Цены на такие вещи меняются в зависимости от политического сезона, СМИ и конкретного журналиста. Владимир Мостовой, главный редактор «Зеркала Недели» в момент пика ее популярности был пойман другими журналистами на том, что получал от замгенпрокурора 25 тыс. долларов за подготовку определенной публикации. И никто в среде журналистов не стал раздувать этот случай. По прикидкам людей знающих рынок, в 2001-2005 в год руководство «Зеркала Недели» снимало не менее двух миллионов долларов на непрямой рекламе в виде слива информации, заказных расследованиях. О том, что в большинстве случаев в газетах у вас просто готовы взять подготовленный вами материал и опубликовать – речь не идет, это уже повсеместно принятая у нас практика. Как правило, основные журналистские расследования публикуются у нас в интернет-СМИ. Делать это легче по юридическим и организационным причинам. Перемещение основного массива слива информации и журналистских расследований произошло начиная с 2003-2004 года. «ОРД», «Дурдом» и множество мелких сайтов таких как «Спротив орг» живут с заказных публикаций. Цена заказного материала на «ОРД» одна из самых низких среди сайтов его круга, но не опускается меньше 3 тыс. долларов за публикацию, и 5 тыс. долларов если материал готовит Стас.

Начиная как честные расследователи, журналисты идут на те или иные компромиссы, которые в конце концов приводят к тому, что они психологически перестраивают свои мозги на получение как можно большего количества денег от этой деятельности. Как журналисты они умирают, переходят на финансировании у той или иной финансово-организованной группировки. Ситуация со Стасом Речинским еще более характерная – он изначально находился на службе у заинтересованной политической группировки, будучи нанятым журналистом.

Чем больше изучаешь украинскую практику, и временами оглядываешься на мировую, тем больше понимаешь, что даже небольшая надежда на честных журналистов, которые расследуют с риском для жизни тел или иные ситуации – это фантазии или придумки почерпнутые нами из американских фильмов. На самом деле провести серьезное исследование можно лишь в том случае, если тебе помогут собрать документы те или иные заинтересованные лица. Если звезды зажигаются – значит кому-то это нужно. Относится это и к звездам журналистики.

В американской консервативно политической мысли давно уже зародилось мнение о том, что журналист может быть объектом такого же исследования как и политики и другие публичные люди. Если мы исследуем личную жизнь публичного человека, чтобы понять, что он на самом деле представляет, из каких мотивов исходит, то логично, что таким же объектом должны становиться и представители четвертой власти. Попробуем разобраться из какой истории взялся Стас Речинский.

Откуда взялся Станислав Речинский

На рынке журналистских расследований Стас Речинский занимает особенное положение. Он не стал популярным журналистом, который светится по ящику, он не может играть в публичного человека который может рассуждать на любую тему. Вся его известность связана с сайтом «ОРД» и со сливом информации о деятельности спецслужб. Всю это информацию он лишь литературно оформил и привел в удобоваримый вид для чтения. Его нельзя назвать легко пишущим журналистом, он скорее медленно переваривающий полученную информацию носорог, и с такой же скоростью выдающий свои тяжеловесные говностатьи. Неудивительно, потому что он никогда не занимался журналистикой в настоящем понимании этого слова. Вся его журналистская карьера построена на сотрудничестве со спецслужбами.

Стас Речинский родился в 1963 году в городе Майкопе Краснодарского края. В 1982-1984 годах служил в Афганистане. После окончания срочной службы он не знает, куда именно податься, но уже знал, кто именно ему поможет. Мы не знаем когда именно точно, но, скорее всего, во время службы в Афганистане молодой парень идет на сотрудничество с КГБ, проявляя себя как обстоятельный и изобретательный доносчик. Ему обещают помочь со вступлением в центральный ВУЗ, именно это было его мечтой, ради чего он начинает работать с удвоенной энергией.

В это время Киевский Университет Тараса Шевченко, и в особенности филологический факультет испытывал в полной мере родовые муки национального самосознания. Большая машина КГБ УССР работала над предотвращением и предупреждением этих процессов в обществе. Молодой парень, афганец, с честью защитивший интересы Родины в ДРА, и не скрывающий этого вполне годится для того, чтобы разбавить немножко этот националистический супчик и вовремя информировать, что именно в нем происходит. В 1985 он попадает в это заведение с вполне определенными целями. Окончив в 1990 году университет, он оказался перед вопросом, куда идти работать, везде начинался развал. Кагебешники сами не знали, что с ними будет, и занимались другими вопросами. Их влияние и возможности быстро уменьшались, и гарантированно где они могли помочь – это церковная среда, которая всегда была под их плотным контролем. Стас начинает работать журналистом в «Украинской православной газете». Параллельно подрабатывает и в других газетах, где подвизается как информированный журналист для написания аналитических материалов. Тогда уже начинается понемногу благотворное для именно журналисткой карьеры Речинского сотрудничество. Старые знакомые снова понемногу приходят в стабильное русло, а так как заработки на работе мизерные, то, основываясь на доступной им служебной информации, пишут востребованные статьи, которые затем Речинский пристраивает в газеты. В то время получаемые гонорары были хорошим подспорьем к зарплате. У них остаются хорошие связи в церковной среде, благодаря чему Речинский возглавляет в 1998 году пресс-службу украинского отделения Русской православной церкви (Московский Патриархат). Тут он как настоящий «журналист» занимается пропагандой церкви. Сомнительно, что работать с прессой в Московском Патриархате возьмут человека, который не предан идее единства славянских народов, и который поддерживает независимость Украины. Особым коньком Речинского становятся разоблачительные статьи о Филарете. Постепенно он полностью осваивается на новом поприще, и посвящает почти все свое рабочее время удовлетворению потребностей своих работодателей в пиар войне против Украинской православной церкви Киевского Патриархата.

Его люби друзи из КГБ-СБУ тем временем двигаются своей служебной дорогой. Один из их перспективных контактов в церковной среде Александр Турчинов начинает проворачиваться совершенно новой интересной гранью. Церковное направление в КГБ было одним из наиболее важных, и особое место в нем занимала борьба с нетрадиоционными церквями, такими как баптизм, протестантизм. Проблема была в том, что в эти церкви собирались конечные нонконформисты, которые ни за что не соглашались ставить светское перед церковным. До конца 90-х это направление по традиции продолжали серьезно разрабатывать. Молодой баптист Александр Турчинов, который заигрывает с СБУшниками, а они с ним начинает серьезно продвигаться по политической стезе. Идея использования мощных баптистских сектантских сетевых структур на выборах витала в воздухе. После развала всех высокоорганизованных структур советского общества уже прошел период распада, и в новом украинском общественном мироустройстве возник запрос на организованные сети. Для организации партии и любого другого обще украинского действия нужны были дисциплинированные люди во всех регионах. Турчинов подходил для этого идеально. Более того, давайте вспомним то время, не было еще ни кадровых агентств пол подбору персонала, ни тем более не было развитых коммуникаций в виде интернета, мобильной связи. Стоял даже вопрос где просто оперативно найти сотрудников, что необходимо для любого политического проекта. Акции Тручинова быстро растут, вчерашние специалисты по церквям, курирующие его быстро втягиваются в политические горизонты.

Тем временем контакты с Московским патриархатом быстро расстраиваются. К концу 90-х происходит окончательное расщепление двух спецслужб. Личные контакты, конечно, остаются, но организованного сотрудничества уже нет. Возрожденное ФСБ возвращается в Московский патриархат, и вытесняет оттуда СБУ. Турчинов выходит такую политическую орбиту, что бывшим покровителям из СБУ приходится доказывать ему свою необходимость. Часто они с ним общаются по стандартной схеме, рисуя фантастические миры и рассказывая о несуществующих угрозах. Несмотря на такое самоудовлетворительное для обеих сторон общение необходим был интересный общий проект, который позволит сотрудничество вылить в видимые формы. Турчинова втягивают захватывающую для него, склонного к конспирологии и тайным знаниям, идею возглавить спецслужбу. Стаса, который снова начал испытывать затруднения с хорошей высокооплачиваемой работой берут на новое место. Речинскому дают ксиву помощника народного депутата, помогают организовать интернет-площадку. В 2004 году появляется сайт «ОРД» на котором массово начинают сливаться документы и материалы, к которым имели доступ, прежде всего, офицеры отдела внутренних расследований. Более того, в это время вокруг «ОРД» происходит множество странных игр, происходит слив из различных источников.

После победы помаранчевой камарильи, и назначения Александра Тручинова председателем СБУ в 2005 году, Стас Речинский становится руководителем пресс-службы СБУ. Это вполне понятно, именно он в течение предыдущего года освещал в наиболее полной мере работу отечественных служб безопасности. Хотя с другой стороны назначать на это место человека, который разбрасывался информацией, не задумываясь о последствиях, было не совсем верно.

Правление Тручинова в СБУ закончилось весьма примечательным мероприятием. Его люди вынесли копии всех важных архивов по оперативным разработкам и делам, а то, что угрожало их партнерам, уничтожили. С этих вынесенных дел Речинский жил последующие два года, – при запросе Турчинова публикуя нужные документы. В середине 2007 сайт начинает испытывать перебои. Доступ у Речинского и у Турчинова к оперативным данным прекратился, своих людей в конторе не было, вымели всех более-менее подозреваемых в связи с БЮТ. Новые хозяева СБУ слишком хорошо помнили, как всплывали не слишком приятные подробности.

«ОРД» становится больше форумом на котором анонимно переругиваются работники украинских спецслужб. Так как сливать больше нечего Речинский по заказу Турчинова начинает публиковать откровенные фальшивки. Придумываются несуществующие расшифровки несуществующих телефонных разговоров. Придумываются несуществующие дела. В это время у Речинского появляется шутливое прозвище «Аарончик» данное ему Турчиновым. Дело в том, что Турчинов всегда симпатизировал как и он бородатому Речинскому, работа в церкви ему была близка. А когда доброжелатели добрались с жалобой на Речинского что он берет заказухи на ОРД, Турчинов лишь пожурил его. «Так ты променял церковь на золотого тельца? Дорогой наш Аарончик», – имея в виду библейского Аарона, вылившего для народа золотого тельца, лишь пожурил Стаса Турчинов.

Сейчас Речинский полностью сжегся. Через Речинского идет постоянный слив нужной информации. Причем наряду с реальными документами он чаще публикует гипотезы в виде версий ничем не подтвержденных. Все это происходит на фоне потока заказухи, которая заполнила сайт «ОРД». Речинский перестал быть интересен и БЮТу и Турчинова, его еще держат на поводке, который у руках у Андрея Кожемякина, но это скорее для страховки, чтобы он не сболтнул лишнего о своих работодателях.

Не существовавший журналист загнулся, окончательно превратился в шлак, которым собственно и являлся. Закономерный конец сжегшегося журналиста.


4.03.2019 17:06 Синяк

А свежее комментарий никто не подскажет, как найти? Статья 368. Получение взятки

Получение должностным лицом в любом виде взятки за выполнение или невыполнение в интересах дающего взятку, или в интересах третьего лица любого действия с использованием предоставленной ему власти или служебного положения -

наказывается штрафом от семисот пятидесяти до одной тысячи пятисот необлагаемых минимумов доходов граждан или лишением свободы на срок от двух до пяти лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет.

Получение взятки в крупном размере или служебным лицом, занимающим ответственное положение, или по предварительному сговору группой лиц, или повторно, или соединенное с вымогательством взятки, -

наказывается лишением свободы на срок от пяти до десяти лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет и с конфискацией имущества.

Получение взятки в особо крупном размере или служебным лицом, занимающим особо ответственное етановище, -

наказывается лишением свободы на срок от восьми до двенадцати лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет и с конфискацией имущества.

Примечание. 1. Взяткой в ??крупном размере считается такая, которая в двести и более раз превышает необлагаемый минимум доходов граждан, в особо крупном — такая, что

в пятьсот и более раз превышает необлагаемый минимум доходов граждан.

Должностными лицами, занимающими ответственное положение, являются лица, указанные в пункте 1 примечания к статье 364, должности которых согласно статье 25 Закона Украины «О государственной службе» отнесены к третьей, четвертой, пятой и шестой категорий, а также судьи, прокуроры и следователи, руководители, заместители руководителей органов государственной власти и управления, местного самоуправления, их структурных подразделений и единиц. Должностными лицами, занимающими особо ответственное положение, являются лица, указанные в части первой статьи 9 Закона Украины «О государственной службе», и лица, должности которых согласно статье 25 настоящего Закона отнесены к первой и второй категориям.

Повторным в статьях 368 и 369 настоящего Кодекса признается преступление, совершенное лицом, ранее совершившим какое-либо из преступлений, предусмотренных этими статьями.

Вымогательством взятки признается требование должностным лицом взятки с угрозой совершения или несовершения с использованием власти или служебного положения действий, которые могут причинить вред правам или законным интересам того, кто дает взятку, или умышленное создание должностным лицом условий, при которых лицо вынуждено дать взятку с целью предотвращения вредных последствий в отношении своих прав и законных интересов.

Взяткой называется незаконное вознаграждение должностному лицу за совершение или несовершение им в интересах дающего взятку, определенных действий, которые должностное лицо может или должно было совершить с использованием своих должностных полномочий.

По ст. 368 УК квалифицируется получение незаконного вознаграждения только должностным лицом.

Получение незаконного вознаграждения рабочими предприятий, учреждений или организаций, которые не являются должностными лицами за выполнение ими работы или оказание услуг, входящих в круг их служебных обязанностей, квалифицируется по ст. 354 УК.

Незаконное получение работником государственного учреждения или организации, не является должностным лицом, в любом виде материальных благ или выгод имущественного характера в значительном размере (на сумму, в 0,5 и более раз превышает необлагаемый минимум доходов граж-мадян) за выполнение или невыполнение каких-либо действий с использованием должностных полномочий, квалифицируется по ст. 354 УК.

Не могут квалифицироваться по ст. 368 УК действия частных лиц% выдававших себя за должностных лиц или самовольно присвоили себе звание представителя власти или должностного лица (ст. 353 УК).

Поскольку преступление, предусмотренное ст. 368 УК Украины, является корыстным, предмет взятки имеет исключительно имущественный характер. Им могут быть: имущество (деньги, материальные ценности), право на имущество (документы, предоставляющие право на получение имущества, предоставления права пользоваться имуществом или потребовать выполнения обязательств и т.п.), любые действия имущественного характера (передача имущественных выгод, отказ от них, отказ от прав на имущество, бесплатное предоставление услуг имущественного характера, санаторных или туристических путевок, проведения строительных или ремонтных работ и т.п.).

Услуги, льготы и преимущества, которые не имеют материального содержания (похвальная характеристика или выступление в прессе, предоставление престижной работы и т.п.), не могут признаваться предметом взятки. Получение таких услуг, льгот или преимуществ может расцениваться как другая (некорыстная) заинтересованность при злоупотреблении властью или должностными полномочиями и при наличии к тому оснований квалифицироваться по соответствующей части статьи 364 УК Украины.

Состав преступления, предусмотренного ст. 368 УК Украины, является не только тогда, когда должностное лицо получило взятку для себя лично, но и тогда, когда она получила его для близких ему лиц (родственников, знакомых и т.п.). При этом не имеет значения, как фактически было использовано предмет взятки.

Получение взятки предполагает, что должностное лицо получает вознаграждение за совершение или несовершение каких-либо действий по службе с использованием своих прав и полномочий, т.е. за злоупотребление властью или должностными полномочиями в интересах дающего взятку. Главное во взяточничестве это подкуп должностного лица. Подкуп состоит в том, что должностное лицо за вознаграждение совершает: а) должностное действие с использованием должностных полномочий (неза-конно выдает ордер на квартиру, выдает льготный кредит, освобождает от ответственности и т.д.), б) должностное бездействует — не совершает действий, которые она была обязана согласно своим должностным статусом выполнить (не проводит контроля, не обличает незаконные действия взяткодателя или иных лиц, не привлекает к ответственности и т.п.).

Объектом или предметом торга при взяточничестве являются должностные действие или бездействия. Взяткодатель покупает у должностного лица его должностные действие или бездействия, или должностное лицо продает взяткодателю свое действие или бездействия. Поэтому для признания определенного действия взяточничеством необходимо установить, что вознаграждение дается лицу (получается лицом), которая действует с использованием своих властных или должностных полномочий.

Не может признаваться взяточничеством дача — получение вознаграждения за действия, совершенные без использования

должностных полномочий, или действия, которые совершаются не должностное лицо, а специалистом-профессионалом, например, врачом, юристом, педагогом. Например, врач, получил вознаграждение за эффективное лечение и хорошее отношение к больному, преступления не совершил, но если он получил вознаграждение за незаконно выдан листок временной нетрудоспособности, то в его действиях состав преступления, предусмотренный ст. 368 УК.

Ответственность за получение взятки наступает лишь при условии, что должностное лицо получило его за выполнение (невыполнение) таких действий, которые она могла или должна была выполнить с использованием предоставленной ему власти или организационно-распорядительных или административно-хозяйственных обязанностей, или хотя не имела полномочий совершить соответствующие действия, но благодаря своим должностным полномочиям могла принять меры к их совершению другими должностными лицами.

Деяние, предусмотренное статьей 368 УК Украины, заключается в получении взятки в любом виде. Поскольку выполнение или невыполнение должностным лицом соответствующих действий находится за пределами объективной стороны этого преступления, ответственность за получение взятки наступает независимо от того, до или после совершения этих действий было получено взятку, был или не был к совершению этих действий он обусловлен, исполнившая или не выполнила должностное лицо обусловлено, собиралась или нет она это выполнять.

Если совершенные должностным лицом в связи с получением взятки действия сами являются преступными (должностной подлог, злоупотребление властью или должности и т.п.), то содеянное квалифицируется по совокупности преступлений (п. и 4 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 7 октября 1994 г. « О судебной практике по делам о взяточничестве »).

Для квалификации деяния по ст. 368 УК не имеет значения, за что был получен взятку:

а) за совершение действий, которые должностное лицо могло совершить с использованием предоставленных ему должности полномочий б) по несовершение действий, которые должностное лицо было обязано совершить в) за совершение правомерных (легальных) или неправомерных (нелегальных) действий г) за совершение действий, которые должностное лицо намеревалось совершить или которые она не собиралась совершать может и вовсе не могла их совершить д) совершение действий до или после получения взятки.

Но по ст. 368 УК деяние квалифицируется только в том случае, когда вознаграждение передается должностному лицу за совершение или несовершение конкретных действий. Незаконное получение должностным лицом вознаграждения не за конкретные действия (бездействия), а на всякий случай, за общее доброжелательное отношение, не признается получением взятки.

Не может квалифицироваться по ст. 368 КХ как незаконное получение должностным лицом от граждан определенных сумм за выполнение различных бытовых услуг работниками предприятия или организации, когда должностное лицо получает не вознаграждение за совершение или несовершение им определенных действий, а свою долю из общей выручки.

Для квалификации преступления по ст. 368 УК не имеет значения, — было получение взятки обусловлено заранее. Ответственность по ст. 368 УК. наступает как за взятку-подкуп — когда взятка была получена должностным лицом к совершению обусловленной действия, так и за взятку-вииагороду, когда взятка передается должностному лицу после совершения им обусловленных действий. Такой вывод основывается на том, что по взятку-подкуп, так и взятка-вознаграждение подрывают авторитет демократических институтов государства, дезоргани-зову нормальную работу органов власти и управления, негативно влияют на моральное состояние общества и вообще разрушают политику государства, поскольку о совершении должностным лицом обусловленных взяткой действий становится, во-первых, известно определенному кругу лиц, а во-вторых, за таким положением вещей должностное лицо ожидает и надеется на вознаграждение за совершение или несовершение определенных действий.

Преступление, предусмотренное ст. 368 УК, считается оконченным с момента, когда должностное лицо приняло хотя бы часть взятки. Если же должностное лицо совершило определенные действия, направленные на получение взятки, но не получила его по причинам, не зависящим от его воли, содеянное квалифицируется как покушение на получение взятки по ст. 15 и ст. 368 УК.

Получение взятки в крупном размере, или должностным лицом, занимающим ответственное положение, или по предварительному сговору группой лиц, или повторно, или соединенное с вымогательством взятки считается совершенным при отягчающих обстоятельствах и квалифицируется по ч. 2 ст. 368 УК.

Согласно примечанию 1 к ст. 368 УК деяние квалифицируется по ч. 2 ст. 368 УК по признаку получения взятки в крупном размере, если этот размер в двести и более раз превышает необлагаемый минимум доходов граждан.

Для правильной квалификации преступления, предмет взятки должен получить денежную оценку в национальной валюте Украины. Денежная оценка предмета взятки необходимо определять и в случаях, когда в качестве взятки было передано имущество, которое тот, кто дал взятку, по тем или иным причинам не покупал (похищенное имущество, подарок, находка и т.п.). При определении стоимости предмета взятки следует исходить из минимальных цен, по которым в данной местности на время учи-ния преступления свободно можно было приобрести вещь или получить услуги такого же рода и качества.

Не объединенное единым умыслом получения нескольких взяток, каждый из которых не превышает установленного необлагаемого минимума доходов граждан, не может квалифицироваться как получение взятки в крупном (особо крупном) размере, даже если общая их сумма пе-превышают эти размеры.

Последовательное получение одного взятки в крупном, а второго — в особо крупном размерах квалифицируется по совокупности преступлений, т.е. по частям 2 и 3 статьи 368 УК Украины.

Если умысел виновного при получении нескольких взяток был направлен на получение взятки в крупных или особо крупных размерах (например, в случаях систематического получения взяток на основании так называемых «такс» или в форме «поборов», «дани» и др.), то действия виновного квалифицируются как получение взятки в крупном или особо крупном размере.

Согласно примечанию 2 к ст. 368 УК, должностными лицами, занимающими ответственное положение, считаются лица, признанные законом должностными и должности которых согласно статье 25 Закона Украины «О государственной службе» отнесены к третьей, четвертой, пятой и шестой категорий, а также судьи, прокуроры и следователи.

При квалификации деяния по ч. 2 ст. 368 УК по признаку совершения его по предварительному сговору группой лиц нужно иметь в виду, что взяточничество всегда совершается несколькими лицами и оно не может быть совершенным одно-особняком, одним лицом. В совершении взяточничества участвуют по крайней мере двое: тот, кто берет, и тот, кто дает взятку. В некоторых случаях во взяточничестве участвуют и посредники. Взятка квалифицируется как полученный группой лиц по предварительному сговору, если в совершении преступления как соисполнители участвовали два и более должностных лица, которые договорились о совместном получении взятки как до, так и после поступления предложения о даче взятки, но до его получения.

Соисполнителями считаются должностные лица, которые получают взятки за выполнение или невыполнение действий, которые каждый из них мог или должен был выполнить с использованием должностного полномочия. Для квалификации получения взятки, совершенного группой лиц по предварительному согла-вором, не имеет значения, как были распределены роли между соисполнителями, все они должны были выполнять или не выполнять оговоренные с тем, кто дал взятку, действия, осознавал тот, кто дал взятка, что в получении взятки участвует несколько должностных лиц. Преступление считается оконченным с момента, когда взятку принял хотя бы один из соучастников.

Размер полученного группой лиц взятки определяется общей стоимостью полученных ценностей или услуг. Если взятка получена в крупном или особо крупном размере, каждый из участников преступления, если он был об этом осведомлен, несет ответственность за получение взятки в этих квалифицирующих признаков, даже если размер полученного им лично взятки не является большим или особо большим. Должностное лицо, получившее взятку без предварительной договоренности с другим должностным лицом, а затем передала ей часть полученного взятки, несет ответственность за совокупность преступлений — за получение и дачу взятки.

Повторное получение взятки, как квалифицирующий признак ч. 2 ст. 368 УК, является тогда в действиях должностного лица, когда она получила взятки два раза, дважды от двух или более лиц. Получение взятки квалифицируется по ч. 2 ст. 368 УК по признаку повторности как за получение взятки от разных лиц за совершение (или несовершение) в интересах каждой из них отдельного действия, так и за разновременных получение двух взяток от одного лица за совершение (или несовершение) в ее интересах различных, отдельных (двух или более) действий. Взятка квалифицируется как полученный повторно и в том случае, когда один из двух эпизодов был покушением на получение взятки.

Согласно примечанию 3 к ст. 368 УК повторным в статьях 368 и 369 УК признается преступление, совершенное лицом, ранее совершившим какое-либо из преступлений, аередбачених этими статьями. Получение взятки квалифицируется как совершенное повторно, когда лицо совершило два и более раз любые из этих преступлений и привлекается за них к ответственности. Если же лицо, хотя и совершившее ранее соответствующее преступление, но была в установленном законом порядке (в том числе и по основаниям, предусмотренным ч. ст. 369 УК), освобожден от уголовной ответственности, то квалифицировать его действия по признаку повторности нельзя. Одновременное получение должностным лицом взятки от нескольких лиц квалифицируется как совершенное повторно и тогда, когда взятка передается за совершение нескольких различных действий в интересах каждого лица, дает взятку, и должностное лицо осознает, что он получает взятку от нескольких лиц. Получение должностным лицом в несколько приемов одной взятки за выполнение или невыполнение оговоренных с тем, кто дает взятку действий, квалифицируется как продолжаемое преступление.

Вымогательством взятки называется требование должностным лицом взятки под угрозой совершения или несовершения с использованием власти или должностных полномочий таких действий, которые могут нанести вред законным интересам того, у кого вымогают взятку. Вымогательством взятки признается также постановки того, у кого взятку требуется, в такие условия, при которых он вынужден дать взятку, чтобы предотвратить наступление вредных последствий для его прав и законных интересов. ^ Как вымогательства квалифицируется также требование должностного лица дать ей вознаграждение за удовольствие законного просьбе , которое она была обязана и имела возможность удовлетворить. Вымогательством взятки может быть признана любая требование под угрозой причинения вреда любым правоохраняемым интересам. Это может быть, зок-рема, угроза уволить с работы, выселить из квартиры, отказать в прописке и т.д.. Но не квалифицируется по признаку вымогательство взятки требование должностного лица дать ей вознаграждение за совершение правомерных действий, например, привлечь к уголовной ответственности за совершенное лицом преступление, выселить из квартиры была занята само-управно, уволить с работы на законных основаниях и т.д. .

Особо крупным размером взятки, согласно примечанию 1 к ст. 368 УК, признается такой, что в пятьсот и более раз превышает необлагаемый минимум доходов граждан.

Должностными лицами, занимающими особо ответственное положение, считаются лица, указанные в части 1 статьи 9 Закона Украины «О государственной службе», и лица, должности которых согласно статье 25 этого же закона отнесены к первой и второй категорий (примечание 2 к ст. 368 УК).

Получение взятки совершается умышленно в корыстных целях.

Ответственными за получение взятки является вменяемые лица, достигшие шестнадцатилетнего возраста.


4.03.2019 17:09 Синяк

Статья 187. Разбой 1. Нападение с целью завладения чужим имуществом, соединенный с насилием, опасным для жизни или здоровья лица, подвергшегося нападению, или с угрозой применения такого насилия (разбой),-

наказывается лишением свободы на срок от трех до семи лет.

Разбой, совершенный по предварительному сговору группок лиц. или лицом, ранее совершившим разбой или бандитизм,-

наказывается лишением свободы на срок от семи до десяти лет с конфискацией имущества.

Разбой, соединенный с проникновением в жилье, другое помещение или хранилище,-

наказывается лишением свободы на срок от семи до двенадцати лет с конфискацией имущества.

Разбой, направленный на завладение имуществом в вели ких или особо крупных размерах, или совершенное органе зованою группой, или соединенный с причинением тяжких телесных повреждений,-

наказывается лишением свободы на срок от восьми до пятнадцати лет с конфискацией имущества.

Разбой относится к числу наиболее опасных корыстно-насильственных преступлений. Он посягает на два объекта: право собственности и личность (ее жизнь и здоровье).

С объективной стороны разбой совершается в форме нападения с целью завладения чужим имуществом, соединенного с насилием, опасным для жизни или здоровья лица, подвергшегося нападению, или с угрозой применения такого насилия.

Под нападением в составе разбоя следует понимать внезапное, неожиданное для потерпевшего, кратковременную, агрессивное, насильственное действие, направленное на противоправное завладение чужим имуществом. Нападение может быть как открытым, так и тайным (например, нанесение удара потерпевшему из-за спины). По этому признаку разбой отличается, с одной стороны, от кражи, с другой, — от грабежа.

Нападение органически связан с физическим или психическим насилием, которое при разбое имеет так называемый инструментальный характер — выступает способом завладения имуществом або’його содержание. При этом физическое насилие может выражаться в противоправном воздействии не только на внешние части тела потерпевшего (механическое их травмирования), но и внутренние (отравления), а также в иных действиях насильственного характера, которые создают опасность для жизни или здоровья потерпевшего (скажем, насильственное держание его в опасных для жизни и здоровья условиях). В случае, если применение или угроза применения насилия, опасного для жизни или здоровья лица, осуществлялись с целью уклониться от задержания после законченного нападения, содеянное не может рассматриваться как разбой. Такие действия виновного в зависимости от обстоятельств дела могут быть квалифицированы как кража или грабеж и как соответствующее преступление против жизни и здоровья человека или преступление против авторитета органов государственной власти, органов местного самоуправления и объединений граждан (например, умышленное легкое телесное повреждение (ч. 2 ст. 125), угроза или насилие относительно служебного лица или гражданина, который выполняет общественный долг (ст. 350).

Насилие при разбое применяется к лицу, которая подверглась нападению. Под таким лицом следует понимать собственника имущества, лицо, во владении или под охраной которого находится имущество, на которое осуществляется посягательство, а так же других лиц, находящихся на месте совершения разбоя и могут, по мнению виновного, помешать ему в завладении чужим имуществом.

Под насилием, опасным для жизни или здоровья лица, подвергшегося нападению, следует понимать причинение ему легкого телесного повреждения, повлекшее кратковременное расстройство здоровья или незначительную утрату трудоспособности, средней тяжести или тяжкого телесного повреждения (последнее квалифицируется по ч. 4 ст. 187), а также другие насильственные действия, которые не привели к указанным последствиям, но были опасными для жизни или здоровья в момент причинения (насилие, что привело к потере сознания или носило характер Истязания, здушення шеи, сбрасывание с высоты, применение электротока, оружия, специальных орудий и т.д).

Применение к лицу без его согласия наркотических средств, психотропных, ядовитых или сильнодействующих веществ (газов) с целью завладения чужим имуществом следует рассматривать как насилие, и, если оно

было опасным для жизни или здоровья, квалифицировать такие действия по соответствующей частью ст.187. Если применение таких средств было опасным для жизни или здоровья потерпевшего, но не привело к причинению легкого телесного повреждения, повлекшее кратковременное расстройство здоровья или незначительную утрату трудоспособности, средней тяжести или тяжкого телесного повреждения, содеянное следует квалифицировать как разбой только при условии, что виновное лицо осознавало возможность причинения таких телесных повреждений. При определенных обстоятельствах такие действия следует дополнительно квалифицировать по ч. ч. 2 или 3 ст. 314.

Причинение в процессе разбоя легкого телесного повреждения, повлекшее кратковременное расстройство здоровья или незначительную утрату трудоспособности, средней тяжести телесного повреждения, лишение свободы, совершенное способом, опасным для жизни или здоровья лица, подвергшегося нападения, нанесения побоев, что носило характер истязания, охватывается ст. 187 и дополнительной квалификации по другим статьям не нуждается.

Психическое насилие при разбое состоит в угрозе немедленно применить физическое насилие, опасное для жизни или здоровья лица, подвергшегося нападению (угроза убить, причинить тяжкое или средней тяжести телесное повреждение, легкое телесное повреждение с расстройством здоровья или потерей трудоспособности).

Угроза имеет место тогда, когда виновное лицо, выражая и” в любой форме (словами, жестами, демонстрацией оружия и т.п.), желает, чтобы у потерпевшего сложилось впечатление, что, если ресниц будет противодействовать нападающему или не выполнит его требований, эта угроза будет реализована, а у потерпевшего действительно такое впечатление сложилось. Это касается и случаев, когда виновное лицо угрожает применением предметов (испорченной оружия или макета и т.д), которые заведомо для нее не могут быть использованы для реализации угрозы, если потерпевший воспринимает эти предметы как таковые, представляют собой опасность для жизни или здоровья. Таким образом, главным критерием реальности угрозы при разбое является субъективное восприятие ее потерпевшим. Для квалификации деяния по ст. 187 не имеет значения, имел ли виновный намерение’ приводить угрозу насилием, опасным для жизни или здоровья, к выполнению.

Угроза совершить убийство или причинить тяжкое телесное повреждение, высказанная в процессе разбоя, полностью охватывается диспозицией ст. 187 и дополнительной квалификации по ст. 129 не нуждается.

Разбой — усеченный состав преступления. Он считается оконченным с момента нападения, соединенного с применением или с угрозой применения насилия, опасного для жизни или здоровья, независимо от того, завладело виновное лицо чужим имуществом.

Субъектом разбоя является вменяемое лицо, достигшее 14-летнего возраста.

Субъективная сторона преступления характеризуется прямым умыслом и корыстным мотивом. Обязательным признаком субъективной стороны разбоя является цель, с которой осуществляется нападение, — завладение чужим имуществом.

Квалифицированными видами разбоя является разбой: 1) совершенное по предварительному сговору группой лиц, или 2) лицом, ранее совершившим разбой или бандитизм (ч. 2 ст. 187), или 3) организованной группой

(ч. 4 ст. 187); 4) соединенный с проникновением в жилье, другое помещение или хранилище (ч. Из ст. 187), или 5) с причинением тяжких телесных повреждений (ч. 4 ст. 187): 6) направлен на заволодння имуществом в крупных или 7) особо крупных размерах (ч. 4 ст. 187).

Определение отягчающим разбой обстоятельством совершение его лицом, ранее совершившим разбой или бандитизм (ч. 2 ст. 187), означает, что в отличие от других преступлений против собственности, повторность как квалифицирующий признак разбоя образует предварительное совершение разбойником только двух преступлений — разбоя и бандитизма (ст. 257). При этом понятие “разбой” употребляется в широком смысле. Речь идет не только о разбой как преступление против собственности, предусмотренное ст. 187, ай о разбое как способ совершения других преступлений против общественной безопасности (ч. Из ст. 262), против безопасности движения и эксплуатации транспорта (ч. Из ст. 289). в сфере оборота наркотических средств (ч. Из ст. 308, ч. Из ст. 312, ч. Из ст. 313), военных (ч. Из ст. 410, ч. 2 ст. 433).

Совершение двух и более разбоев с целью завладения чужим имуществом при отсутствии других квалифицирующих признаков следует квалифицировать только по ч.2 ст.187.

Разбой, соединенный с причинением тяжких телесных повреждений, масс место тогда, когда потерпевшему в процессе разбойного нападения были причинены такие повреждения. О понятии тяжких телесных повреждений см. комментарий к ст. 121.

Умышленное причинение при разбое тяжкого телесного повреждения, которое привело к смерти потерпевшего, не требует дополнительной квалификации по ч. 1 или ч. 2 ст.121, поскольку оно полностью охватывается ч. 4 ст. 187.

Если в процессе разбоя было умышленно причинено тяжкое телесное повреждение, вследствие которого произошла смерть потерпевшего или последнего было умышленно убито, действия виновного лица следует квалифицировать по совокупности преступлений — по ч. 4 ст.187 и ч. 2 ст.121 или

ч.2ст.115.

Причинение смерти потерпевшему по неосторожности при разбое также надлежит квалифицировать по совокупности преступлений — по соответствующим частям ст.187 и ст. 119.

Разбой признается направленным на завладение имуществом в ведиих размерах, если при его совершении виновный (виновные) ставил целью неправомерно завладеть имуществом на сумму, которая в двести пятьдесят и более раз превышает необлагаемый размер доходов граждан, а направленным на заволодшня имуществом, в особо крупных размерах, если целью его совершения являлось завладение имуществом на сумму, которая в шестьсот и более раз превышает необлагаемый размер доходов граждан (п. п. З и 4 примечания к ст. 185). При этом для наличия таких признаков факта реального завладения имуществом на указанные суммы не нужно.

О понятии таких квалифицирующих разбой признаков, как проникновение В жилье, другое помещение или хранилище см. комментарий, изложенный В Общих положениях к этому разделу, совершение его по предварительному сговору группой лиц или организованной группой — комментарий к ст. 28.

Нападение с целью завладения имуществом, совершенное бандой, по общему правилу квалифицируется только как бандитизм по ст. 257. Дополнительную правовую оценку разбой должен получать лишь в случаях, когда его было совершено членами банды вне совершенными бандой приступами и когда бандой совершено такой вид разбоя, за которое законом установлена более строгая ответственность, чем за бандитизм. Исходя из санкций ст. 257 и ст. 187, указанные преступления образуют совокупность в случае совершения бандой квалифицированных видов разбоя (направленного на завладение имуществом в крупных или особо крупных размерах или соединенного с причинением тяжких телесных повреждений), предусмотренных ч. 4 ст. 187.

Постановление ПВС №12 от 25 декабря 1992г. “О судебной практике в делах о корыстных преступлениях против частной собственности” (п. п. 8, 10, 11, 12, 1З, 24).

Постановление ПВС № 9 от 7 июля 1995 г. “О судебной практике Бы делам о бандитизме” (п. п. 5, 7).

Подскажите пожалуйста, где найти юриста по тюряге?


4.03.2019 17:11 Предлагаю обсудить!

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 3-4, ст. 21)

{Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3166-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, № 12, ст.103 № 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 9, № 10-11, ст.96 № 3559-IV від 16.03.2006, ВВР, 2006, № 35, ст.302 № 489-V від 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст.66 № 609-V від 07.02.2007, ВВР, 2007, № 15, ст.194 № 1014-V від 11.05.2007, ВВР, 2007, № 33, ст.442 № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 — зміни діють по 31 грудня 2008 року}

{Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}

{Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, № 36-37, ст.511 № 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст.535 № 1828-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.114 № 1829-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.115 № 2677-VI від 04.11.2010, ВВР, 2011, № 19-20, ст.142 № 4025-VI від 15.11.2011, ВВР, 2012, № 25, ст.263 № 4652-VI від 13.04.2012, ВВР, 2013, № 21, ст.208 № 5076-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 27, ст.282 № 5461-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 5, ст.62 № 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178 № 435-VII від 05.09.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.724 № 877-VII від 13.03.2014, ВВР, 2014, № 15, ст.326 № 1186-VII від 08.04.2014, ВВР, 2014, № 23, ст.869 № 1697-VII від 14.10.2014, ВВР, 2015, № 2-3, ст.12 № 158-VIII від 05.02.2015, ВВР, 2015, № 13, ст.92 № 419-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 28, ст.254 № 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44 № 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст.542 № 1487-VIII від 06.09.2016, ВВР, 2016, № 42, ст.699 № 1488-VIII від 06.09.2016, ВВР, 2016, № 42, ст.700 № 1492-VIII від 07.09.2016, ВВР, 2016, № 43, ст.736 — положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року № 1798-VIII від 21.12.2016, ВВР, 2017, № 7-8, ст.50 № 2475-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 36, ст.272 № 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371}

{У тексті Кодексу слова “Державний департамент України з питань виконання покарань” у всіх відмінках замінено словами “центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань” у відповідному відмінку згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

{У тексті Кодексу слова “інвалід” та “Інваліди” у всіх відмінках і числах замінено відповідно словами “особа з інвалідністю” та “Особи з інвалідністю” у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018}

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України

Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

{Частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 3. Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання

Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань

Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

{Стаття 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби

Виправлення засудженого — процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Ресоціалізація — свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

{Частина третя статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.

{Частина четверта статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

Глава 2 ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ

Стаття 7. Основи правового статусу засуджених

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

{Частина друга статті 7 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.

{Статтю 7 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Стаття 8. Основні права засуджених

Засуджені мають право:

на отримання інформації про свої права і обов’язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов’язана надати засудженим зазначену інформацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань;

на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди;

звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату;

{Абзац четвертий частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

на охорону здоров’я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров’я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засудженому гарантується право на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги, у тому числі за власні кошти. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від зазначених захворювань;

на соціальне забезпечення, у тому числі й на оформлення пенсій, відповідно до законів України;

отримувати у встановленому законом порядку передачі (окрім речей, що засудженим заборонено мати при собі законом, зокрема зброї, наркотичних або психотропних речовин, прекурсорів);

на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці;

{Абзац дев’ятий частини першої статті 8 в редакції Законів № 1492-VIII від 07.09.2016, № 2475-VIII від 03.07.2018}

на здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов’язані із ставленням до релігії, у тому числі на вільний вибір і допуск священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів, за винятком обмежень, передбачених цим Кодексом;

на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України;

на отримання копій документів з їхніх особових справ та інших, пов’язаних з реалізацією їхніх прав, документів у порядку, встановленому Міністерством юстиції України;

{Частину першу статті 8 доповнено абзацом дванадцятим згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3166-IV від 01.12.2005, № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Таке право поширюється і на засуджених осіб, які перебувають на лікуванні у закладах охорони здоров’я.

{Частина друга статті 8 в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

Засуджені іноземці мають право підтримувати зв’язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Засудженому гарантується право на побачення у порядку, встановленому цим Кодексом. У разі перебування на лікуванні у закладах охорони здоров’я засуджений має право на короткострокові побачення в порядку, визначеному цим Кодексом.

{Статтю 8 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014}

Забороняється примусове переривання сну засуджених у нічний час, крім вчинення засудженими втечі, масових заворушень, виникнення пожежі, аварії, стихійного лиха, безпосередньої загрози життю засуджених.

{Статтю 8 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Керівник адміністрації установи виконання покарань несе персональну відповідальність за розміщення засуджених, що прибули до установи. При цьому забороняється розміщення таких осіб у приміщеннях разом із особами, що мають дві або більше судимостей, а також особами, які можуть негативно на них вплинути за своїми психологічними якостями.

{Статтю 8 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014}

Засуджені, до яких судом застосовано пробацію, користуються правами, визначеними цим Кодексом та Законом України “Про пробацію”.

{Статтю 8 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 9. Основні обов’язки засуджених

Засуджені зобов’язані:

виконувати встановлені законодавством обов’язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації;

{Абзац третій частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;

з’являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.

{Абзац п’ятий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014}

Невиконання засудженими своїх обов’язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

{Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014}

Обов’язки засуджених, до яких судом застосовано пробацію, визначаються цим Кодексом та Законом України “Про пробацію”.

{Статтю 9 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку

Засуджені мають право на особисту безпеку.

У разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я засуджених, до яких згідно із законом у зв’язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:

ізольоване тримання;

переведення в іншу установу виконання покарань.

Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.

Глава 3 ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань

Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.

{Частина перша статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі — виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.

{Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014}

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі — виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі — виправні колонії).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.

{Статтю 11 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють органи державної виконавчої служби, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

{Частина сьома статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1404-VIII від 02.06.2016}

Територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії, слідчі ізолятори організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон — Міністерством оборони України.

{Частина восьма статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1186-VII від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 12. Органи державної виконавчої служби

Органи державної виконавчої служби виконують покарання у виді конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.

{Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2677-VI від 04.11.2010, № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 1404-VIII від 02.06.2016}

Стаття 13. Повноваження уповноваженого органу з питань пробації

Уповноважений орган з питань пробації у межах своїх повноважень забезпечує:

здійснення нагляду за засудженими, звільненими від відбування покарання з випробуванням, звільненими від відбування покарання вагітними жінками і жінками, які мають дітей до трьох років;

виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських і виправних робіт;

реалізацію пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням;

проведення соціально-виховної роботи із засудженими, до яких застосовано пробацію;

здійснення заходів з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення;

направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів у порядку, визначеному статтею 57 цього Кодексу;

здійснення інших визначених законодавством заходів, спрямованих на виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.

{Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1186-VII від 08.04.2014, № 1404-VIII від 02.06.2016; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016 — положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року}

Стаття 14. Військові частини, гауптвахти

Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Стаття 15. Арештні доми

Арештні доми виконують покарання у виді арешту.

В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.

Стаття 16. Виправні центри

Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.

Стаття 17. Дисциплінарний батальйон

Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім військовослужбовців-жінок).

{Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 158-VIII від 05.02.2015}

Стаття 18. Виправні колонії

Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.

Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:

мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;

мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання — чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі;

{Абзац третій частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі;

{Абзац четвертий частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

максимального рівня безпеки — чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.

Стаття 19. Виховні колонії

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.

Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання

Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарань, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону зобов’язані протягом трьох діб повідомити одного із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого.

Про місце відбування покарання засудженого повідомляється суд, який постановив вирок.

Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного характеру

Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і установами виконання покарань здійснюється лікування.

Утримання осіб, хворих на туберкульоз, проводиться в окремих приміщеннях від інших ув’язнених.

{Частина перша статті 21 в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.

Глава 4 НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ВИПРАВЛЕННІ І РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ

Стаття 22. Нагляд за додержанням законів під час виконання кримінальних покарань

Прокурор відповідно до Закону України “Про прокуратуру” здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання осіб у місцях, зазначених у частині першій цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, які виконують судові рішення у кримінальних справах, є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.

{Стаття 22 в редакції Закону № 1697-VII від 14.10.2014}

Стаття 23. Контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань

{Назва статті 23 в редакції Закону № 5461-VI від 16.10.2012}

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

{Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань

Без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням — у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників засобів масової інформації) мають право:

Президент України або спеціально уповноважені ним представники (не більше п’яти осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);

Прем’єр-міністр України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноважені ним представники;

голова, заступники голови та члени Комісії при Президентові України у питаннях помилування;

Міністр юстиції України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);

Міністр внутрішніх справ України, Голова Національної поліції або спеціально уповноважені ними представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);

{Абзац сьомий частини першої статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015}

члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані, або спеціально уповноважені ними представники (не більше п’яти осіб на відповідну територію);

народні депутати України, їх помічники-консультанти, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутати місцевих рад;

Генеральний прокурор, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють на відповідній території нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

{Абзац одинадцятий частини першої статті 24 в редакції Закону № 1697-VII від 14.10.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1798-VIII від 21.12.2016}

голова, заступник голови та члени спостережної комісії, які здійснюють організацію громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань;

сільський, селищний, міський голова або спеціально уповноважені ними представники (не більше п’яти осіб) — на території відповідної місцевої ради;

члени громадських рад при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, та його територіальних підрозділах — на відповідній території.

Інші особи, а також близькі родичі засуджених можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, у тому числі представники засобів масової інформації, під час відвідування установ виконання покарань вправі безперешкодно, без обмеження в часі, із забезпеченням максимального сприяння працівниками та адміністраціями установ виконання покарань пересуватися територією установ виконання покарань, здійснювати аудіо- та відеозапис та поширювати отриману інформацію, ознайомлюватися із звітністю, у тому числі й статистичною, проводити ревізії, здійснювати інспектування, подавати усні або письмові запити, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб установ виконання покарань, вимагати негайного припинення таких дій (бездіяльності) та притягнення до відповідальності винних осіб (з наступним вичерпним письмовим повідомленням відповідної особи про вжиті (не вжиті) заходи відповідальності протягом 10 днів з дня отримання відповідної вимоги), ознайомлюватися з особовими справами засуджених, іншими документами тощо, спілкуватися з будь-якими працівниками установ виконання покарань та засудженими (у тому числі на умовах анонімності).

Спеціально уповноважені представники набувають своїх повноважень після подання до суб’єкта призначення, зазначеного у частині першій цієї статті, письмової заяви, видання щодо них відповідних розпорядчих актів особами, яких вони представляють, та отримання відповідного посвідчення.

Спеціально уповноважені представники (крім представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) здійснюють свої повноваження на громадських засадах.

При призначенні особами, зазначеними у частині першій цієї статті, крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, своїх представників перевага надається кандидатам — членам громадських правозахисних організацій.

Режим в установах виконання покарань не повинен перешкоджати або використовуватися як перешкода реалізації суб’єктами контролю своїх повноважень, встановлених частиною третьою цієї статті.

В одній установі виконання покарань не може одночасно перебувати більше 10 осіб, зазначених у частині першій цієї статті, включаючи медичних працівників (які здійснюють супровід) та представників засобів масової інформації. У разі перевищення зазначеної кількості перевага на подальше перебування в установі виконання покарань надається особам, які першими потрапили на територію установи виконання покарань.

Представники громадських організацій, експерти, учені та фахівці, залучені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини на договірних засадах до виконання функцій національного превентивного механізму, відвідують установи виконання покарань на підставі окремого письмового доручення Уповноваженого.

{Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань

Об’єднання громадян та засоби масової інформації, релігійні та благодійні організації, окремі особи в порядку, встановленому цим Кодексом і законами України, можуть надавати допомогу органам та установам виконання покарань у виправленні засуджених і проведенні соціально-виховної роботи.

{Частина перша статті 25 в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань у виправних колоніях, арештних домах, виправних центрах та слідчих ізоляторах здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а у виховних колоніях — піклувальними радами. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати громадські об’єднання.

{Частина друга статті 25 в редакції Закону № 1488-VIII від 06.09.2016}

{Текст статті 25 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ II ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

Глава 5 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ

Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу

Засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред’явлення документа про сплату штрафу.

У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов’язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред’явлення документа про сплату відповідної частини штрафу.

У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

У разі несплати засудженим чергового платежу під час призначення штрафу з розстрочкою виплати суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу за поданням кримінально-виконавчої інспекції замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

{Стаття 26 в редакції Закону № 2677-VI від 04.11.2010; текст статті 26 в редакції Закону № 1404-VIII від 02.06.2016}

{Статтю 27 виключено на підставі Закону № 1404-VIII від 02.06.2016}

{Статтю 28 виключено на підставі Закону № 4025-VI від 15.11.2011}

Глава 6 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО, СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ, ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ

Стаття 29. Порядок виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносить до відповідних документів запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов’язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом.

Стосовно військовослужбовця запасу копія вироку надсилається до військового комісаріату за місцем його проживання.

Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його виконання.

Глава 7 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Стаття 30. Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на уповноважені органи з питань пробації.

{Частина перша статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законами № 901-VIII від 23.12.2015, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання покладається на адміністрацію арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальника гарнізону.

Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону, де відбуває покарання особа, засуджена до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засудженого на роботах, виконання яких йому заборонено згідно з вироком.

Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону після відбуття засудженим основного покарання або в разі умовно-дострокового звільнення чи заміни покарання більш м’яким надсилає копію вироку суду до кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засудженого або до військової частини за місцем служби засудженого.

Стаття 31. Обов’язки уповноваженого органу з питань пробації щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Уповноважений орган з питань пробації:

веде облік засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

роз’яснює засудженим особам порядок та умови відбування покарання;

здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами;

здійснює контроль за додержанням вимог судового рішення власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого, а також органом, що має право анулювати дозвіл на заняття відповідним видом діяльності, забороненим засудженому;

вживає заходів з припинення порушень вимог судових рішень;

вживає першочергових заходів з виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;

звертається до відповідних правоохоронних органів щодо розшуку засуджених, місцезнаходження яких невідоме.

У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом судового рішення щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, уповноважений орган з питань пробації повідомляє про можливі наслідки невиконання судового рішення, а у разі його подальшого невиконання надсилає матеріали до органу Національної поліції для відповідного реагування.

{Стаття 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 32. Обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засудженого зобов’язаний:

не пізніше трьох днів після одержання копії судового рішення звільнити засудженого з посади, яку він обіймає, або від того виду професійної діяльності, права на який його позбавлено, внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та повідомити уповноважений орган з питань пробації про виконання судового рішення;

{Абзац другий статті 32 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

за вимогою уповноваженого органу з питань пробації надавати йому документи, пов’язані з виконанням покарання.

{Абзац третій статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 33. Обов’язки органів, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності

Органи, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності, зобов’язані не пізніше трьох днів після одержання копії судового рішення анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка заборонена засудженому, вилучити відповідний документ, який надає даній особі право займатися певним видом діяльності, і повідомити про виконання судового рішення уповноважений орган з питань пробації.

{Стаття 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 34. Обов’язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Засуджений до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю зобов’язаний:

виконувати судове рішення;

надавати на вимогу уповноваженого органу з питань пробації документи, пов’язані з виконанням даного покарання;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про місце роботи і проживання чи їх зміну;

з’являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації.

Поважними причинами неявки засудженого за викликом уповноваженого органу з питань пробації у призначений строк є несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.

{Частина перша статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засудженому забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.

{Частина друга статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 35. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали до органів Національної поліції для відповідного реагування.

Ухиленням від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є невиконання засудженим обов’язків, передбачених статтею 34 цього Кодексу.

{Стаття 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Глава 8 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ

Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт

Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.

Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на уповноважений орган з питань пробації.

{Частина третя статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законами № 901-VIII від 23.12.2015, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Судове рішення приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили або звернення його до виконання.

{Частина четверта статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Уповноважений орган з питань пробації:

веде облік засуджених до покарання у виді громадських робіт;

роз’яснює засудженим порядок та умови відбування покарання;

погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об’єктів, на яких засуджені відбувають покарання у виді громадських робіт;

здійснює контроль за додержанням засудженими порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт;

здійснює контроль за додержанням судового рішення власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого;

вживає заходів з припинення порушень судових рішень;

веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу;

вживає першочергових заходів з виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;

звертається до відповідних правоохоронних органів щодо розшуку засуджених, місцезнаходження яких невідоме.

{Частина п’ята статті 36 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 37. Умови відбування покарання у виді громадських робіт

Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов’язані:

додержуватися встановлених відповідно до закону порядку і умов відбування покарання;

сумлінно ставитися до праці;

працювати на визначених для них об’єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;

з’являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації.

Поважними причинами неявки засудженого за викликом уповноваженого органу з питань пробації у призначений строк є несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.

{Частина перша статті 37 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.

Стосовно особи, яка після ухвалення судового рішення визнана особою з інвалідністю першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, уповноважений орган з питань пробації направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.

{Частина третя статті 37 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засудженому забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.

{Частина четверта статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 38. Обчислення строку покарання у виді громадських робіт

Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи.

Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми — дві години на день, але не менше двадцяти п’яти годин на місяць.

Стаття 39. Обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді громадських робіт

На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається:

погодження з уповноваженим органом з питань пробації переліку об’єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;

контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки;

своєчасне повідомлення уповноваженого органу з питань пробації про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння, порушення громадського порядку;

ведення обліку та щомісячне інформування уповноваженого органу з питань пробації про кількість відпрацьованих засудженим годин і його ставлення до праці.

{Частина перша статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

У разі систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали правоохоронним органам для відповідного реагування для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.

{Частина друга статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

У разі ушкодження здоров’я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

Стаття 40. Відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього уповноваженим органом з питань пробації може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

{Частина перша статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали правоохоронним органам для відповідного реагування для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.

{Частина друга статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є:

систематичне невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження;

{Абзац другий частини третьої статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом Національної поліції у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.

{Частина четверта статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012, № 901-VIII від 23.12.2015}

Глава 9 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ

Стаття 41. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт

Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.

Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.

Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на уповноважений орган з питань пробації.

{Частина третя статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законами № 901-VIII від 23.12.2015, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Судове рішення виконується не пізніше десятиденного строку з дня набрання ним законної сили або звернення його до виконання.

{Частина четверта статті 41 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Уповноважений орган з питань пробації:

веде облік засуджених до покарання у виді виправних робіт;

роз’яснює засудженим порядок та умови відбування покарання;

здійснює контроль за додержанням засудженими порядку та умов відбування покарання;

здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого;

вживає заходів з припинення порушень судових рішень;

направляє засуджених до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітних, якщо на час виконання вироку вони не працюють або звільнені з роботи відповідно до законодавства про працю;

погоджує зміну місця роботи засуджених протягом строку відбування ними покарання у виді виправних робіт;

застосовує заходи заохочення;

вживає першочергових заходів з виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;

звертається до відповідних правоохоронних органів щодо розшуку засуджених, місцезнаходження яких невідоме.

{Частина п’ята статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засуджені до покарання у виді виправних робіт зобов’язані:

додержуватися встановлених відповідно до закону порядку та умов відбування покарання;

сумлінно ставитися до праці;

працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися для взяття на облік до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітних, якщо на час виконання вироку вони не працюють або звільнені з роботи відповідно до законодавства про працю та працевлаштуватися, якщо їм буде запропоновано відповідну посаду (роботу);

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;

погоджувати з уповноваженим органом з питань пробації зміну місця роботи;

з’являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації.

Поважними причинами неявки засудженого за викликом уповноваженого органу з питань пробації у призначений строк є несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.

{Частина шоста статті 41 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 42. Умови відбування покарання у виді виправних робіт

Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу уповноваженого органу з питань пробації. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.

{Частина перша статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.

Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

Засудженим забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.

{Частина четверта статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стосовно особи, яка після ухвалення судового рішення стала непрацездатною, уповноважений орган з питань пробації вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом у порядку, визначеному кримінальним та кримінальним процесуальним законодавством.

{Частина п’ята статті 42 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стосовно жінки, яка стала вагітною, уповноважений орган з питань пробації вносить подання до суду про її дострокове звільнення від відбування покарання.

{Частина шоста статті 42 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 43. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт

Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.

У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного.

У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп’янінням або діями, пов’язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу в іншому кримінальному провадженні у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.

{Частина третя статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

Стаття 44. Обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт

На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт покладається:

щомісячне відрахування визначеної судовим рішенням частини заробітної плати і перерахування утриманої суми в доход держави;

{Абзац другий частини першої статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених цим Кодексом;

своєчасне інформування уповноваженого органу з питань пробації про ухилення засудженого від відбування покарання, переведення засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;

{Абзац четвертий частини першої статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

щомісячне інформування уповноваженого органу з питань пробації про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі, організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин.

{Абзац п’ятий частини першої статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті уповноважений орган з питань пробації звертається до правоохоронних органів для відповідного реагування для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.

{Частина друга статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 45. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт

Уповноважений орган з питань пробації здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.

{Частина перша статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до судового рішення починаються з наступного дня після надходження судового рішення та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж судове рішення набрало чинності.

{Частина друга статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов’язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов’язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.

Стаття 46. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до виправних робіт

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган щодо засуджених до покарання у виді виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.

Уповноважений орган з питань пробації за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати такі заходи заохочення:

{Абзац перший частини другої статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

подання до суду матеріалів про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання;

{Абзац другий частини другої статті 46 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.

Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання надсилає до суду уповноважений орган з питань пробації з урахуванням характеристики засудженого, підготовленої власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого.

{Частина третя статті 46 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт уповноваженим органом з питань пробації до засудженого може застосовуватися застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

{Частина четверта статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, уповноважений орган з питань пробації звертається до правоохоронних органів для відповідного реагування для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.

{Частина п’ята статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є:

систематичне невиконання встановлених обов’язків;

{Абзац другий частини шостої статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

порушення порядку та умов відбування покарання;

вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності;

допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом Національної поліції у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.

{Частина сьома статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012, № 901-VIII від 23.12.2015}

Глава 10 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ СЛУЖБОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Стаття 47. Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців

Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець.

Після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.

Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок.

За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.

Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров’я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.

Глава 11 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА

Стаття 48. Порядок виконання покарання у виді конфіскації майна

Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося.

{Частина перша статті 48 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1404-VIII від 02.06.2016}

Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.

{Частина друга статті 48 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1404-VIII від 02.06.2016}

{Стаття 48 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 49. Майно, що підлягає конфіскації

Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України.

Спори, пов’язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.

Глава 12 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ

Стаття 50. Місця відбування покарання у виді арешту

Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці — на гауптвахтах.

Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі.

Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Стаття 51. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту

Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх, засуджених, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності, засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, і засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах. Іноземні громадяни і особи без громадянства, як правило, тримаються окремо від інших засуджених.

{Частина перша статті 51 в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

На засуджених до арешту поширюються права, обов’язки, заборони і обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

{Частина друга статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014}

Засуджені до арешту мають право:

звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських об’єднань і службових осіб. Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, суду, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, прокурору, захиснику у кримінальному провадженні, який здійснює свої повноваження відповідно до статті 45 Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подання. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає;

витрачати гроші із своїх особових рахунків без обмеження їх обсягу для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, літератури, письмового приладдя та предметів першої потреби;

отримувати грошові перекази;

одержувати і відправляти листи та телеграми без обмеження їх кількості;

одержувати один раз на місяць короткострокове побачення, а неповнолітні засуджені — короткострокові побачення без обмеження їх кількості. Побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії.

{Частина третя статті 51 в редакції Законів № 1186-VII від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частину четверту статті 51 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю одна година, а неповнолітнім — дві години.

{Частина п’ята статті 51 в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

{Частину шосту статті 51 виключено на підставі Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

Стаття 52. Залучення осіб, засуджених до арешту, до праці

Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості і не більш як на дві години на день.

{Частина друга статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 53. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюються відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування в арештних домах здійснюються органами виконання покарань у порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 54. Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до арешту

За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.

За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти діб.

Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується в порядку, визначеному статтями 134, 135 цього Кодексу.

{Частина третя статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 55. Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями

Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті.

На гауптвахті роздільно тримаються:

засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;

засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;

засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.

Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.

Порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями визначаються цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.

Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров’я.

Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання.

За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково.

За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.

Правом застосування заходу заохочення у виді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону.

Глава 13 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ

Стаття 56. Місця відбування покарання у виді обмеження волі

Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.

{Частина перша статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1276-VI від 16.04.2009}

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

Управління (відділи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

{Частина третя статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 57. Направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Уповноважений орган з питань пробації згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов’язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Уповноважений орган з питань пробації надсилає засудженому виклик, за яким він зобов’язаний з’явитися для вручення припису та ознайомлення з порядком і умовами відбування покарання.

{Частину першу статті 57 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частина перша статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

З урахуванням особи та інших обставин кримінального провадження суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

{Частина друга статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправною колонією чи уповноваженим органом з питань пробації до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

{Частина третя статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

У разі невиїзду засудженого до місця відбування покарання без поважних причин або ухилення засудженого від отримання припису суд за поданням уповноваженого органу з питань пробації направляє засудженого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Поважними причинами невиїзду засудженого після отримання припису до місця відбування покарання в призначений строк є хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.

Належним підтвердженням отримання засудженим припису є його підпис про отримання припису.

Ухиленням засудженого від отримання припису є його умисні дії, що унеможливлюють вручення припису персоналом уповноваженого органу з питань пробації та підтверджуються документально.

{Частина четверта статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

У разі неприбуття засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання та в разі, якщо його місцезнаходження невідоме, уповноважений орган з питань пробації надсилає органам Національної поліції подання про оголошення його в розшук та подання до суду для вирішення питання направлення засудженого до місця відбування покарання в порядку, установленому для засуджених до позбавлення волі. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

{Частина п’ята статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі.

Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

{Статтю 57 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 58. Обчислення строку покарання у виді обмеження волі

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

У строк покарання за правилами, передбаченими у статті 72 Кримінального кодексу України, зараховується час попереднього ув’язнення під вартою, а також час слідування під вартою до виправного центру.

Стаття 59. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

Усі новоприбулі до виправного центру засуджені тримаються в окремих приміщеннях, де протягом чотирнадцяти діб проходять медичне обстеження для виявлення інфекційних та інших захворювань, а також первинне психолого-педагогічне та інше вивчення.

{Статтю 59 доповнено новою частиною першою згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Засуджені до обмеження волі мають право:

носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них, гроші, мобільні телефони та аксесуари до них, цінні речі, користуватися грішми без обмежень;

відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць;

користуватися засобами мобільного зв’язку;

одержувати правову допомогу, передбачену цим Кодексом для осіб, засуджених до позбавлення волі.

{Частина друга статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013; в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014}

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;

для складання іспитів у навчальному закладі;

за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду — на період здійснення кримінального провадження;

{Абзац четвертий частини третьої статті 59 в редакції Закону № 245-VII від 16.05.2013}

для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення — строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;

у разі необхідності оформлення документів для призначення та виплати пенсії;

{Частину третю статті 59 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов’язані:

виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;

постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;

проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках;

{Абзац п’ятий частини четвертої статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}

з’являтися за викликом адміністрації виправного центру;

{Частину четверту статті 59 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

виконувати в разі залучення роботу із самообслуговування та благоустрою виправного центру.

{Частину четверту статті 59 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засудженим до обмеження волі забороняється:

придбавати, використовувати, зберігати при собі та на території, де вони проживають, а також доставляти на цю територію предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений Міністерством юстиції України. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню до його звільнення, а вилучені з обігу — знищуються. Якщо в засудженого виявлені предмети, вироби і речовини, придбання і використання яких здійснюються за особливими дозволами і вичерпний перелік яких визначений законодавством, а також предмети, вироби і речовини, виготовлення, придбання, зберігання, збут і розповсюдження яких забороняються законодавством, вони передаються адміністрацією виправного центру до органів Національної поліції для прийняття рішення відповідно до законодавства. Про вилучення предметів, виробів і речовин посадовою особою виправного центру складається протокол;

{Абзац другий частини п’ятої статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, — огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім’ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений із сім’єю, може відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими працівниками виправного центру.

{Абзац другий частини шостої статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім’ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку із своїми сім’ями.

Ці особи зобов’язані від одного до чотирьох разів на тиждень з’являтися у виправний центр для реєстрації.

Особи, зазначені в частині шостій цієї статті, можуть проживати із своїми сім’ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах виправного центру.

{Частина восьма статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана особою з інвалідністю першої чи другої групи або досягла пенсійного віку, або захворіла на тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, а також стосовно жінки, яка завагітніла, кримінально-виконавча інспекція чи адміністрація виправного центру вносить до суду подання про звільнення такої особи від відбування покарання.

{Частина дев’ята статті 59 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина десята статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 60. Умови праці засуджених до обмеження волі

Засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

{Частина перша статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п’ять відсотків загальної суми заробітку, а засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, — не менш як п’ятдесят відсотків загальної суми заробітку.

{Частина четверта статті 60 в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018}

Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день.

{Статтю 60 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 60-1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення засуджених до обмеження волі

Засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

Пенсії засудженим за наявності відповідного права призначаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання.

Виплата особам, засудженим до обмеження волі, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.

Із пенсій засуджених до обмеження волі відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому не менш як п’ятдесят відсотків пенсії зараховується установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.

{Кодекс доповнено статтею 60-1 згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 61. Обов’язки адміністрації виправного центру

Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз’яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; проводить із засудженими соціально-виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Порядок здійснення зазначених повноважень визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина друга статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 62. Обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до обмеження волі

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобов’язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці з урахуванням стану здоров’я та, за можливістю, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.

Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно повідомити адміністрацію виправного центру.

Власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків:

звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених Кримінальним кодексом України;

переведення засудженого на роботу на інше підприємство, в установу чи організацію або для дальшого відбування покарання до іншого виправного центру;

набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі;

неможливість виконання даної роботи за станом здоров’я.

Стаття 63. Медичне обслуговування засуджених до обмеження волі

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я закладами охорони здоров’я.

{Частина перша статті 63 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення установами охорони здоров’я.

{Частина друга статті 63 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Засудженим до обмеження волі, які перебувають у лікувальних закладах, гарантується правова допомога та користування мобільним зв’язком відповідно до положень нормативно-правових актів та цього Кодексу.

{Статтю 63 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Стаття 64. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до обмеження волі

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування, одяг, взуття, білизну і предмети першої потреби придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів. Комунально-побутові та інші послуги оплачуються засудженими на загальних підставах.

{Частина перша статті 64 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засудженим, які не працюють у зв’язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров’я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах.

У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.

Стаття 65. Соціально-виховна робота із засудженими до обмеження волі

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, і громадськими організаціями проводиться соціально-виховна робота.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Стаття 66. Участь засуджених до обмеження волі в самодіяльних організаціях

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь в їх роботі.

У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій та профспілок.

Стаття 67. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі

За сумлінну поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

подяка;

нагородження похвальною грамотою;

грошова премія;

нагородження подарунком;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Стаття 68. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

{Абзац п’ятий частини першої статті 68 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;

заборона виходу за межі виправного центру у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;

{Абзац сьомий частини першої статті 68 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Стосовно особи, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності відповідно до статті 390 Кримінального кодексу України.

Стаття 69. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.

При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.

Дозвіл на виїзд до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий засудженому не більше одного разу на місяць.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:

одержання медичної допомоги;

придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;

відвідання лазні, пральні або перукарні;

одержання поштових відправлень;

відвідання установ і організацій, навчальних закладів.

Стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор застосовується в порядку, визначеному статтями 134, 135 цього Кодексу.

{Статтю 69 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 70. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень

Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру і начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.

Глава 14 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ТРИМАННЯ В ДИСЦИПЛІНАРНОМУ БАТАЛЬЙОНІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Стаття 71. Порядок виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців виконується дисциплінарним батальйоном. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Міністерство оборони України.

Загальне керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює Міністр оборони України.

Направлення і прийняття засуджених військовослужбовців у дисциплінарний батальйон здійснюється у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Строк відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців обчислюється з дня, визначеного вироком суду, з урахуванням відповідно до статті 72 Кримінального кодексу України часу тримання засудженого в місцях попереднього ув’язнення.

На засуджених військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, поширюються положення цього Кодексу щодо суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, громадського впливу. Із засудженими також проводяться військові навчання.

{Частина п’ята статті 71 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Особи, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, виконують обов’язки та користуються правами, встановленими законодавством для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, з обмеженнями, передбаченими цим Кодексом.

Відпустки засудженим військовослужбовцям не надаються.

{Частина сьома статті 71 із змінами, внесеними згідно із Законом № 158-VIII від 05.02.2015}

Пропозиції, заяви та скарги засуджених військовослужбовців розглядаються у порядку, визначеному законодавством.

Стаття 72. Режим у дисциплінарному батальйоні

Засуджені військовослужбовці зобов’язані додержуватися вимог режиму, встановлених цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Під час відбування покарання в дисциплінарному батальйоні всі засуджені військовослужбовці незалежно від їхнього військового звання та характеру попередньої служби перебувають як солдати і носять єдині встановлені для даного дисциплінарного батальйону форму одягу та знаки розрізнення.

{Частина друга статті 72 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1014-V від 11.05.2007}

Стаття 73. Побачення і телефонні розмови засуджених військовослужбовців

Засуджені військовослужбовці мають право на короткострокові і тривалі побачення.

Короткострокові побачення з родичами чи іншими особами надаються один раз на місяць тривалістю до чотирьох годин у спеціально обладнаному приміщенні під контролем представника дисциплінарного батальйону у вільний від роботи та занять час у дні і години, встановлені командиром дисциплінарного батальйону.

Тривалі побачення надаються тільки з близькими родичами один раз на три місяці тривалістю до трьох діб з правом спільного проживання в спеціально обладнаних приміщеннях дисциплінарного батальйону. На час тривалого побачення засуджені військовослужбовці звільняються від роботи і занять.

У порядку, встановленому командиром дисциплінарного батальйону, засуджені військовослужбовці можуть вести телефонні розмови без обмеження їх кількості, у тому числі під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров’я.

{Частина четверта статті 73 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Для одержання правової допомоги засудженим військовослужбовцям, у тому числі під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров’я, надаються побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, наодинці. Таке побачення не може бути обмежене в часі.

{Частина п’ята статті 73 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Стаття 74. Листування засуджених військовослужбовців

Засудженим військовослужбовцям дозволяється відправляти і отримувати листи та телеграми без обмеження їх кількості. Вручення листів, що надходять, проводиться представником дисциплінарного батальйону, в присутності якого засуджений військовослужбовець зобов’язаний їх розпечатати. Зміст листів перевірці не підлягає. Виявлені при цьому заборонені вкладення вилучаються. Розпечатувати листи, які відправляють засуджені, заборонено.

Стаття 75. Короткочасні виїзди засуджених військовослужбовців за межі дисциплінарного батальйону

У зв’язку з винятковими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке завдало значної матеріальної шкоди майну засудженого військовослужбовця та його сім’ї) засудженому військовослужбовцю може бути дозволено короткочасний виїзд за межі дисциплінарного батальйону на строк до семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці.

Дозвіл на короткочасний виїзд дає командир дисциплінарного батальйону з урахуванням особи і поведінки засудженого військовослужбовця. Час перебування засудженого військовослужбовця за межами дисциплінарного батальйону зараховується до строку відбування покарання. Оплату проїзду засудженому військовослужбовцю забезпечує дисциплінарний батальйон.

Стаття 76. Одержання засудженими військовослужбовцями посилок (передач) і бандеролей

Засуджені військовослужбовці мають право на одержання посилок (передач) і бандеролей без обмеження їх кількості.

Посилки (передачі) і бандеролі, що надходять на ім’я засуджених військовослужбовців, підлягають огляду. Порядок огляду та вручення їх засудженому військовослужбовцю встановлює командир дисциплінарного батальйону.

У разі виявлення в посилці (передачі) чи бандеролі речей або предметів, які засудженому військовослужбовцю мати заборонено, їх вилучають, заносять до опису особистих речей засудженого і зберігають разом з іншими його особистими речами до закінчення строку відбування покарання. При цьому вогнепальну і холодну зброю, боєприпаси, отруйні речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори, інші предмети, вилучені з цивільного обігу, вилучають і засудженому військовослужбовцю не повертають. У разі виявлення таких предметів складається акт, а про їх вилучення командир дисциплінарного батальйону негайно повідомляє прокуророві.

Стаття 77. Праця засуджених військовослужбовців

Засуджені військовослужбовці залучаються до праці на підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери управління Міністерства оборони України, у майстернях дисциплінарного батальйону, а також до робіт з інженерного обладнання позицій (районів), будівництва інженерних споруд з метою зміцнення обороноздатності держави, відновлення інфраструктури населених пунктів в умовах особливого періоду, в тому числі воєнного стану чи в бойовій обстановці, а також після їх завершення до закінчення відбудовного періоду, який закінчується в момент офіційного оголошення про це.

{Частина перша статті 77 із змінами, внесеними згідно із Законом № 158-VIII від 05.02.2015}

Праця засуджених військовослужбовців організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановленими законодавством про працю.

Праця засуджених військовослужбовців оплачується відповідно до законодавства про працю. Нараховані суми заробітку засудженим військовослужбовцям зараховуються в установленому порядку на їх особові рахунки.

Стаття 78. Військове навчання засуджених військовослужбовців

Військове навчання засуджених військовослужбовців організовується і проводиться за спеціальною програмою, розробленою Міністерством оборони України. Для проведення занять створюється необхідна навчально-матеріальна база.

Стаття 79. Соціально-виховна робота із засудженими військовослужбовцями

Соціально-виховну роботу із засудженими військовослужбовцями організовує і проводить командування дисциплінарного батальйону. Вона ведеться відповідно до цього Кодексу та нормативно-правових актів Міністерства оборони України. Командири військових частин, з яких прибули засуджені військовослужбовці, зобов’язані підтримувати постійний зв’язок з командиром дисциплінарного батальйону, цікавитися поведінкою колишніх підлеглих і сприяти їхній ресоціалізації.

Місцеві органи виконавчої влади і громадські організації можуть надавати допомогу командуванню дисциплінарного батальйону в проведенні соціально-виховної роботи із засудженими військовослужбовцями.

Стаття 80. Ради громадськості засуджених військовослужбовців

З метою розвитку навичок самоорганізації засуджених військовослужбовців, заохочення корисної ініціативи та використання громадського впливу на їх виправлення і ресоціалізацію в ротах дисциплінарного батальйону створюються самодіяльні ради із числа засуджених військовослужбовців, які не порушують встановлені правила поведінки і сумлінно ставляться до праці та військової служби.

Самодіяльні ради обираються на зборах рот дисциплінарного батальйону. Склад ради затверджує командир дисциплінарного батальйону.

Самодіяльна рада надає командиру дисциплінарного батальйону допомогу в організації виховних заходів і дозвілля засуджених військовослужбовців, проводить роз’яснювальну роботу із засудженими військовослужбовцями, бере участь в обговоренні кандидатур осіб, які можуть бути зараховані до числа тих, хто виправляється, а також засуджених військовослужбовців, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Стаття 81. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців

За сумлінну поведінку і ставлення до праці та військової служби до засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані такі заходи заохочення:

подяка;

зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення;

надання одного додаткового короткострокового побачення;

{Абзац четвертий частини першої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

нагородження цінним подарунком або премією в розмірі місячного грошового забезпечення;

зарахування до числа тих, хто виправляється.

Засуджені військовослужбовці, які сумлінною поведінкою і ставленням до праці та військової служби довели своє виправлення, можуть бути представлені командиром дисциплінарного батальйону в установленому законом порядку до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Стаття 82. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців

За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

зауваження;

догана;

сувора догана;

призначення в наряд на роботу — до п’яти днів у вільний від роботи і навчання час;

арешт з триманням на гауптвахті — до десяти діб;

виключення з числа тих, хто виправляється.

Засуджені військовослужбовці, заарештовані в дисциплінарному порядку, відбувають арешт на гауптвахті в одиночних камерах дисциплінарного батальйону згідно з вимогами Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.

Стаття 83. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до засуджених військовослужбовців

Права командира дисциплінарного батальйону щодо застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених цим Кодексом, а також порядок їх застосування і обліку визначаються Міністерством оборони України.

Стаття 84. Матеріально-побутове та медичне забезпечення засуджених військовослужбовців

Створення житлово-побутових умов для засуджених військовослужбовців та їхнє медичне забезпечення здійснюються відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Засуджені військовослужбовці забезпечуються речовим майном та продовольством за нормами, встановленими для військовослужбовців строкової служби.

Щомісячне грошове забезпечення засуджених військовослужбовців у розмірі окладу, встановленого за першим тарифним розрядом для солдатів, матросів першого року строкової служби, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зараховують на їхні особові рахунки.

{Частина третя статті 84 із змінами, внесеними згідно із Законом № 158-VIII від 05.02.2015}

Хворих засуджених військовослужбовців у разі потреби направляють на лікування до госпіталю під вартою. Охорона засуджених військовослужбовців у межах госпіталю здійснюється начальником гарнізону за місцем дислокації госпіталю.

Засудженим військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні, гарантується правова допомога та телефонні розмови відповідно до положень цього Кодексу.

{Частину четверту статті 84 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Стаття 85. Звільнення від покарання засуджених військовослужбовців за хворобою

Засуджені військовослужбовці, які відбувають покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров’я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира дисциплінарного батальйону і висновком військово-лікарської комісії.

РОЗДІЛ III ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Глава 15 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Стаття 86. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії

Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

{Стаття 86 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 87. Направлення засуджених до позбавлення волі для відбування покарання

Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Стаття 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 88. Переміщення засуджених до позбавлення волі

Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.

Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні — від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, — окремо між собою; засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, ізольовано від інших категорій; засуджені до довічного позбавлення волі — окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі — окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря — в супроводі медичного працівника.

{Частина друга статті 88 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012, № 1186-VI від 08.04.2014}

При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.

При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування.

Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.

Порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.

{Частина шоста статті 88 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 89. Залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування

Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.

{Частина перша статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки — центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності письмової згоди засуджених.

{Частина друга статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених цим Кодексом для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.

Стаття 90. Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора

У порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

{Текст статті 90 в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012}

Стаття 91. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній

Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина перша статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз’яснюються права засудженого.

На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

Стаття 92. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях

У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.

Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:

засуджені до довічного позбавлення волі;

засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;

засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії.

Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.

Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, та, за власним бажанням, особи, які здійснювали адвокатську діяльність.

{Частина п’ята статті 92 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на:

засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки;

{Абзац другий частини шостої статті 92 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.

Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах місць позбавлення волі і колоніях, призначених для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених, визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

{Частина шоста статті 92 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013}

Стаття 93. Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії

Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

{Частина перша статті 93 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1276-VI від 16.04.2009; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина друга статті 93 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 94. Структурні дільниці виправних і виховних колоній

У виховних колоніях створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації.

У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.

Вказані дільниці ізолюються одна від одної.

У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.

У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом.

У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які систематично (два та більше разів) вчиняють злісні порушення установленого порядку відбування покарання, що загрожують безпеці персоналу, засуджених або інших осіб. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється.

{Частина четверта статті 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1488-VIII від 06.09.2016}

У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.

У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом.

Організація роботи дільниць виправних і виховних колоній регламентується цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина сьома статті 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 95. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці карантину, діагностики і розподілу

Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики і розподілу, протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню.

За результатами медичного обстеження, первинної психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного засудженого складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка затверджується начальником колонії.

Під час тримання у дільниці карантину, діагностики та розподілу побачення засудженим не надаються, крім побачень з адвокатом.

{Статтю 95 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}

Стаття 96. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці ресоціалізації

Засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації, розподіляються по відділеннях соціально-психологічної служби і розміщуються в жилих приміщеннях з локальним сумісним проживанням членів відділення.

Стаття 97. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці посиленого контролю

У дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки.

У дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки — у приміщеннях камерного типу.

На кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру.

Після виконання зазначеної програми за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії засуджений переводиться до дільниці ресоціалізації.

{Стаття 97 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Стаття 98. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної адаптації

У дільниці соціальної адаптації на кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма підготовки його до звільнення.

Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, працевлаштовуються на окремих виробничих об’єктах колонії або за межами колонії на інших об’єктах з дотриманням вимог безпеки і постійного контролю.

Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, проживають в межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених.

Стаття 99. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації

У дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації.

У дільниці соціальної реабілітації засуджені:

тримаються під наглядом;

{Абзац другий частини другої статті 99 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території дільниці;

з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв’язку з навчанням;

можуть носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них, гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

{Абзац п’ятий частини другої статті 99 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць;

після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім’ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство.

{Абзац сьомий частини другої статті 99 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Стаття 100. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі

Залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.

Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії. У разі якщо така постанова передбачає збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання, вона погоджується із спостережною комісією.

{Частина друга статті 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.

{Частина третя статті 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Стаття 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012; текст статті 100 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Стаття 101. Переведення засуджених до позбавлення волі

Засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться:

{Абзац перший частини першої статті 101 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки — після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання;

із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки — після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання;

у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки — до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:

1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості;

2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації:

1) особи, які мають достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах 4, 6-10 статті 132 цього Кодексу, протягом строку, визначеного статтею 134 цього Кодексу;

{Пункт 1 частини другої статті 101 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

2) особи з інвалідністю першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку;

{Пункт 3 частини другої статті 101 виключено на підставі Закону № 1488-VIII від 06.09.2016}

4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;

{Пункт 5 частини другої статті 101 виключено на підставі Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

Глава 16 РЕЖИМ У КОЛОНІЯХ ТА ЗАСОБИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Стаття 102. Режим у колоніях та його основні вимоги

Режим у виправних і виховних колоніях — це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

Режим створює умови для суспільно корисної праці засуджених, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, соціально-виховної роботи та громадського впливу.

{Частина третя статті 102 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Міністерством юстиції України.

{Частина четверта статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина п’ята статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати документи, а також предмети, вироби і речовини, зберігання і використання яких засудженим заборонено. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина шоста статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Зберігання засудженими при собі речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені у засуджених речі та предмети, які заборонено використовувати в колоніях, вилучаються, про що посадовою особою колонії складається протокол. За клопотанням установи виконання покарання слідчий суддя розглядає питання про конфіскацію таких речей та предметів або про передачу їх на зберігання до звільнення засудженого відповідно до положень розділу VIII Кримінального процесуального кодексу України.

Зберігання грошей, цінних паперів забезпечується адміністрацією колонії.

{Частина сьома статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 5461-VI від 16.10.2012, № 435-VII від 05.09.2013; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Стаття 103. Технічні засоби нагляду і контролю

Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Адміністрація колонії зобов’язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.

Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина третя статті 103 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 104. Оперативно-розшукова діяльність в колоніях

Відповідно до закону в колоніях здійснюється оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою:

забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб;

попередження і виявлення злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання;

{Абзац третій частини першої статті 104 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень;

надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність або кримінальне провадження, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

{Абзац п’ятий частини першої статті 104 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань.

Стаття 105. Режим особливих умов у колоніях

У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв’язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, начальника управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, Голови Національної поліції, керівника територіального органу Національної поліції — органів і підрозділів Національної поліції.

{Частина друга статті 105 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 901-VIII від 23.12.2015}

Про запровадження режиму особливих умов в установах виконання покарань невідкладно інформується Міністр юстиції України.

{Статтю 105 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 106. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї

До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використання вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю персоналу колонії чи інших осіб.

До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров’ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.

Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов’язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров’ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов’язана негайно надати допомогу потерпілим.

Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

{Частина п’ята статті 106 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї допускається також в інших випадках, передбачених законами України “Про Національну поліцію” і “Про Національну гвардію України”.

{Частина шоста статті 106 із змінами, внесеними згідно із Законами № 877-VII від 13.03.2014, № 901-VIII від 23.12.2015}

Глава 17 УМОВИ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В КОЛОНІЯХ

Стаття 107. Права і обов’язки засуджених до позбавлення волі

Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України:

{Абзац перший частини першої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

одержувати інформацію і роз’яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

брати участь у трудовій діяльності;

отримувати медичну допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких в закладах охорони здоров’я, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров’я України та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань;

{Абзац п’ятий частини першої статті 107 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;

здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв’язку, користуватися глобальною мережею Інтернет;

{Абзац сьомий частини першої статті 107 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;

зустрічатися з родичами та іншими особами;

подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені;

{Абзац десятий частини першої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;

розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;

звертатися до адміністрації з проханням внести подання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи щодо заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.

{Частину першу статті 107 доповнено абзацом шістнадцятим згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

Засуджені зобов’язані:

дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії;

{Абзац четвертий частини третьої статті 107 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;

дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Засудженим забороняється:

самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, що перебувають в особистому користуванні;

умисно заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров’ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов’язків;

{Абзац шостий частини четвертої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}

умисно завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

{Абзац сьомий частини четвертої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}

вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов’язків, підбурювати до цього інших засуджених;

грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації колонії у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об’єктах, на яких вони не працюють;

завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях;

готувати та вживати їжу в непередбачених для цього місцях, виносити продукти харчування з їдальні без дозволу адміністрації колонії;

мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

курити у не відведених для цього місцях та неповнолітнім у виховних колоніях;

{Абзац шістнадцятий частини четвертої статті 107 в редакції Закону № 1488-VIII від 06.09.2016}

надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

наносити собі або іншим особам татуювання;

тримати тварин без дозволу адміністрації установи виконання покарань;

{Абзац дев’ятнадцятий частини четвертої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}

виготовляти, зберігати саморобні електроприлади та користуватися ними;

самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд колонії, споруджувати на виробничих об’єктах різні об’єкти (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення).

{Частина четверта статті 107 в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013}

Стаття 108. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби

Засуджені мають право придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування, одяг, взуття, білизну та предмети першої потреби на гроші, зароблені в колоніях, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.

{Частина перша статті 108 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частину другу статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частину третю статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частину четверту статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частину п’яту статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частину шосту статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Перелік продуктів харчування, одягу, взуття, білизни і предметів першої потреби, що дозволяються до продажу засудженим, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина сьома статті 108 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 109. Придбання засудженими до позбавлення волі літератури і письмового приладдя

Засуджені мають право одержувати в бандеролях, посилках і передачах, а також без обмеження придбавати за рахунок коштів, які є на їхніх особових рахунках, літературу через книготорговельну мережу, письмове приладдя, передплачувати газети і журнали.

{Частину другу статті 109 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Засудженому дозволяється мати при собі не більше десяти примірників книг, кількість газет і журналів не обмежується.

{Частина третя статті 109 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Література в кількості, що перевищує вказану в частині третій цієї статті, може передаватися на зберігання або за згодою засудженого — до бібліотеки колонії, або пересилатися за його рахунок родичам.

Стаття 110. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови, користування мережею Інтернет

{Назва статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засуджені мають право на побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.

Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачергово.

Для одержання правової допомоги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. За бажанням засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці. Побачення надається адміністрацією колонії при пред’явленні адвокатом ордера або договору про надання правової допомоги, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, іншого відповідного документа, а також документів, що посвідчують їх особу. Кількість і тривалість таких побачень не обмежена.

Засудженому забезпечується можливість спілкування з адвокатом та іншим фахівцем у галузі права в приміщенні без суцільного розмежуючого захисного скла за їхньою згодою.

{Частину третю статті 110 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Одержання правової допомоги поширюється на засуджених, що перебувають на лікуванні в стаціонарних закладах охорони здоров’я. Охорона засуджених у таких випадках здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за місцезнаходженням закладу охорони здоров’я.

{Частину третю статті 110 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

{Частина третя статті 110 із змінами, внесеними згідно з Законом № 5076-VI від 05.07.2012}

Кількість і види побачень встановлюються:

засудженим, що знаходяться в дільниці посиленого контролю, надається одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на три місяці;

засудженим, що знаходяться в дільниці ресоціалізації, надається одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на два місяці;

засудженим, що перебувають в дільниці соціальної адаптації та соціальної реабілітації, надаються короткострокові побачення без обмежень та тривале побачення щомісяця.

{Частина четверта статті 110 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров’я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв’язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.

Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією — у будь-який час.

{Частину п’яту статті 110 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частина п’ята статті 110 в редакції Законів № 1828-VI від 21.01.2010, № 1186-VI від 08.04.2014}

Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими.

{Частина шоста статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Засудженим надається право користуватися мережею Інтернет під контролем адміністрації.

Засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи виконання покарань. Адміністрація установи виконання покарань ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених.

Під час користування глобальною мережею Інтернет засудженим забороняється:

вносити будь-яку інформацію, у тому числі направляти листи, коментарі, знаки тощо, та реєструватися на веб-сайтах, крім випадків створення та користування електронною поштовою скринькою в порядку, визначеному цією статтею, а також у разі необхідності здійснення реєстрації для користування дозволеними сайтами;

формувати будь-які бази даних та накопичувальні диски, у тому числі віртуальні;

відвідувати веб-сайти соціальних мереж, сайти, що пропагують жорстокість, насильство, еротичного або порнографічного змісту, переглядати сайти, що можуть негативно вплинути на психічний стан засудженого.

Перелік сайтів, до яких дозволяється доступ, формується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та за заявою засуджених може бути доповнений адміністрацією установи виконання покарань сайтами, зміст яких не суперечить вимогам цієї статті.

Користування глобальною мережею Інтернет проводиться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну.

Користування глобальною мережею Інтернет оплачується з особистих коштів засуджених або коштів інших осіб шляхом їх внесення на електронний гаманець.

Засуджені під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з дозволу адміністрації установи виконання покарань можуть мати при собі та користуватися під контролем адміністрації портативними персональними комп’ютерами з доступом до глобальної мережі Інтернет.

{Частина сьома статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1186-VI від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.

{Статтю 110 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 111. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній

Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, дозволяються короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв’язку з такими винятковими особистими обставинами:

{Абзац перший частини першої статті 111 в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}

смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;

стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї;

одержання медичної допомоги, якщо така допомога не може бути надана установою виконання покарань, за наявності відповідного висновку лікаря такої установи.

{Частину першу статті 111 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Заява засудженого про терміновий виїзд у зв’язку з винятковими обставинами має бути розглянута протягом доби.

Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволено короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більш як десять діб без урахування часу перебування в дорозі (не більш як три доби).

{Частина третя статті 111 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Засуджені, які працюють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних днів.

{Частина четверта статті 111 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010 — зміни набирають чинності з 1 січня 2012 року}

Порядок короткочасних виїздів засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина статті 111 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 112. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей

Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені до арешту та позбавлення волі, не обмежується.

{Частина перша статті 112 в редакції Законів № 1828-VI від 21.01.2010, № 1186-VI від 08.04.2014}

Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначається діючими поштовими правилами.

{Частина друга статті 112 із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007 — зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}

{Частину третю статті 112 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Лікарські засоби і вироби медичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку, передаються до медичної частини колонії для їхнього лікування.

{Частина четверта статті 112 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Порядок приймання і вручення посилок (передач) або бандеролей, а також перелік предметів, заборонених до одержання засудженими, визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина п’ята статті 112 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 113. Листування засуджених до позбавлення волі

Засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості.

Листування між перебуваючими в місцях позбавлення волі засудженими, які не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колонії.

Кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду.

{Частина третя статті 113 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

{Частина четверта статті 113 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3166-IV від 01.12.2005; в редакції Закону № 1829-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, перегляду не підлягає.

Засуджений має право передати кореспонденцію захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, безпосередньо під час побачення з ним.

{Частину п’яту статті 113 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

{Статтю 113 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 1829-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012}

Стаття 114. Одержання і відправлення засудженими до позбавлення волі грошових переказів

Засуджені мають право без обмеження одержувати грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації колонії — й іншим особам. Одержані за переказами гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого.

{Частину другу статті 114 виключено на підставі Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Стаття 115. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі

Особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі — п’яти квадратних метрів.

{Частина перша статті 115 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах — спеціальним одягом і взуттям.

Вагітним жінкам і матерям-годувальницям створюються поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування.

Особам з інвалідністю першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

{Частина четверта статті 115 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Засуджені з дозволу адміністрації можуть з коштів, які знаходяться на особових рахунках, додатково придбавати взуття і одяг, у тому числі спортивний, оплачувати лікувально-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням лікаря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування.

Стаття 116. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі

У місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу, — заклади на правах лікувальних. Для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання в медичних частинах колоній створюються інфекційні ізолятори.

Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров’я. Адміністрація колоній зобов’язана виконувати необхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров’я засуджених. Засуджені до позбавлення волі зобов’язані виконувати правила особистої і загальної гігієни, вимоги санітарії.

Примусове годування засудженого, який заявив про відмову від прийняття їжі, забороняється. Примусове годування може бути застосовано лише на підставі рішення суду, прийнятого за висновком лікаря, що засудженому загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза його життю.

Особа, яка відмовилася від прийняття їжі, з моменту встановлення цього факту має перебувати під постійним наглядом лікаря.

При підготовці висновку лікар, зважаючи на стан здоров’я засудженого, визначає вид примусового годування.

Питання про застосування примусового годування вирішується судом в порядку, передбаченому законом.

{Частина третя статті 116 в редакції Законів № 1186-VI від 08.04.2014, № 1488-VIII від 06.09.2016}

Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ охорони здоров’я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

{Частина четверта статті 116 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до закладів охорони здоров’я, що мають ліцензію Міністерства охорони здоров’я України, які надають платні медичні послуги та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженим або його рідними та близькими за рахунок власних коштів. Консультування та амбулаторне лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини. У разі необхідності лікування в умовах стаціонару засуджений має право отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких, у зазначених закладах охорони здоров’я. Підставою для надання такої медичної допомоги є медичний висновок. Режим перебування засуджених на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, визначається законодавством.

{Частина п’ята статті 116 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засудженим, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, тривалі побачення не надаються.

Порядок перебування, умови тримання та охорони засуджених у закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, визначаються Міністерством юстиції України.

{Статтю 116 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

За розголошення лікарської таємниці медичні працівники та інші особи установи виконання покарань, яким у зв’язку з виконанням професійних обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя засудженого до позбавлення волі, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

{Статтю 116 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}

Засудженим до позбавлення волі жінкам гарантується право не надавати інформацію та не проходити огляд у зв’язку з історією її репродуктивного здоров’я. За вимогою жінки їй має бути забезпечено проведення медичного огляду (обстеження) лікарем-жінкою. Під час медичного огляду може бути присутнім лише медичний персонал, крім випадків, коли лікар вважає, що існують виняткові обставини, або коли лікар просить працівників установи виконання покарань бути присутніми з міркувань безпеки, або коли засуджена особа просить про це.

{Статтю 116 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}

Стаття 117. Виконання примусового лікування

До засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.

Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.

Глава 18 ПРАЦЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Стаття 118. Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці

Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою — підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов’язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

{Частина перша статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016; в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018}

Засуджені до позбавлення волі, які мають заборгованість за виконавчими документами, зобов’язані працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, до погашення такої заборгованості.

{Частину другу статті 118 доповнено новим абзацом першим згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018}

Засудженим, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, особам з інвалідністю першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

{Частина друга статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина третя статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

Засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.

{Абзац другий частини п’ятої статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 119. Умови праці засуджених до позбавлення волі

Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Місце та вид роботи, час початку та закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії. Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю.

{Частина перша статті 119 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.

Стаття 120. Оплата праці засуджених до позбавлення волі

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

{Частина перша статті 120 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}

У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п’ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як двадцять п’ять відсотків загальної суми заробітку.

{Частина друга статті 120 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014; в редакції Законів № 1492-VIII від 07.09.2016, № 2475-VIII від 03.07.2018}

Стаття 121. Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі

Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу.

Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування засудженими витрат, встановлених частиною першою цієї статті, що належить до власних надходжень виправних колоній, здійснюється після відрахування податку на доходи фізичних осіб і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами здійснюється у порядку, встановленому законом.

{Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 122. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі

Засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

Пенсії засудженим за наявності відповідного права призначаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання. Особа, яка під час відбування покарання набула право на пенсію, надає адміністрації виправного закладу клопотання про забезпечення необхідних умов для призначення їй пенсії за місцезнаходженням цього виправного закладу, у тому числі щодо виклику представників Пенсійного фонду України з метою подання у встановленому порядку необхідних документів безпосередньо особою, яка відбуває покарання, або представником особи, яка відбуває покарання, за нотаріальним дорученням.

Адміністрація виправного закладу не більш як протягом 30 днів з дня реєстрації клопотання забезпечує зустріч засудженого з представником Пенсійного фонду України та всебічно сприяє належному оформленню і поданню ним відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через представника особи, яка відбуває покарання.

Виплата особам, засудженим до позбавлення волі, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.

Із пенсій засуджених до позбавлення волі відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому не менш як п’ятдесят відсотків пенсії зараховується установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.

{Стаття 122 в редакції Законів № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Глава 19 ВИХОВНИЙ ВПЛИВ НА ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Стаття 123. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі

Соціально-виховна робота — цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.

Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення.

Розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обов’язковою.

Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.

Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.

Стаття 124. Основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі

У колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.

Стаття 125. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі

У колоніях відповідно до законів України “Про освіту” і “Про загальну середню освіту” для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно.

Для засуджених, які не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній колонії, надається можливість підготовки на курсах професійного навчання робітників на виробництві.

{Частина четверта статті 125 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Стаття 126. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі

Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених, у тому числі професійно-технічного навчання на виробництві, здійснюється відповідно до законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” і “Про професійно-технічну освіту” в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством. Заробітна плата їм за цей період не нараховується, харчування надається безоплатно.

Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.

Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Педагогічні працівники загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів надають допомогу адміністрації колонії в соціально-виховній роботі із засудженими.

Стаття 127. Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі

Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі створюються в колоніях з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособових взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв’язків.

Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення.

У колоніях із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби. У колоніях можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання.

Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи.

Стаття 128. Богослужіння і релігійні обряди в колоніях

У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов’язані із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки і встановлені цим Кодексом.

Богослужіння і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час.

Адміністрація колонії сприяє у запрошенні священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії. Адміністрація колонії не має виявляти свого ставлення до певної релігії чи конфесії.

{Частина третя статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.

Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов’язків, а також установлених вимог режиму відбування покарання.

Відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також утискати права інших осіб, які відбувають покарання.

У колонії для відправлення релігійних обрядів можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

Стаття 128-1. Організація душпастирської опіки засуджених

Душпастирська опіка засуджених — діяльність в установах виконання покарань священнослужителів (капеланів), уповноважених релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, спрямована на задоволення релігійних потреб засуджених, їх духовне виховання.

Для координації заходів душпастирської опіки засуджених центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, створює дорадчий орган, до складу якого включаються представники заінтересованих релігійних центрів і управлінь, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку.

Порядок спеціальної підготовки священнослужителів (капеланів) та надання повноважень на здійснення заходів душпастирської опіки засуджених погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Заходи душпастирської опіки не повинні порушувати встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарань.

Зустрічі священнослужителів (капеланів) із засудженими надаються у час, вільний від роботи (навчання) засуджених, без обмеження кількості зустрічей у місці, визначеному адміністрацією установи виконання покарань.

Адміністрація установ виконання покарань сприяє забезпеченню конфіденційності зустрічей засуджених із священнослужителями (капеланами).

Священнослужителі (капелани) можуть відвідувати установи виконання покарань для проведення заходів душпастирської опіки за спеціальним дозволом адміністрації таких установ у завчасно погоджений з адміністрацією установи час.

Таємниця сповіді є недоторканною і охороняється законом. Забороняється оприлюднювати, фіксувати технічними засобами та відтворювати будь-яку інформацію, отриману зі сповіді. Відомості, отримані зі сповіді, не можуть бути предметом досудового розслідування, досудового слідства чи кримінального провадження, використовуватися як доказ. Ніхто в жодному разі не може допитувати священнослужителя, перекладача чи іншу особу з питань, пов’язаних з конфіденційністю сповіді.

{Кодекс доповнено статтею 128-1 згідно із Законом № 419-VIII від 14.05.2015}

Стаття 129. Вільний час засуджених до позбавлення волі

Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов’язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом.

Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені цим Кодексом.

Вільний час засуджених повинен тривати не менш як дві години на добу і передбачається розпорядком дня колонії.

Стаття 130. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі

За виконання покладених обов’язків та додержання правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

подяка;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

нагородження похвальною грамотою;

присвоєння почесного звання “кращий за поведінкою”, “активний учасник самодіяльності” тощо;

виплата грошової премії;

нагородження подарунком;

переведення на поліпшені умови тримання;

надання дозволу для виїзду за межі колонії з метою відвідування рідних до семи діб засудженим, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки;

надання додаткового короткострокового або тривалого побачення;

дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п’ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.

{Стаття 130 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 1492-VIII від 07.09.2016; текст статті 130 в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 131. Порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі

Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу на осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об’єктивної оцінки додержання ними правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці.

{Частина перша статті 131 в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}

При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.

Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або за його проханням надсилається родичам.

У порядку заохочення засудженим протягом року може бути надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення.

{Частина четверта статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця.

Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення.

Заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовуються усно або письмово, інші заохочення — тільки письмово.

Адміністрація колонії зобов’язана щоквартально проводити оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці та приймати вмотивоване рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів заохочення. Прийняте рішення відображається в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи та доводиться до відома особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, під підпис.

{Статтю 131 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Інформація про осіб, до яких застосовано заохочення, з метою виховного впливу на інших засуджених, за згодою засудженого, може поширюватися через місцеву стінгазету, радіо, на зібраннях засуджених, доводитися до відома родичів.

{Статтю 131 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 131-1. Поняття дисциплінарного проступку

Дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.

Персонал установи виконання покарань зобов’язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.

{Закон доповнено статтею 131-1 згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 131-2. Обставини, що виключають дисциплінарну відповідальність

Особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, під дією психологічного або фізичного примусу, виконувала наказ або розпорядження, не підлягає дисциплінарній відповідальності.

{Закон доповнено статтею 131-2 згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 132. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі

За невиконання покладених обов’язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати;

скасування поліпшених умов тримання;

поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб;

поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб;

переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Попередження — це письмове застереження про притягнення до дисциплінарної відповідальності певного виду у разі повторного порушення.

{Частина перша статті 132 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}

Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, особи з інвалідністю першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.

Стаття 133. Злісне порушення встановленого порядку відбування покарання

Злісним порушенням установленого порядку відбування покарання є вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів; виготовлення, зберігання, придбання, розповсюдження інших заборонених предметів, участь у настільних азартних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинення дрібного хуліганства; систематичне ухилення від лікування захворювань, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб.

{Стаття 133 в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 134. Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі

При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення.

Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення.

Стягнення накладається лише письмово.

{Частина шоста статті 134 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стягнення у виді грошового штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, передбачене статтею 133 цього Кодексу, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки. Постанова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу перераховується в доход держави.

{Частина сьома статті 134 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, з визначенням строку тримання.

Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспішного застосування інших заходів впливу.

До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери).

Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

{Абзац перший частини одинадцятої статті 134 із змінами, внесеними згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Засудженим, на яких накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонна розмова може бути надана лише з дозволу начальника колонії як виняток, з метою виховного впливу або у зв’язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї).

{Частину одинадцяту статті 134 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}

У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з приміщення.

Тримання засуджених у карцері одиночне.

Засудженим, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері), надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері).

Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окремо від інших засуджених.

Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м’яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.

При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Адміністрація колонії при встановленні факту порушення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, вимог режиму зобов’язана невідкладно розпочати перевірку причин, обставин і мотивів вчинення порушення, поведінки цієї особи до вчинення проступку, визначити кількість і характер раніше накладених стягнень, а також отримати її пояснення про суть проступку. За наслідками такої перевірки приймається рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення та обґрунтовується їх вид. Якщо адміністрація колонії прийняла рішення обмежитися іншими профілактичними заходами, це відображається у щоденнику індивідуальної роботи із засудженим та доводиться до відома особи під підпис.

{Статтю 134 доповнено частиною шістнадцятою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 135. Процедура дисциплінарного провадження

Питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. Дисциплінарна комісія установи виконання покарань діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини членів дисциплінарної комісії.

До складу дисциплінарної комісії входять начальник установи виконання покарань, його заступники та начальники служб установи, які за своїми функціональними обов’язками безпосередньо спілкуються з особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Очолює дисциплінарну комісію начальник установи виконання покарань або особа, яка виконує його обов’язки.

На засідання дисциплінарної комісії запрошуються й інші особи, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності. Члени спостережних комісій на відповідній території мають право бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії та мають право дорадчого голосу.

Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має бути повідомлена про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За заявою засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.

Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, який представлятиме її інтереси під час засідання комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарання зобов’язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб’єктів надання такої допомоги.

Засуджений та/або його представник мають право:

отримати інформацію про притягнення до дисциплінарної відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії;

бути присутнім на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності;

ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них;

надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази;

подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.

Матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.

Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення засудженого та його представника, свідків, інших осіб, залучених відповідно до частини третьої та абзацу сьомого частини п’ятої цієї статті, адміністрації установи виконання покарань, особи, яка ініціювала притягнення до дисциплінарної відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.

Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії.

Начальник установи виконання покарань має право поміщати засудженого в дисциплінарний ізолятор строком до однієї доби до прийняття рішення про застосування стягнення у разі порушення режиму відбування покарання, що полягало у перебуванні у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, участі в конфліктній ситуації, бійці, масових заворушеннях або інших діях, що створюють серйозну загрозу підтримці порядку в установі.

Поміщення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за рішенням суду. У разі прийняття на засіданні дисциплінарної комісії рішення про поміщення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) адміністрація установи виконання покарань протягом двадцяти чотирьох годин направляє до суду відповідне клопотання (подання) разом із рішенням комісії.

Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка відбуває покарання, має бути детально вмотивоване та може бути оскаржене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, або її представником до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду.

Засудженому протягом трьох робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.

{Стаття 135 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 136. Підстави і розмір матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі

Засуджені до позбавлення волі несуть матеріальну відповідальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі згідно із законодавством. Засуджені також повинні відшкодувати збитки, заподіяні колонії, і додаткові витрати, пов’язані з припиненням втечі засудженого, лікуванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов’язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підставах, встановлених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, встановлених цивільним законодавством.

У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків провадиться на загальних підставах.

Стаття 137. Порядок стягнення матеріальних збитків, заподіяних засудженими до позбавлення волі

Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника колонії.

До винесення постанови має бути встановлений розмір збитків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. У процесі перевірки у нього береться письмове пояснення.

Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголошується засудженому під розписку.

Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій посадовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.

Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.

Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальні збитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.

Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стягнені за рішенням суду у встановленому законом порядку.

Глава 20 ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В КОЛОНІЯХ РІЗНИХ ВИДІВ

Стаття 138. Виправні колонії мінімального рівня безпеки

Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.

Засудженим, які перебувають у дільниці посиленого контролю, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на три місяці.

Засудженим, які перебувають у дільниці ресоціалізації, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на два місяці.

Засудженим, які перебувають у дільниці соціальної реабілітації, надаються короткострокові побачення без обмежень та тривале побачення щомісяця.

{Частина перша статті 138 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання.

{Частина друга статті 138 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання встановлюється режим, передбачений частиною другою статті 99 цього Кодексу для засуджених, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації.

Стаття 139. Виправні колонії середнього рівня безпеки

У виправних колоніях середнього рівня безпеки засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування, одягу, взуття та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.

Засудженим, які перебувають у дільниці посиленого контролю, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на три місяці.

Засудженим, які перебувають у дільниці ресоціалізації, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на два місяці.

Засудженим, які перебувають у дільниці соціальної реабілітації, надаються короткострокові побачення без обмежень та тривале побачення щомісяця.

{Частина перша статті 139 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання.

{Частина друга статті 139 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 140. Виправні колонії максимального рівня безпеки

У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях та приміщеннях камерного типу.

У звичайних жилих приміщеннях тримаються:

чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії;

чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;

чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені до позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; захоплення заручників; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання, вчинене при обтяжуючих обставинах; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника іноземної держави і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.

У приміщеннях камерного типу тримаються:

чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;

чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;

чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;

чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі;

чоловіки, переведені із колоній середнього рівня безпеки на підставах, передбачених цим Кодексом.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені мають право витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.

Засудженим, які перебувають у дільниці посиленого контролю, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на три місяці.

Засудженим, які перебувають у дільниці ресоціалізації, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на два місяці.

Засудженим, які перебувають у приміщеннях камерного типу, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

{Частина друга статті 140 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання.

{Частина третя статті 140 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Глава 21 ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЗАСУДЖЕНИМИ ЖІНКАМИ І НЕПОВНОЛІТНІМИ

Стаття 141. Відбування покарання засудженими вагітними жінками, матерями-годувальницями і жінками, які мають дітей віком до трьох років

При виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі потреби організовуються будинки дитини. Засуджені жінки мають право влаштовувати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. Будинок дитини при виправній колонії є дитячим закладом. У будинках дитини діти перебувають під опікою адміністрації дитячого закладу на повному державному забезпеченні, їм створюються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку. Якщо засуджена жінка не виявила бажання проживати в будинку дитини спільно із своєю дитиною, їй має бути надана можливість вільно спілкуватися з нею без обмежень. Не вважається обмеженням спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої вимагається відвідувати дитину у час, вільний від виконання покладених на неї обов’язків.

{Частина перша статті 141 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}

Матері-годувальниці і вагітні жінки можуть одержувати продуктові посилки (передачі) в асортименті, який визначається медичним висновком.

{Частина друга статті 141 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком до трьох років у будинку дитини, для цього адміністрація виправної колонії створює необхідні умови для проживання і контролю за поведінкою жінок у будинку дитини.

{Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України, направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.

Відвідування близькими родичами дитини, яка перебуває в будинку дитини, та умови їх спілкування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

{Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}

Діти, які перебувають у будинку дитини, за згодою батьків можуть передаватися їхнім родичам та за згодою батьків та рішенням органу опіки і піклування — іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.

Спірні питання між матір’ю та батьком щодо місця проживання дитини вирішуються органом опіки та піклування або судом.

{Частина шоста статті 141 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов’язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері.

{Частина сьома статті 141 із змінами, внесеними згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}

Стаття 142. Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, за межами виправної колонії

Засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці, у разі її наявності, і додержують вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням із спостережною комісією дозволяється проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.

{Частина перша статті 142 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами виправної колонії:

оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії;

можуть носити одяг, прийнятний у цивільному вжитку, мати при собі гроші, мобільні телефони, аксесуари до них та цінні речі;

{Абзац третій частини другої статті 142 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами, користуватися мобільним зв’язком за свій рахунок;

{Абзац четвертий частини другої статті 142 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії;

у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров’я;

після закінчення періоду звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду.

Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами вони забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії.

У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою із спостережною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для подальшого відбування покарання.

Стаття 143. Особливості відбування покарання у виховних колоніях

У виховних колоніях засуджені мають право:

витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу;

{Абзац другий частини першої статті 143 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

одержувати короткострокові побачення без обмежень і щомісяця одне тривале побачення.

{Абзац третій частини першої статті 143 в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013}

{Абзац четвертий частини першої статті 143 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

безкоштовно одержувати середню освіту.

{Частину першу статті 143 доповнено абзацом п’ятим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено:

{Абзац другий частини другої статті 143 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

за постановою начальника колонії одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення за межами виховної колонії.

{Абзац третій частини другої статті 143 в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013}

{Абзац четвертий частини другої статті 143 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Стаття 144. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх

За сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися, крім передбачених статтею 130 цього Кодексу, такі заходи заохочення:

надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії;

надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів.

Тривалість виходу за межі колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин. Забороняється відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами колонії, які проводяться після двадцятої години.

Стаття 145. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх

За порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

{Абзац перший частини першої статті 145 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

попередження;

догана;

сувора догана;

{Абзац п’ятий статті 145 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтею 143 цього Кодексу;

поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до п’яти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу.

{Абзац сьомий статті 145 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Розгляд питання про застосування заходів стягнення здійснюється у порядку, встановленому статтями 134, 135 цього Кодексу.

{Статтю 145 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

Стаття 146. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення до засуджених неповнолітніх, та обсяг їх повноважень

Крім посадових осіб, визначених у статті 135 цього Кодексу, правом застосування заходів заохочення і стягнення користуються старші вихователі і вихователі.

Старший вихователь має право застосовувати такі заходи заохочення і стягнення:

{Абзац перший частини другої статті 146 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

подяка;

дострокове зняття раніше накладеного ним або вихователем стягнення;

попередження;

догана.

{Абзац шостий частини другої статті 146 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Вихователь має право застосовувати такі заходи заохочення і стягнення:

{Абзац перший частини другої статті 146 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}

подяка;

дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення;

попередження;

догана.

Стаття 147. Переведення засуджених із виховної колонії до виправної колонії

Засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для дальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Питання про переведення засудженого, який досяг вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії вирішується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах дітей.

{Частина друга статті 147 із змінами, внесеними згідно із Законами № 609-V від 07.02.2007, № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 148. Залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку

З метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років.

Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах дітей.

{Частина друга статті 148 із змінами, внесеними згідно із Законом № 609-V від 07.02.2007}

На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю.

Стаття 149. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх

Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, здійснення громадського контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій.

{Абзац перший частини першої статті 149 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Організація і діяльність піклувальної ради визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету визначається положенням, яке затверджує начальник виховної колонії.

РОЗДІЛ IV ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Глава 22 ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ТА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Стаття 150. Місця відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання:

чоловіки — у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки;

жінки — у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та виправних колоніях середнього рівня безпеки.

Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

{Частина друга статті 150 із змінами, внесеними згідно із Законами № 435-VII від 05.09.2013, № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Стаття 150 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Стаття 151. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов’язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Для засуджених, які не мають загальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються консультаційні пункти.

{Частина четверта статті 151 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу;

{Абзац другий частини п’ятої статті 151 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

одержувати один раз на місяць короткострокове побачення та один раз на два місяці тривале побачення з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти.

{Абзац третій частини п’ятої статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Абзац четвертий частини п’ятої статті 151 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття п’яти років строку покарання засудженому може бути дозволено брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру.

{Частина шоста статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання.

{Статтю 151 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 3559-IV від 16.03.2006}

Стаття 151-1. Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі

Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 цього Кодексу.

Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені:

з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, — після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п’яти років строку покарання;

{Абзац другий частини другої статті 151-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки — після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п’яти років строку покарання.

Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки.

Зміна умов тримання не застосовується до засуджених до довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними розладами.

{Закон доповнено статтею 151-1 згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Стаття 151-2. Особливості виконання та відбування покарання жінками, засудженими до покарання у виді довічного позбавлення волі

Жінки, засуджені до довічного позбавлення волі, розміщуються, як правило, у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Для жінок, засуджених до довічного позбавлення волі, встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії середнього рівня безпеки.

{Закон доповнено статтею 151-2 згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

РОЗДІЛ V ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ. ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ, КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА НИМИ

Глава 23 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання

Підставами звільнення від відбування покарання є:

відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;

закон України про амністію;

акт про помилування;

скасування вироку суду і закриття кримінального провадження;

{Абзац статті 152 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;

умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

хвороба;

інші підстави, передбачені законом.

Стаття 153. Припинення відбування покарання і порядок звільнення

Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону.

Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа — в останній день цього місяця.

З особою, яка звільняється, в обов’язковому порядку проводиться повний розрахунок, повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гроші, що зберігалися на її особовому рахунку, або перераховуються на вказаний засудженим рахунок чи відкритий для нього рахунок, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення. На прохання особи, яка звільняється, видається довідка.

{Частина третя статті 153 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Паспорт особі, яка звільняється від відбування покарання у виді арешту, обмеження або позбавлення волі, видається при звільненні. При відсутності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація установи виконання покарань завчасно вживає заходів щодо його одержання.

Дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня — у першій половині наступного дня.

Уповноважений орган з питань пробації в день закінчення строку покарання у виді громадських чи виправних робіт, а при звільненні за іншими підставами — не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів направляє повідомлення суду, який постановив вирок, а також власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

{Частина шоста статті 153 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання

Амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання.

{Частину другу статті 154 виключено на підставі Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов’язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

{Частина третя статті 154 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012, № 1186-VI від 08.04.2014}

Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого.

Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби подається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок лікарської комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.

{Частина п’ята статті 154 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визнається особою з інвалідністю першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом з поданням до суду надсилається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської комісії.

{Частина шоста статті 154 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}

У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців.

Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.

У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами.

{Частина дев’ята статті 154 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільняються судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

{Абзац перший частини десятої статті 154 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}

Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

{Абзац другий частини десятої статті 154 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 155. Правовий статус осіб, які відбули покарання

Особи, які відбули покарання, несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.

Глава 24 ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 156. Надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні

Уповноважений орган з питань пробації спільно з адміністрацією установи виконання покарань не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк організовує здійснення заходів щодо сприяння засудженим, які готуються до звільнення, у визначенні місця проживання після звільнення, влаштуванні до спеціалізованих установ для звільнених, госпіталізації до закладів охорони здоров’я (за потреби), працевлаштуванні після звільнення працездатних осіб.

{Частина перша статті 156 в редакції Законів № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}

В установах виконання покарань організовуються курси підготовки засуджених до звільнення.

Особи з інвалідністю першої та другої груп, а також особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, у разі потреби, за їхньою згодою направляються у будинки осіб з інвалідністю і престарілих. Неповнолітні, які позбавлені батьківського піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах дітей до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи піклування.

{Частина третя статті 156 із змінами, внесеними згідно із Законами № 609-V від 07.02.2007, № 1492-VIII від 07.09.2016}

Заходи щодо соціального патронажу осіб, звільнених від покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, визначаються Законом України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, а порядок взаємодії суб’єктів соціального патронажу — Міністерством соціальної політики України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством юстиції України.

{Статтю 156 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 157. Надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання

Особи, які звільнені від відбування покарання, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи в межах України.

У разі відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання особи, звільнені від відбування покарання, забезпечуються одягом і взуттям безоплатно. Одноразова грошова допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

{Частина друга статті 157 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1254-VI від 14.04.2009; в редакції Закону № 5461-VI від 16.10.2012}

Особи, які звільнені від відбування покарання і потребують за станом здоров’я постійного догляду, а також неповнолітні направляються до місця проживання в супроводі родичів або працівника колонії.

Глава 25 НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 158. Встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі

Адміністративний нагляд встановлюється щодо осіб, зазначених у статті 3 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, за постановою судді в порядку, передбаченому статтею 5 вищезазначеного Закону.

Стаття 159. Виконання постанови судді про встановлення та припинення адміністративного нагляду

Постанова судді про встановлення або припинення адміністративного нагляду у випадках, передбачених пунктами “б” і “г” статті 3 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, надсилається судом начальнику колонії.

{Частина перша статті 159 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}

Адміністрація колонії надсилає для виконання постанову судді органу Національної поліції за обраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.

{Частина друга статті 159 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015}

Постанова судді оголошується піднаглядному під розписку. При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, роз’яснюються обов’язки піднаглядного, сповіщається про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду та про встановлені щодо неї обмеження, передбачені статтями 9, 10 і 11 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”.

Глава 26 ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ПОВЕДІНКОЮ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

{Статтю 160 виключено на підставі Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

{Статтю 161 виключено на підставі Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

{Статтю 162 виключено на підставі Закону № 1186-VI від 08.04.2014}

Стаття 163. Органи, що здійснюють нагляд за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням

{Назва статті 163 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Нагляд за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання засудженого, а стосовно військовослужбовців — командирами військових частин.

{Частина перша статті 163 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

До соціально-виховної роботи із засудженими, звільненими від відбування покарання з випробуванням, можуть залучатися працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також громадські об’єднання, релігійні та благодійні організації.

{Частина друга статті 163 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 164. Порядок здійснення нагляду за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням

{Назва статті 164 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

Уповноважений орган з питань пробації:

веде облік засуджених протягом іспитового строку;

роз’яснює засудженим порядок виконання обов’язків, покладених на них судом;

здійснює нагляд за засудженими;

вживає заходів з припинення порушень судових рішень;

організовує першочергові заходи з виявлення засуджених, місцезнаходження яких невідоме;

звертається до відповідних правоохоронних органів щодо розшуку засуджених, місцезнаходження яких невідоме;

здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом та Законом України “Про пробацію”.

{Частина перша статті 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

У разі призову засудженого на строкову військову службу до військового комісаріату надсилається копія вироку, а в необхідних випадках до неї додаються інші документи, які потрібні для здійснення контролю за поведінкою засудженого за місцем проходження служби.

Звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов’язані: виконувати обов’язки, які покладені на них судом; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; з’являтися за викликом до зазначеного органу.

{Абзац перший частини третьої статті 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Абзац другий частини третьої статті 164 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

{Частина третя статті 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015}

У разі якщо засуджений з незалежних від нього обставин не може виконати обов’язок (обов’язки), покладені на нього судом, уповноважений орган з питань пробації направляє до суду обґрунтоване подання про зміну таких обов’язків.

{Статтю 164 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 165. Обчислення іспитового строку

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, за поданням уповноваженого органу з питань пробації звільняється судом від призначеного йому покарання, нагляд припиняється і засуджений знімається з обліку в зазначеному органі.

{Частина друга статті 165 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}

Стаття 166. Відповідальність осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням

Якщо засуджений не виконує обов’язки, встановлені цим Кодексом, Законом України “Про пробацію”, а також покладені на нього судом, або систематично вчиняє правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання вноситься до суду після застосування уповноваженим органом з питань пробації до засудженого письмового попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання.

У разі невиконання засудженим, звільненим від відбування покарання з випробуванням, обов’язків, визначених законом та покладених на нього судом, систематичного вчинення правопорушень, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, уповноважений орган з питань пробації застосовує до нього письмове попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання.

Систематичним вчиненням правопорушень, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, є вчинення засудженим протягом іспитового строку трьох і більше таких правопорушень.

Письмове попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання застосовується у разі невиконання засудженим хоча б одного з обов’язків, визначених законом та покладених на нього судом, за відсутності об’єктивних обставин, що фактично позбавляють засудженого можливості їх виконувати і документально підтверджені.

У разі вчинення засудженим адміністративних правопорушень, що тягнуть за собою накладення адміністративних стягнень, із засудженим проводиться індивідуальна профілактична бесіда.

У разі відмови судом у задоволенні подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням повторне направлення до суду такого подання здійснюється після застосування до засудженого повторного письмового попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання.

{Стаття 166 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012, № 901-VIII від 23.12.2015; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

З набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність:

Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 року (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 1, ст. 6) із змінами, внесеними до нього;

Закон Української РСР “Про затвердження Виправно-трудового кодексу Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., № 1, ст. 6);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19 травня 1971 року “Про порядок введення в дію Виправно-трудового кодексу Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., № 21, ст. 154);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 22 червня 1984 року “Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 27, ст. 511);

Закон Української РСР “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР “Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1124).

Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

До створення відповідних умов для функціонування кримінально-виконавчої інспекції зберігається існуючий порядок обліку осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, та здійснення контролю за їх поведінкою, але не довше ніж п’ять років після набрання чинності цим Кодексом.

До законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України “Про міліцію”, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня опублікування цього Кодексу:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Кодексом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом.

Президент України

Л.КУЧМА

м. Київ 11 липня 2003 року № 1129-IV


4.03.2019 17:14 Любитель классической литературы

От автора

Я пишу до сих пор только о князьях, графах, министрах, сенаторах и их детях и боюсь, что и вперед не будет других лиц в моей истории. Может быть, это нехорошо и не нравится публике; может быть, для нее интереснее и поучительнее история мужиков, купцов, семинаристов, но, со всем моим желанием иметь как можно больше читателей, я не могу угодить такому вкусу, по многим причинам. Во-первых, потому, что памятники истории того времени, о котором я пишу, остались только в переписке и записках людей высшего круга грамотных; даже интересные и умные рассказы, которые мне удалось слышать, слышал я только от людей того же круга. Во-вторых, потому, что жизнь купцов, кучеров, семинаристов, каторжников и мужиков для меня представляется однообразною и скучною, и все действия этих людей мне представляются вытекающими, большей частью, из одних и тех же пружин: зависти к более счастливым сословиям, корыстолюбия и материальных страстей. Ежели и не все действия этих людей вытекают из этих пружин, то действия их так застилаются этими побуждениями, что трудно их понимать и потому описывать. В-третьих, потому, что жизнь этих людей (низших сословий) менее носит на себе отпечаток времени. В-четвертых, потому, что жизнь этих людей некрасива. В-пятых, потому, что я никогда не мог понять, что думает будочник, стоя у будки, что думает и чувствует лавочник, зазывая купить помочи и галстуки, что думает семинарист, когда его ведут в сотый раз сечь розгами, и т.п. Я так же не могу понять этого, как и не могу понять того, что думает корова, когда ее доят, и что думает лошадь, когда везет бочку. В-шестых, потому, наконец (и это, я знаю, самая лучшая причина), что я сам принадлежу к высшему сословию, обществу и люблю его. Я не мещанин, как с гордостью говорил Пушкин, и смело говорю, что я аристократ, и по рождению, и по привычкам, и по положению. Я аристократ потому, что вспоминать предков — отцов, дедов, прадедов моих, мне не только не совестно, но особенно радостно. Я аристократ потому, что воспитан с детства в любви и уважении к изящному, выражающемуся не только в Гомере, Бахе и Рафаэле, но и всех мелочах жизни: в любви к чистым рукам, к красивому платью, изящному столу и экипажу. Я аристократ потому, что был так счастлив, что ни я, ни отец мой, ни дед мой не знали нужды и борьбы между совестью и нуждою, не имели необходимости никому никогда ни завидовать, ни кланяться, не знали потребности образовываться для денег и для положения в свете и тому подобных испытаний, которым подвергаются люди в нужде. Я вижу, что это большое счастье и благодарю за него Бога, но ежели счастье это не принадлежит всем, то из этого я не вижу причины отрекаться от него и не пользоваться им. Я аристократ потому, что не могу верить в высокий ум, тонкий вкус и великую честность человека, который ковыряет в носу пальцем и у которого душа с Богом беседует. Все это очень глупо, может быть, преступно, дерзко, но это так. И я вперед объявляю читателю, какой я человек и чего он может ждать от меня. Еще время закрыть книгу и обличить меня как идиота, ретрограда и Аскоченского, которому я, пользуясь этим случаем, спешу заявить давно чувствуемое мною искренное и глубокое нешуточное уважение*.

ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

I

— Ну что, князь, Генуя и Лукка стали не больше как поместья, поместья фамилии Буонапарте. Нет, я вам вперед говорю, если вы мне не скажете, что у нас война, если вы позволите себе защищать все гадости, все ужасы этого антихриста (право, я верю, что он антихрист), — я вас больше не знаю, вы уже не друг мой, вы уже не мой верный раб, как вы говорите. Ну, здравствуйте, здравствуйте. Я вижу, что я вас пугаю, садитесь и рассказывайте. Так говорила в июле 1805 года известная Анна Павловна Шерер, фрейлина и приближенная императрицы Марии Федоровны, встречая важного и чиновного князя Василия, первым приехавшего на ее вечер. Анна Павловна кашляла несколько дней, у нее был грипп, как она говорила (грипп был тогда новое слово, употреблявшееся только редкими), а потому она не дежурила и не выходила из дому. В записочках, разосланных утром с красным лакеем, было написано без различия во всех: “Если у вас, граф (или князь), нет в виду ничего лучшего и если перспектива вечера у бедной больной не слишком вас пугает, то я буду очень рада видеть вас нынче у себя между 7 и 10 часами. Аннa Шерер”. — О, какое жестокое нападение! — отвечал, нисколько не смутясь такой встречей и слабо улыбаясь, вошедший князь с светлым выражением хитрого лица, в придворном шитом мундире, чулках, башмаках и звездах. Он говорил на том изысканном французском языке, на котором не только говорили, но и думали наши деды, и с теми тихими покровительственными интонациями, которые свойственны состарившемуся в свете и при дворе значительному человеку. Он подошел к Анне Павловне, поцеловал ее руку, подставив ей свою надушенную и сияющую белизной даже между седыми волосами лысину, и покойно уселся на диване. — Прежде всего скажите, как ваше здоровье, милый друг? Успокойте друга, — сказал он, не изменяя голоса, и тоном, в котором из-за приличия и участия просвечивало равнодушие и даже насмешка. — Как вы хотите, чтоб я была здорова, когда нравственно страдаешь? Разве можно оставаться спокойной в наше время, когда есть у человека чувство, — сказала Анна Павловна. — Вы весь вечер у меня, надеюсь? — А праздник английского посланника? Ныне среда. Мне надо показаться там, — сказал князь. — Дочь заедет за мной и повезет меня. — Я думала, что нынешний праздник отменен. Признаюсь, все эти праздники и фейерверки становятся несносны. — Ежели бы знали, что вы этого хотите, праздник бы отменили, — сказал князь, по привычке, как заведенные часы, говоря вещи, которым он и не хотел, чтобы верили. — Не мучьте меня. Ну, что же решили по случаю депеши Новосильцева? Вы все знаете. — Как вам сказать? — сказал князь холодным, скучающим тоном. — Что решили? Решили, что Буонапарте сжег свои корабли, и мы тоже, кажется, готовы сжечь наши. Князь Василий, говорил ли он умные или глупые, одушевленные или равнодушные слова, говорил их таким тоном, как будто он повторял их в тысячный раз, как актер роль старой пьесы, как будто слова выходили не из его соображения и как будто говорил он их не умом, не сердцем, а по памяти, одними губами. Анна Павловна Шерер, напротив, несмотря на свои сорок лет, была преисполнена оживления и порывов, которые она долгим опытом едва приучила себя сдерживать в рамках придворной обдуманности, приличия и сдержанности. Каждую минуту она, видимо, готова была сказать что-нибудь лишнее, но, хотя она и на волосок была от того, это лишнее не прорывалось. Она была нехороша, но, видимо, сознаваемые ею самою восторженность ее взгляда и оживление улыбки, выражавших увлечение идеальными интересами, придавали ей то, что называлось интересностью. По словам и выражению князя Василия видно было, что в том кругу, где они оба обращались, давно установилось всеми признанное мнение об Анне Павловне как о милой и доброй энтузиастке и патриотке, которая берется немножко не за свое дело и часто вдается в крайность, но мила искренностью и пылкостью своих чувств. Быть энтузиасткой сделалось ее общественным положением, и иногда, когда ей даже того не хотелось, она, чтобы не обмануть ожиданий людей, знавших ее, делалась энтузиасткой. Сдержанная улыбка, игравшая постоянно на лице Анны Павловны, хотя и не шла к ее отжившим чертам, выражала, как у избалованных детей, постоянное сознание своего милого недостатка, от которого она не хочет, не может и не находит нужным исправляться. Содержание депеши от Новосильцева, поехавшего в Париж для переговоров о мире, было следующее. Приехав в Берлин, Новосильцев узнал, что Буонапарте издал декрет о присоединении Генуэзской республики к Французской империи в то самое время, как он изъявлял желание мириться с Англией при посредничестве России. Новосильцев, остановившись в Берлине и предполагая, что такое насилие Буонапарте может изменить намерение императора Александра, спрашивал разрешения его величества, ехать ли в Париж или возвратиться. Ответ Новосильцеву был уже составлен и должен быть отослан завтра. Завладение Генуей был желанный предлог для объявления войны, к которой мнение придворного общества было еще более готово, чем войско. В ответе было сказано: “Мы не хотим вести переговоров с человеком, который, изъявляя желание мириться, продолжает свои вторжения”. Это все было самою свежею новостью дня. Князь, видимо, знал все эти подробности из верных источников и шутливо передал их фрейлине. — Ну, к чему повели нас эти переговоры? — сказала Анна Павловна по-французски, как происходил и весь разговор. — Ну, к чему все эти переговоры? Не переговоры, а смерть за смерть мученика нужна злодею, — сказала она, раздувая ноздри, поворачиваясь на диване и вслед за тем улыбаясь. — Как вы кровожадны, дорогая! В политике не все делается как в гостиной. Существуют предосторожности, — сказал князь Василий с своею грустной улыбкой, которая была неестественна, но, повторяясь уж тридцать лет, так обжилась на старом лице князя, что казалась вместе и неестественною и привычною. — Есть письма от ваших? — прибавил он, видимо, считая фрейлину недостойною серьезного политического разговора и стараясь перевести его на другой предмет. — Но к чему повели нас эти предосторожности, — продолжала спрашивать Анна Павловна, не поддаваясь ему. — А хоть бы к тому, чтоб узнать мнение Австрии, которую вы так любите, — сказал князь Василий, видимо поддразнивая Анну Павловну и не желая выпускать разговор из шуточного тона. Но Анна Павловна разгорячилась. — Ах, не говорите мне про Австрию! Я ничего не понимаю, может быть, но Австрия никогда не хотела и не хочет войны. Она предает нас. Россия одна должна быть спасительницею Европы. Наш благодетель знает свое высокое призвание и будет верен ему. Вот одно, во что я верю. Нашему доброму и чудному государю предстоит величайшая роль в мире, и он так добродетелен и хорош, что Бог не оставит его, и он исполнит свое призвание задавить гидру революции, которая теперь еще ужаснее в лице этого убийцы и злодея. Мы одни должны искупить кровь праведника. На кого нам надеяться, я вас спрашиваю? Англия с своим коммерческим духом не поймет и не может понять всю высоту души императора Александра. Она отказалась очистить Мальту. Она хочет видеть, ищет заднюю мысль наших действий. Что они сказали Новосильцеву? Ничего. Они не поняли, они не могут понять самоотвержения нашего императора, который ничего не хочет для себя и все хочет для блага мира. И что они обещали? Ничего. И что обещали, и того не будет. Пруссия уже объявила, что Буонапарте непобедим и что вся Европа ничего не может против него… И я не верю ни в одном слове ни Гарденбергу, ни Гаугвицу. Этот пресловутый нейтралитет Пруссии — только западня. Я верю в одного Бога и в высокую судьбу нашего милого императора. Он спасет Европу!.. Она вдруг остановилась с улыбкой насмешки над своею горячностью. — Я думаю, — сказал князь, улыбаясь, — что, ежели бы вас послали вместо нашего милого Винценгероде, вы бы взяли приступом согласие прусского короля. Вы так красноречивы. Вы дадите мне чаю? — Сейчас. Кстати, — прибавила она, опять успокаиваясь, — нынче у меня будет очень интересный человек, виконт де Мортемар. Он в родстве с Монморанси через Роганов, одна из лучших фамилий Франции. Это один из хороших эмигрантов, из настоящих. Он очень хорошо вел себя и все потерял. Он был при герцоге Энгиенском, при несчастном святом мученике во время его пребывания в Этенгейме. Говорят, он очень мил. Ваш обворожительный сын Ипполит обещал мне привезти его. Все наши дамы без ума от не?- го, — прибавила она с улыбкой презрения, как будто жалела о бедных дамах, не умевших выдумать ничего лучше, как влюбляться в виконта де Мортемара. — Кроме вас, разумеется, — сказал князь все своим тоном посмеивания. — Я его видал, этого виконта, в свете, — прибавил он, видимо, мало заинтересованный надеждой видеть Мортемара. — Скажите, — сказал он, как будто только что вспомнив что-то, и особенно небрежно, тогда как то, о чем он спрашивал, было главною целью его посещения, — правда, что императрица-мать желает назначения барона Функе первым секретарем в Вену? Этот барон, кажется, ничтожная личность. Князь Василий желал определить сына на это место, которое через императрицу Марию Федоровну старались доставить барону. Анна Павловна почти закрыла глаза в знак того, что ни она, ни кто другой не могут судить про то, что угодно или нравится императрице. — Барон Функе был рекомендован императрице-матери ее сестрою, — только сказала она совсем особенным грустным сухим тоном. В то время как Анна Павловна назвала императрицу, лицо ее вдруг представило глубокое и искреннее выражение преданности и уважения, соединенное с грустью, что с ней бывало каждый раз, как она в разговоре упоминала о своей высокой покровительнице. Она сказала, что ее величество изволила оказать барону Функе много уважения, и опять взгляд ее подернулся грустью. Князь равнодушно замолк. Анна Павловна, с свойственною ей придворной и женской ловкостью и быстротою такта, захотела и щелкануть князя за то, что он дерзнул так отозваться о лице, рекомендованном императрице, и в то же время утешить его. — Кстати, о вашей семье, — сказала она, — знаете ли вы, что ваша дочь составляет наслаждение всего общества. Ее находят прекрасною, как день. Государыня очень часто спрашивает про нее: “Что делает прекрасная Елена?” Князь наклонился в знак уважения и признательности. — Я часто думаю, — продолжала Анна Павловна после минутного молчания, придвигаясь к князю и ласково улыбаясь ему, как будто выказывая этим, что политические и светские разговоры кончены и теперь начинается задушевный, — я часто думаю, как иногда несправедливо распределяется счастие жизни. За что вам дала судьба таких двух славных детей (исключая Анатоля, вашего меньшого, я его не люблю, — вставила она безапелляционно, приподняв брови), таких прелестных детей? А вы, право, менее всех цените их и потому их не ст\ите. И она улыбнулась своей восторженною улыбкой. — Чего вы хотите? Лафатер сказал бы, что у меня нет шишки родительской любви, — сказал князь вяло. — Перестаньте шутить. Я хотела серьезно поговорить с вами. Знаете, я недовольна вашим меньшим сыном. Я его совсем не знаю, но, кажется, он поставил задачей сделать себе скандальную репутацию. Между нами будь сказано (лицо ее приняло грустное выражение), о нем говорили у ее величества, и жалеют вас… Князь не отвечал, но она, молча, значительно глядя на него, ждала ответа. Князь Василий поморщился. — Что вы хотите, чтоб я делал? — сказал он наконец. — Вы знаете, я сделал для их воспитания все, что может отец, и оба вышли дураки. Ипполит, по крайней мере, покойный дурак, а Анатоль — беспокойный. Вот одно различие, — сказал он, улыбаясь более неестественно и одушевленно, чем обыкновенно, и при этом особенно резко выказывая в сложившихся около его рта морщинах что-то такое грубое и неприятное, что Анне Павловне пришло на мысль: не очень, должно быть, приятно быть сыном или дочерью такого отца. — И зачем родятся дети у таких людей, как вы? Ежели бы вы не были отец, я бы ни в чем не могла упрекнуть вас, — сказала Анна Павловна, задумчиво поднимая глаза. — Я ваш верный раб, и вам одной могу признаться. Мои дети — обуза моего существования. Это мой крест. Я так себе объясняю. Чего вы хотите? — Он помолчал, выражая жестом свою покорность жестокой судьбе. — Да, ежели бы можно было по произволу иметь и не иметь их… Я уверен, что в наш век будет сделано это изобретение. Анне Павловне не понравилась мысль о таком изобретении. — Вы никогда не думали о том, чтобы женить вашего блудного сына Анатоля? Говорят, что старые девицы имеют манию женить. Я еще не чувствую за собой этой слабости, но у меня есть одна маленькая особа, которая очень несчастлива с отцом, наша родственница, княжна Болконская. Князь Василий не отвечал, хотя со свойственной светским людям быстротой соображенья и памятью движением головы показал, что он принял к соображенью это сведение. — Нет, вы знаете ли, что этот Анатоль мне стоит 40 000 в год, — сказал он, видимо, не в силах удерживать печальный ход своих мыслей. Он помолчал. — Что будет через пять лет, ежели это пойдет так? Вот выгода быть отцом. Она богата, ваша княжна? — Отец очень богат и скуп. Он живет в деревне. Знаете, этот известный князь Болконский, отставленный еще при покойном императоре и прозванный Прусским королем. Он очень умный человек, но со странностями и тяжелый. Бедняжка несчастлива. У нее брат, вот что недавно женился на Лизе Мейнен, адъютант Кутузова, живет здесь и будет нынче у меня. Она единственная дочь. — Послушайте, милая Анет, — сказал князь, взяв вдруг свою собеседницу за руку и пригибая ее почему-то книзу. — Устройте мне это дело, и я ваш вернейший раб навсегда. Она хорошей фамилии и богата. Все, что мне нужно. И он с теми свободными и фамильярными, грациозными движениями, которые его отличали, взял за руку фрейлину, поцеловал ее и, поцеловав, помахал фрейлинскою рукой, развалившись на креслах и глядя в сторону. — Подождите, — сказала Анна Павловна, соображая. — Я нынче же поговорю с Лизой, женой молодого Болконского. И, может быть, это уладится. Я в вашем семействе начну обучаться ремеслу старой девы.

II

Гостиная Анны Павловны начала понемногу наполняться. Приехала высшая знать Петербурга, люди самые разнородные по возрастам и характерам, но одинаковые по обществу, в каком все жили; приехал дипломат граф З. в звездах и орденах всех иностранных дворов, княгиня Л., отцветающая красавица, жена посланника; вошел дряхлый генерал, стуча саблей и кряхтя; вошла дочь князя Василия, красавица Элен, заехавшая за отцом, чтобы с ним вместе ехать на праздник посланника. Она была в шифре и бальном платье. Приехала и известная как самая обворожительная женщина Петербурга молодая, маленькая княгиня Болконская, прошлую зиму вышедшая замуж и теперь не выезжавшая в большой свет по причине своей беременности, но ездившая еще на небольшие вечера. — Вы не видали еще, или — вы не знакомы с моей тетушкой, — говорила Анна Павловна приезжавшим гостям и весьма серьезно подводила их к маленькой старушке в высоких бантах, выплывшей из другой комнаты, как скоро стали приезжать гости; называла их по имени, медленно переводя глаза с гостя на тетушку, и потом отходила. Все гости совершали обряд приветствия никому не известной, никому не интересной и не нужной тетушки. Анна Павловна с грустным торжественным участием следила за их приветствиями, молчаливо одобряя их. Тетушка каждому говорила в одних и тех же выражениях о его здоровье, о своем здоровье и о здоровье ее величества, которое нынче было, слава богу, лучше. Все подходившие, из приличия не выказывая поспешности, с чувством облегчения исполненной тяжелой обязанности, отходили от старушки, чтоб уж весь вечер ни разу не подойти к ней. Человек десять присутствующих мужчин и дам разместились кто у чайного стола, кто в уголку за трельяжем, кто у окна; все разговаривали и свободно переходили от одной группы к другой. Молодая княгиня Болконская приехала с работой в шитом золотом бархатном мешке. Ее хорошенькая, с чуть черневшимися усиками верхняя губка была коротка по зубам, но тем милее она открывалась и тем еще милее вытягивалась иногда и опускалась на нижнюю. Как это всегда бывает у вполне привлекательных женщин, недостаток ее — короткость губы и полуоткрытый рот — казались ее особенною, собственно ее красотой. Всем было весело смотреть на эту полную здоровья и живости хорошенькую будущую мать, так легко переносившую свое положение. Старикам и скучающим мрачным молодым людям, смотревшим на нее, казалось, что они сами делаются похожи на нее, побыв и поговорив несколько времени с нею. Кто говорил с ней и видел при каждом ее слове светлую улыбочку и блестящие белые зубы, которые виднелись беспрестанно, думал, что он особенно нынче любезен. И это думал каждый. Маленькая княгиня, переваливаясь, маленькими быстрыми шажками обошла стол с рабочею сумочкой на руке и весело, оправляя платье, села на диван, около серебряного самовара, как будто все, что она ни делала, было развлечением для нее и для всех ее окружавших. — Я захватила работу, — сказала она, развертывая свой ридикюль и обращаясь ко всем вместе. — Смотрите, Анна, не сыграйте со мной дурной шутки, — обратилась она к хозяйке. — Вы мне писали, что у вас совсем маленький вечер, видите, как я одета дурно. И она развела руками, чтобы показать свое, в кружевах, серенькое изящное платье, немного ниже грудей опоясанное широкою лентой. — Будьте спокойны, Лиз, вы всё будете лучше всех, — отвечала Анна Павловна. — Вы знаете, мой муж покидает меня, он идет на смерть, — продолжала она тем же тоном, обращаясь к генералу. — Скажите, зачем эта гадкая война? — обратилась она к князю Василию и, не дожидаясь ответа, обратилась к дочери князя Василия, к красивой Элен: — Знаете, Элен, вы становитесь слишком хороши, слишком хороши. — Что за прелестная особа эта маленькая княгиня! — сказал князь Василий тихо Анне Павловне. — Ваш обворожительный сын Ипполит до безумия влюблен в нее. — У этого дурака есть вкус. Вскоре после маленькой княгини вошел толстый молодой человек с стриженою головой, в очках, светлых панталонах по тогдашней моде, с высоким жабо и в коричневом фраке. Этот толстый молодой человек, несмотря на модный покрой платья, был неповоротлив, неуклюж, как бывают неловки и неуклюжи здоровые мужицкие парни. Но он был незастенчив и решителен в движениях. На минуту остановился он посередине гостиной, не находя хозяйки и кланяясь всем, кроме нее, несмотря на знаки, которые она ему делала. Приняв старую тетушку за самую Анну Павловну, он сел подле нее и стал говорить с ней, но узнав, наконец, по удивленному лицу тетушки, что этого не следует делать, встал и сказал: — Извините, мадемуазель, я думал, что это не вы. Даже бесстрастная тетушка покраснела при этих бессмысленных словах и с отчаянным видом замахала своей племяннице, приглашая ее себе на помощь. Занятая до сих пор другим гостем, Анна Павловна подошла к ней. — Очень любезно с вашей стороны, мсье Пьер, что вы пришли навестить бедную больную, — сказала она ему, улыбаясь и переглядываясь с тетушкой. Пьер сделал еще хуже. Он сел подле Анны Павловны с видом человека, который не скоро встанет, и тотчас же начал с нею разговор о Руссо, о котором они говорили в предпоследнее свидание. Анне Павловне было некогда. Она прислушивалась, приглядывалась, помещала и перемещала гостей. — Я не могу понять, — говорил молодой человек, значительно глядя через очки на свою собеседницу, — почему не любят “Исповедь”, тогда как “Новая Элоиза” гораздо ничтожнее. Толстый молодой человек неловко выражал свою мысль и вызывал на спор Анну Павловну, совершенно не замечая, что фрейлине и вообще никакого дела не было до того, какое сочинение хорошо или дурно, а особенно теперь, когда ей столько надо было сообразить и вспомнить. — “Пусть прозвучит труба последнего суда, я предстану со своею книгой в руках”, — говорил он, с улыбкой цитируя первую страницу “Исповеди”. — Прочтя эту книгу, полюбишь человека. — Да, конечно, — отвечала Анна Павловна, несмотря на то, что она была совершенно противоположного мнения, и оглядывала гостей, желая встать. Но Пьер продолжал: — Это не только книга, это поступок. Тут полная исповедь. Не правда ли? — Но я не хочу быть его духовником, мсье Пьер, у него слишком гадкие грехи, — сказала она, вставая и улыбаясь. — Пойдемте, я вас представлю кузине. И, отделавшись от молодого человека, не умеющего жить, она возвратилась к своим занятиям хозяйки дома и продолжала прислушиваться и приглядываться, готовая подать помощь на тот пункт, где ослабевал разговор, как хозяин прядильной мастерской, посадив работников по местам, прохаживается по заведению и примечает, все ли вертятся веретена. Как хозяин прядильной, замечая неподвижность или непривычный, скрипящий, слишком громкий звук веретена, торопливо идет, сдерживает или пускает его в надлежащий ход, так и Анна Павловна подходила к замолкнувшему или слишком много говорившему кружку и одним словом или перемещением опять заводила равномерную, приличную разговорную машину.

III

Вечер Анны Павловны был пущен. Веретена с разных сторон равномерно и не умолкая шумели. Кроме тетушки, около которой сидела только одна пожилая дама с исплаканным худым лицом, несколько чужая в этом блестящем обществе, и еще кроме толстого мсье Пьера, который после своих бестактных разговоров с тетушкой и Анной Павловной молчал весь вечер, видимо, не знакомый почти ни с кем, и только оживленно оглядывался на тех, кто ходил и говорил громче других, — общество разбилось на три кружка. В одном центром была красавица княжна Элен, дочь князя Василия, в другом — сама Анна Павловна, в третьем — хорошенькая, румяная и слишком полная по своей молодости маленькая княгиня Болконская. Вошел сын князя Василия Ипполит, “ваш обворожительный сын Ипполит”, как неизменно называла его Анна Павловна, и ожидаемый виконт, от которого сходили с ума, по словам Анны Павловны, “все наши дамы”. Ипполит вошел, глядя в лорнет, и, не опуская лорнета, громко, но неясно пробурлил: “Виконт де Мортемар”, — и тотчас же, не обращая внимания на отца, подсел к маленькой княгине и, наклоняя к ней голову так близко, что между ее и его лицом оставалось расстояние меньше четверти, что-то часто и неясно стал говорить ей и смеяться. Виконт был миловидный, с мягкими чертами и приемами молодой человек, очевидно, считавший себя знаменитостью, но, по благовоспитанности, скромно предоставлявший пользоваться собой тому обществу, в котором он находился. Анна Павловна очевидно угощала им своих гостей. Как хороший метрдотель подает как нечто сверхъестественно прекрасное тот кусок говядины, который есть не захочется, если увидать его в грязной кухне, так в нынешний вечер Анна Павловна сервировала своим гостям виконта как что-то сверхъестественно утонченное, тогда как господа, стоявшие с ним в одной гостинице и игравшие с ним каждый день на биллиарде, видели в нем только большого мастера карамболировать и вовсе не находили себя счастливыми от того, что виделись и говорили с виконтом. Заговорили тотчас об убийстве герцога Энгиенского. Виконт сказал, что герцог Энгиенский погиб от своего великодушия и что были особенные причины озлобления Буонапарте. — Ах! Расскажите нам это, виконт, — сказала Анна Павловна. Виконт наклонился в знак покорности и учтиво улыбнулся. Анна Павловна сделала круг около виконта и пригласила всех слушать его рассказ. — Виконт был лично знаком с герцогом, — шепнула Анна Павловна одному. — Виконт удивительный мастер рассказывать, — проговорила она другому. — Как сейчас, виден человек хорошего общества, — сказала она третьему, и виконт был подан обществу в самом изящном и выгодном для него свете, как ростбиф на горячем блюде и посыпанный зеленью. Виконт хотел уже начать свой рассказ и тонко улыбнулся. — Переходите сюда, дорогая Элен, — сказала Анна Павловна красавице княжне, которая сидела поодаль, составляя центр другого кружка. Княжна Элен улыбалась; она поднялась с тою же неизменяющеюся улыбкой вполне красивой женщины, с которой она вошла в гостиную. Слегка шумя своею белою бальною робой, убранной плюшем и мехом, и блестя белизной плеч, глянцем волос и бриллиантов, она прошла между расступившимися мужчинами и прямо, не глядя ни на кого, но всем улыбаясь и как бы любезно предоставляя каждому право любоваться красотою своего стана, полных плеч, очень открытой по тогдашней моде груди и спины и как будто внося с собою блеск бала, подошла к Анне Павловне. Элен была так хороша, что не только не было в ней заметно тени кокетства, но, напротив, ей как будто совестно было за свою несомненную и слишком сильно и победительно действующую красоту. Она как будто желала и не могла умалить своей красоты. “Какая красавица!” — говорил каждый, кто ее видел. Как будто пораженный чем-то необычайным, виконт пожал плечами и опустил глаза, в то время как она усаживалась перед ним и освещала и его все тою же неизменною улыбкой. — Мадам, я, право, опасаюсь за свои способности перед такой публикой, — сказал он, наклоняя с улыбкой голову. Княжна облокотила свою открытую полную руку на столик и не нашла нужным что-либо сказать. Она улыбаясь ждала. Во все время рассказа она сидела прямо, посматривая изредка то на свою полную красивую руку, которая от давления на стол изменила свою форму, то на еще более красивую грудь, на которой она поправляла бриллиантовое ожерелье, поправляла несколько раз складки своего платья и, когда рассказ производил впечатление, оглядывалась на Анну Павловну и тотчас же принимала то самое выражение, которое было на лице фрейлины, и потом опять успокаивалась в сияющей улыбке. Вслед за Элен перешла и маленькая княгиня от чайного стола. — Подождите, я возьму мою работу, — проговорила она. — О чем вы думаете? — обратилась она к князю Ипполиту. — Принесте мне мой ридикюль. Княгиня, улыбаясь и говоря со всеми, вдруг произвела перестановку, и, усевшись, весело оправилась. — Теперь мне хорошо, — приговаривала она и, попросив начинать, принялась за работу. Князь Ипполит перенес ей ридикюль, перешел за нею и, близко придвинув к ней кресло, сел подле нее. Очаровательный Ипполит поражал своим необыкновенным сходством с сестрою-красавицей и еще более тем, что, несмотря на сходство, он был поразительно дурен собой. Черты его лица были те же, как и у сестры, но у той все освещалось жизнерадостной, самодовольной, молодой, неизменной улыбкой жизни и необычайной античной красотою тела; у брата, напротив, то же лицо было отуманено идиотизмом и неизменно выражало самоуверенную брюзгливость, а тело было худощаво и слабо. Глаза, нос, рот — все сжималось как будто в одну неопределенную и скучную гримасу, а руки и ноги всегда принимали неестественные положения. — Это не история о привидениях? — сказал он, усевшись подле княгини и торопливо пристроив к глазам свой лорнет, как будто без этого инструмента он не мог начать говорить. — Вовсе нет, — пожимая плечами, сказал удивленный рассказчик. — Дело в том, что я терпеть не могу историй о привидениях, — сказал он таким тоном, что видно было, — он сказал эти слова, а потом уже понял, что они значили. Из-за самоуверенности, с которою он говорил, никто не мог понять, очень ли умно или очень глупо то, что он сказал. Он был в темно-зеленом фраке, в панталонах цвета бедра испуганной нимфы, как он сам говорил, в чулках и башмаках. Он сел в самую глубину кресла против рассказчика, положил одну руку с кольцом и гербовой печатью перед собой на стол в таком вытянутом положении, что ему стоило, видимо, большого труда удерживать ее в этом положении, однако во все время рассказа он держал так руку. Другою рукой он держал лорнет в ладони и этою же рукой оправлял свою прическу кверху, придававшую еще более странное выражение его вытянутому лицу, и, как будто вспомнив что-то, начинал смотреть на свою выставленную руку с перстнями, потом на ноги виконта, потом весь оборачивался быстро и развинченно, как он и все делал, и долго пристально смотрел на княгиню. — Когда я имел счастье видеть в последний раз блаженной и печальной памяти герцога Энгиенского, — начал виконт с изящной грустью в голосе, оглядывая слушателей, — он в самых лестных выражениях говорил о красоте и гениальности великой Жорж. Кто не знает этой гениальной и прелестной женщины? Я выразил свое удивление, каким образом герцог мог узнать ее, не быв в Париже эти последние годы. Герцог улыбнулся и сказал мне, что Париж не так далек от Мангейма, как это кажется. Я ужаснулся и высказал его высочеству свой страх при мысли о посещении им Парижа. “Сударь, — сказал я, — бог знает, не окружены ли мы здесь изменниками и предателями и не будет ли ваше присутствие в Париже, как бы тайно оно ни было, известно Буонапарте?” Но герцог только улыбнулся на мои слова с рыцарством и отважностью, составляющими отличительную черту его фамилии. — Дом Конде — ветка лавра, привитая к дереву Бурбонов, как говорил недавно Питт, — сказал монотонно князь Василий, как будто он диктовал какому-то невидимому писцу. — Господин Питт очень хорошо выразился, — лаконически прибавил его сын Ипполит, решительно поворачиваясь на кресле туловищем в одну, а ногами в противоположную сторону, торопливо поймав лорнетку и устремив сквозь нее свой взгляд на родителя. — Одним словом, — продолжал виконт, обращаясь преимущественно к красавице княжне, которая не спускала с него глаз, — я должен был оставить Этенгейм и узнал уже потом, что герцог, увлеченный своею отвагой, ездил в Париж, делал честь мадемуазель Жорж не только восхищаться ею, но и посещать ее. — Но у него была сердечная привязанность к принцессе Шарлотте де Роган Рошфор, — горячо перебила Анна Павловна. — Говорили, что он тайно был женат на ней, — сказала она, видимо, испуганная будущим содержанием рассказа, который ей казался слишком вольным в присутствии молодой девушки. — Одна привязанность не мешает другой, — продолжал виконт, тонко улыбаясь и не замечая опасений Анны Павловны. — Но дело в том, что мадемуазель Жорж прежде своего сближения с герцогом пользовалась сближением с другим человеком. Он помолчал. — Человека этого звали Буонапарте, — произнес он, с улыбкой оглянув слушателей. Анна Павловна, в свою очередь, оглянулась беспокойно, видя, что рассказ делается опаснее и опаснее. — Так вот, — продолжал виконт, — новый султан из “Тысячи и одной ночи” не пренебрегал частенько проводить свои вечера у самой красивой, самой приятной женщины во Франции. И мадемуазель Жорж, — он помолчал, пожав выразительно плечами, — должна была превратить необходимость в добродетель. Счастливец Буонапарте приезжал обыкновенно по вечерам, не назначая своих дней. — Ах! Я предвижу, и мне становится жутко, — пожимая полными и гибкими плечиками, сказала маленькая хорошенькая княгиня. Пожилая дама, сидевшая весь вечер подле тетушки, перешла к кружку рассказчика, покачав головою и улыбнувшись значительно и грустно. — Это ужасно, не правда ли? — сказала она, хотя, очевидно, и не слыхала начала истории. На неуместность ее замечания и на нее саму никто не обратил внимания. Князь Ипполит объявил быстро и громко: — Жорж в роли Клитемнестры удивительна! Анна Павловна молчала и находилась в беспокойстве, не решив еще окончательно в своем уме, прилично или неприлично было то, что рассказывал виконт. С одной стороны — вечерние посещения актрис, с другой стороны — ежели уж виконт де Мортемар, родственник Монморанси через Роганов, лучший представитель Сен-Жерменского предместья, в гостиной будет говорить неприлично?сти, то кто же, наконец, знает, что прилично и неприлично? — В один вечер, — продолжал виконт, оглядывая слушателей и оживляясь, — Клитемнестра эта, прельстив весь театр своею удивительною передачей Расина, возвратилась домой и думала отдохнуть от усталости и волнения. Она не ждала султана. Анна Павловна вздрогнула при слове “султан”. Княжна опустила глаза и перестала улыбаться. — Как вдруг служанка доложила, что бывший виконт Рокрой желает видеть великую актрису. Рокрой — так называл себя герцог. Он был принят, — прибавил виконт и, помолчав несколько секунд, чтобы дать понять, что он не все рассказывает, что знает, продолжал: — Стол блестел хрусталем, эмалью, серебром и фарфором. Стояли два прибора, время летело незаметно, и наслаждение… Неожиданно в этом месте рассказа князь Ипполит произвел странный громкий звук, который одни приняли за кашель, другие за сморканье, мычанье или смех, и стал торопливо ловить упущенный лорнет. Рассказчик удивленно остановился. Анна Павловна испуганно перебила описание наслаждений, которые с таким вкусом описывал виконт. — Не томите нас, виконт, — сказала она. Виконт улыбнулся. — Наслаждение превращало часы в минуты, как вдруг послышался звонок, и испуганная горничная, дрожа, прибежала объ?явить, что звонит страшный бонапартовский мамелюк и что ужасный господин его уже стоит у подъезда… — Прелестно, — прошептала маленькая княгиня, втыкая иголку в работу, как будто в знак того, что интерес и прелесть истории мешают ей продолжать работу. Виконт оценил эту молчаливую похвалу и, благодарно улыбнувшись, хотел продолжать, когда в гостиную вошло новое лицо и произвело необходимую остановку.

IV

Новое лицо это был молодой князь Андрей Болконский, муж маленькой княгини. Не столько по тому, что молодой князь приехал так поздно, но все-таки был принят хозяйкой самым любезным образом, сколько по тому, как он вошел в комнату, было видно, что он один из тех светских молодых людей, которые так избалованы светом, что даже презирают его. Молодой князь был небольшого роста, весьма красивый, сухощавый брюнет, с несколько истощенным видом, коричневым цветом лица, в чрезвычайно изящной одежде и с крошечными руками и ногами. Все в его фигуре, начиная от усталого, скучающего взгляда до ленивой и слабой походки, представляло самую резкую противоположность с его маленькою, оживленною женой. Ему, видимо, все бывшие в гостиной не только были знакомы, но уж надоели ему так, что и смотреть на них и слушать их ему было очень скучно, потому что он вперед знал все, что будет. Из всех же прискучивших ему лиц лицо его хорошенькой жены, казалось, больше всех ему надоело. С кислою, слабою гримасой, портившей его красивое лицо, он отвернулся от нее, как будто подумал: “Тебя только недоставало, чтобы вся эта компания совсем мне опротивела”. Он поцеловал руку Анны Павловны с таким видом, как будто готов был бог знает что дать, чтоб избавиться от этой тяжелой обязанности, и щурясь, почти закрывая глаза и морщась, оглядывал все общество. — У вас съезд, — сказал он тоненьким голоском и кивнул головой кое-кому, кое-кому подставил свою руку, предоставляя ее пожатию. — Вы собираетесь на войну, князь? — сказала Анна Павловна. — Генерал Кутузов, — сказал он, ударяя на последнем слоге зов как француз, снимая перчатку с белейшей, крошечной руки и потирая ею глаза, — генерал-аншеф Кутузов зовет меня к себе в адъютанты. — А Лиза, ваша жена? — Она поедет в деревню. — Как вам не грех лишать нас вашей прелестной жены? Молодой адъютант сделал выпяченными губами презрительный звук, какой делают только французы, и ничего не отвечал. — Андрей, — сказала его жена, обращаясь к мужу тем же кокетливым тоном, каким она обращалась и к посторонним, — подите сюда, садитесь, послушайте, какую историю рассказывает виконт о мадемуазель Жорж и Буонапарте. Андрей зажмурился и сел совсем в другую сторону, как будто не слышал жены. — Продолжайте, виконт, — сказала Анна Павловна. — Виконт рассказывал, как герцог Энгиенский бывал у мадемуазель Жорж, — прибавила она, обращаясь к вошедшему, чтобы он мог следить за продолжением рассказа. — Мнимое соперничество Буонапарте и герцога из-за Жорж, — сказал князь Андрей таким тоном, как будто смешно было кому-нибудь не знать про это, и повалился на ручку кресла. В это время молодой человек в очках, называемый мсье Пьер, со времени входа князя Андрея в гостиную не спускавший с него радостных, дружелюбных глаз, подошел к нему и взял его за руку. Князь Андрей так мало был любопытен, что, не оглядываясь, сморщил наперед лицо в гримасу, выражавшую досаду на того, кто трогает его, но, увидав улыбающееся лицо Пьера, улыбнулся тоже, и вдруг все лицо его преобразилось. Доброе и умное выражение вдруг явилось на нем. — Как? Ты здесь, кавалергард мой милый? — спросил князь радостно, но с покровительственным и надменным оттенком. — Я знал, что вы будете, — отвечал Пьер. — Я приеду к вам ужинать, — прибавил он тихо, чтобы не мешать виконту, который продолжал свой рассказ. — Можно? — Нет, нельзя, — сказал князь Андрей, смеясь и отворачиваясь, но пожатием руки давая знать Пьеру, что этого не нужно было спрашивать. Виконт рассказал, как мадемуазель Жорж умоляла герцога спрятаться, как герцог сказал, что он никогда ни перед кем не прятался, как мадемуазель Жорж сказала ему: “Ваше высочество, ваша шпага принадлежит королю и Франции”, — и как герцог все-таки спрятался под белье в другой комнате, и как Наполеону сделалось дурно, и герцог вышел из-под белья и увидел перед собой Буонапарте. — Прелестно, восхитительно! — послышалось между слушателями. Даже Анна Павловна, заметив, что самое затруднительное место истории пройдено благополучно, и успокоившись, вполне могла наслаждаться рассказом. Виконт разгорелся и, грассируя, говорил с одушевлением актера… — Враг его дома, похититель трона, тот, кто возглавлял его нацию, был здесь, перед ним, неподвижно распростертый на земле и, может быть, при последнем издыхании. Как говорил великий Корнель: “Злобная радость поднималась в его сердце, и только оскорбленное величие помогло ему не поддаться ей”. Виконт остановился и, сбираясь повести еще сильнее свой рассказ, улыбнулся, как будто успокаивая дам, которые уже слишком были взволнованы. Совершенно неожиданно во время этой паузы красавица княжна Элен посмотрела на часы, переглянулась с отцом и вместе с ним встала, и этим движением расстроила кружок и прервала рассказ. — Мы опоздаем, пап<, — сказала она просто, продолжая сиять на всех своею улыбкой. — Вы меня извините, мой милый виконт, — обратился князь Василий к французу, ласково притягивая его за рукав вниз к стулу, чтобы он не вставал. — Этот несчастный праздник у посланника лишает меня удовольствия и прерывает вас. — Очень мне грустно покидать ваш восхитительный вечер, — сказал он Анне Павловне. Дочь его, княжна Элен, слегка придерживая складки платья, пошла между стульев, и улыбка просияла еще светлее на ее прекрасном лице.

V

Анна Павловна попросила виконта подождать ее и пошла проводить князя Василия с дочерью до другой комнаты. Пожилая дама, сидевшая прежде с тетушкой и потом изъявившая такой бестолковый интерес к истории виконта, торопливо встала и догнала князя Василия в передней. С лица ее исчезла вся прежняя притворность интереса. Доброе, исплаканное лицо ее выражало только беспокойство и страх. — Что же вы мне скажете, князь, о моем Борисе? — сказала она, догоняя его в передней (она выговаривала имя Борис с особенным ударением на о). — Я не могу оставаться дольше в Петербурге. Скажите, какие известия я могу привезти моему бедному мальчику? Несмотря на то, что князь Василий неохотно и почти неучтиво слушал пожилую даму и даже выказывал нетерпение, она ласково и трогательно улыбалась ему и, чтоб он не ушел, взяла его за руку. — Что вам стоит сказать слово государю, и он прямо будет переведен в гвардию, — просила она. — Поверьте, что я сделаю все, что могу, княгиня, — отвечал князь Василий, — но мне трудно просить государя; я бы советовал вам обратиться к Разумовскому, через князя Голицына, это было бы умнее. Пожилая дама носила имя княгини Друбецкой, одной из лучших фамилий России, но она была бедна, давно вышла из света и утратила прежние связи. Она приехала теперь, чтобы выхлопотать определение в гвардию своему единственному сыну. Только затем, чтоб увидеть князя Василия, она назвалась и приехала на вечер к Анне Павловне, только затем она слушала историю виконта. Она испугалась слов князя Василия; когда-то красивое лицо ее выразило почти презрение, но это продолжалось только минуту. Она опять улыбнулась и крепче схватилась за руку князя Василия. — Послушайте, князь, — сказала она, — я никогда не просила вас, никогда не буду просить, никогда не напоминала вам о дружбе моего отца к вам. Но теперь я Богом заклинаю вас, сделайте это для моего сына, и я буду считать вас благодетелем, — торопливо прибавила она. — Нет, вы не сердитесь, а вы обещайте мне. Я просила Голицына, он отказал. Будьте добрым человеком, каким вы всегда были, — говорила она, стараясь улыбаться, тогда как в ее глазах были слезы. — Пап<, мы опоздаем, — сказала, поворачивая свою красивую голову на античных плечах, княжна Элен, ожидавшая у двери. Но влияние в свете есть капитал, который надо беречь, чтоб он не исчез. Князь Василий знал это, и раз рассудив, что ежели бы он стал просить за всех, кто его просит, то вскоре ему нельзя было бы просить ни за кого, он редко употреблял свое влияние. В деле княгини Друбецкой он почувствовал, однако, после ее нового призыва, что-то вроде укора совести. Она напомнила ему правду: первыми шагами своими в службе он был обязан ее отцу. Кроме того, он видел по ее приемам, что она одна из тех женщин, особенно матерей, которые, однажды взяв себе что-нибудь в голову, не отстанут до тех пор, пока не исполнят их желания, а в противном случае готовы на ежедневные, ежеминутные приставания и даже на сцены. Это последнее соображение поколебало его. — Дорогая Анна Михайловна, — сказал он с своею всегдашней фамильярностью и скукой в голосе, — для меня почти невозможно сделать то, что вы хотите, но, чтобы доказать вам, как я люблю вас и чту память покойного графа, отца вашего, я сделаю невозможное. Сын ваш будет переведен в гвардию, вот вам моя рука. Довольны вы? И он пожал ее руку, дергая ее вниз. — Милый мой, вы благодетель! Я иного и не ждала от вас, — так лгала и унижалась мать, — я знала, как вы добры. Он хотел уйти. — Постойте, два слова. Раз он перейдет в гвардию… — она замялась. — Вы хороши с Михаилом Илларионовичем Кутузовым, рекомендуйте ему Бориса в адъютанты. Тогда бы я была покойна, и тогда бы уж… Анна Михайловна, будто цыганка, выпрашивала для сына тем больше, чем больше ей давали. Князь Василий улыбнулся. — Этого не обещаю. Вы не знаете, как осаждают Кутузова с тех пор, как он назначен главнокомандующим. Он мне сам говорил, что все московские барыни сговорились отдать ему всех своих детей в адъютанты. — Нет, обещайте, я не пущу вас, милый, благодетель мой… — Пап<, — опять тем же тоном повторила красавица, — мы опоздаем. — Ну, прощайте. Видите? — Так завтра вы доложите государю? — Непременно, а Кутузову не обещаю. — Нет, обещайте, обещайте, Василий, — сказала вслед ему Анна Михайловна, с улыбкой молодой кокетки, которая когда-то, должно быть, была ей свойственна, а теперь так не шла к ее истощенному, доброму лицу. Она, видимо, забыла свои годы и пускала в ход, по привычке, все старинные женские средства. Но как только он вышел, лицо ее опять приняло то же холодное, притворное выражение, которое было на нем прежде. Она вернулась к кружку, в котором виконт продолжал рассказывать, и опять сделала вид, что слушает, дожидаясь времени уехать, так как дело ее было сделано.

VI

Конец истории виконта был следующий: “Герцог Энгиенский достал из кармана флакон горного хрусталя, обделанный в золото, в котором были жизненные капли, подаренные его отцу графом Сен-Жерменом. Капли эти, как известно, имели свойство оживлять мертвого или почти мертвого, но их не надо было давать никому, кроме членов дома Конде. Посторонние лица, отведавшие капель, исцелялись так же, как и Конде, но делались непримиримыми врагами герцогского дома. Доказательством тому служит то, что отец герцога, желая исцелить умирающего коня, дал ему этих капель. Конь ожил, но покушался потом несколько раз погубить седока и раз понес его во время битвы в лагерь республиканцев. Отец герцога убил любимую лошадь. Несмотря на то, молодой и рыцарский герцог Энгиенский влил несколько капель в рот своего врага Буонапарте, и изверг ожил. — Кто вы? — спросил Буонапарте. — Родственник служанки, — отвечал герцог. — Ложь! — закричал Буонапарте. — Генерал, я без оружия, — отвечал герцог. — Ваше имя? — Я спас вам жизнь, — отвечал герцог. Герцог уехал, а капли подействовали, и Буонапарте почувствовал ненависть к герцогу и с того дня поклялся уничтожить несчастного и великодушного юношу. Через своих клевретов, узнав по забытому герцогом платку, на котором был вышит герб дома Конде, кто был его соперник, Буонапарте велел изобрести предлог заговора Пишегрю и Жоржа Кадудаля, схватил в Баденском герцогстве мученика-героя и убил его. — Ангел и демон. И вот каким образом было совершено самое ужасное преступление в истории. Этим заключил виконт свою историю и от избытка волнения перевернулся на стуле. Все молчали. — Убийство герцога было более чем преступление, виконт, — сказал князь Андрей, слегка улыбаясь, как будто он подсмеивался над виконтом, — это была ошибка. Виконт приподнял брови и развел руками. Жест его мог означать многое. — Но как вы находите всю эту последнюю комедию Миланского помазания? — сказала Анна Павловна. — И вот новая комедия: народы Генуи и Лукки изъявляют свои желания господину Буонапарте. И господин Буонапарте сидит на троне и исполняет желания народов. О, это восхитительно! Нет, от этого можно с ума сойти. Подумаешь, что весь свет потерял голову. Князь Андрей отвернулся от Анны Павловны, как будто в той мысли, что эти разговоры ни к чему не ведут. — “Бог мне дал корону. Беда тому, кто ее тронет”, — произнес князь Андрей с гордостью, как будто то были его слова (слова Наполеона, сказанные при возложении короны). — Говорят, он был очень хорош, произнеся эти слова, — прибавил он. Анна Павловна строго взглянула на князя Андрея. — Надеюсь, — продолжала она, — что это была, наконец, та капля, которая переполнит стакан. Государи не могут долее терпеть этого человека, который угрожает всему. — Государи? Я не говорию о России, — сказал виконт учтиво и безнадежно: — государи! Но что они сделали для Людовика XVI, для королевы, для Елизаветы? Ничего! — продолжал он, одушевляясь. — И поверьте мне, они несут наказание за свою измену делу Бурбонов. Государи? Они шлют послов приветствовать похитителя престола. И он, презрительно вздохнув, опять переменил положение. Князь Ипполит, долго смотревший в лорнет на виконта, вдруг при этих словах повернулся всем телом к маленькой княгине и, попросив у нее иголку, стал показывать ей, рисуя иголкой на столе, герб Конде. Он растолковывал ей этот герб с таким значительным видом, как будто княгиня просила его об этом. — Герб Конде представляет щит с красными и синими узкими зазубренными полосками, — говорил он. Княгиня, улыбаясь, слушала. — Ежели еще год Буонапарте останется на престоле Франции, — продолжал виконт начатый разговор с видом человека, не слушающего других, но в деле, лучше всех ему известном, следящего только за ходом своих мыслей, — то дела пойдут слишком далеко интригой, насилием, изгнаниями, казнями. Общество, я разумею хорошее общество, французское, навсегда будет уничтожено, и тогда? Он пожал плечами и развел руками. — Император Александр, — сказала Анна Павловна с грустью, сопутствовавшей всегда ее речам об императорской фамилии, — объявил, что он предоставит самим французам выбрать образ правления. И я думаю, нет сомнения, что вся нация, освободившись от узурпатора, бросится в руки законного короля, — сказала Анна Павловна, стараясь быть любезнее с эмигрантом и роялистом. — О, если бы эта счастливая минута могла прийти! — сказал виконт, с благодарностью за внимание наклоняя голову. — А вы как думаете, мсье Пьер? — ласково спросила Анна Павловна у толстого молодого человека, которого неловкое молчание тяготило ее как любезную хозяйку. — Как вы думаете? Вы недавно из Парижа. Анна Павловна, ожидая ответа, улыбнулась виконту и другим, как будто говоря: я и с ним должна быть любезна; видите, я обращаюсь и к нему, хотя и знаю, что он ничего не может сказать.

VII

— Вся нация умрет за своего императора, за величайшего человека в мире! — вдруг безо всяких приготовлений, громко и запальчиво заговорил молодой человек, похожий на мужицкого парня, с таким видом, как будто он боялся, что его перебьют и что он не найдет после случая высказаться вполне. Он оглянулся на князя Андрея. Князь Андрей улыбнулся. — Величайшего гения нашего века, — продолжал Пьер. — Как? Это ваше мнение? Вы шутите! — вскрикнула Анна Павловна с испугом, происходившим не столько от слов, произнесенных молодым человеком, сколько от того одушевления, не гостинного и совершенно неприличного, которое выражалось в крупных и мясистых чертах молодого человека и преимущественно в звуке его голоса, который был слишком громок и, главное, естествен. Он не делал жестов, говорил прерывисто, изредка поправляя очки и оглядываясь, но по всей фигуре видно было, что теперь его ни?кто не остановит и что он выскажет всю свою мысль, не думая о приличиях. Молодой человек был похож на дикую невыезженную лошадь, которая до тех пор, пока она не в седле и не в хомуте, смирна, даже робка и ничем не отличается от других лошадей, но которая, как только на нее надета сбруя, вдруг начинает без всякой понятной причины подгибать голову, взвиваться и самым смешным образом козелкать, чему и сама не рада. Молодой человек, видимо, почуял сбрую и начал свои смешные козлы. — О Бурбонах никто и не думает теперь во Франции, — продолжал он, торопясь, чтоб его не перебили, и постоянно оглядываясь на князя Андрея, как будто в нем одном он ждал поддержки. — Не забудьте, что только три месяца, как я приехал из Парижа. Он говорил на отличном французском языке. — Господин виконт совершенно справедливо полагает, что будет поздно для Бурбонов через год. И теперь уже поздно. Роялистов нет больше. Одни бросили свое отечество, другие сделались бонапартистами. Все Сен-Жерменское предместье преклоняется перед императором. — Есть исключения, — сказал виконт снисходительно. Светская, привычная Анна Павловна беспокойно смотрела то на виконта, то на неприличного молодого человека и не могла себе простить того, что неосторожно пригласила этого юношу, не узнавши его прежде. Неприличный юноша был незаконный сын знаменитого богача и вельможи. Анна Павловна пригласила его из уважения к отцу и принимая в соображение то, что этот мсье Пьер только что приехал из-за границы, где он воспитывался. “Если б я знала, что он так дурно воспитан и бонапартист”, — думала она, глядя на его большую стриженую голову и мясистые крупные черты. “Вот воспитание, какое дают теперь молодым людям, — думала она. — Сразу виден человек хорошего общества”, — говорила она про себя, любуясь спокойствием виконта. — Почти все дворянство, — продолжал Пьер, — перешло к Бо?напарту. — Это говорят бонапартисты, — сказал виконт. — Теперь трудно узнать общественное мнение Франции. — По словам Бонапарта, — сказал князь Андрей, и невольно все обратились на его тихий, ленивый, но слышный всегда по своей самоуверенности голос, ожидая услышать, что же сказал Бонапарт. — “Я показал им путь славы, они не хотели, — продолжал князь Андрей после недолгого молчания, опять повторяя слова Наполеона: — я открыл им мои передние, они бросились толпой”. Не знаю, до какой степени имел он право так говорить, но это зло, очень зло, — заключил он с кислою улыбкой и отвернулся. — Он имел право это сказать против роялистской аристократии; ее теперь нет во Франции, — подхватил Пьер, — а если есть, то она не имеет веса. А народ? Народ обожает великого человека, и народ избрал его. Народ не имеет предубеждения; он видел гения и героя величайшего в мире. — Если для некоторых и был героем, — сказал виконт, не отвечая молодому человеку и даже не глядя на него, но обращаясь к Анне Павловне и князю Андрею, — то после убийства герцога одним мучеником стало больше на небе, одним героем меньше на земле. He успели еще Анна Павловна и другие оценить этих слов виконта, как невыезженная лошадь уже продолжала свои забавные и непривычные козелки. — Казнь герцога Энгиенского, — продолжал Пьер, — была государственная необходимость, и я именно вижу величие души в том, что Наполеон не побоялся принять на себя одного ответственность в этом поступке. — Вы одобряете убийство, — страшным шепотом проговорила Анна Павловна. — Как, мсье Пьер, вы видите в убийстве величие души, — сказала маленькая княгиня, улыбаясь и придвигая к себе работу. — А! О! — сказали разные голоса. — Превосходно, — вдруг по-английски сказал князь Ипполит и принялся бить себя ладонью по коленке. Виконт только пожал плечами. — Хороший или дурной поступок убийство герцога? — сказал он, удивляя всех своим высокого тона хладнокровием. — Одно из двух… Пьер чувствовал, что дилемма эта была предложена ему так, что ответь он отрицательно, его заставят отречься от его восхищения к герою, ответь он положительно, что поступок хорош, бог знает что с ним случится. Он отвечал положительно, не боясь, что случится. — Поступок этот велик, как и все, что делает этот великий человек, — сказал он отчаянно, и не обращал внимания на ужас, выразившийся на всех лицах, кроме лица князя Андрея, и на презрительные пожатия плеч; он продолжал говорить один против очевидного нежелания хозяйки. Все, кроме князя Андрея, слушали его, удивленно переглядываясь. Князь же Андрей слушал с участием и тихою улыбкой. — Разве он не знал, — продолжал Пьер, — всей бури, которая поднимется против него за смерть герцога? Он знал, что ему придется за эту одну голову опять воевать со всею Европой, и он будет воевать, и опять будет победителем, потому что… — Вы русский? — спросила Анна Павловна. — Русский. Но победит, потому что он великий человек. Смерть герцога была необходима. Он гений, а гений тем и отличается от простых людей, что действует не для себя, но для человечества. Роялисты хотели опять зажечь внутреннюю войну и революцию, которую он подавил. Ему нужно было внутреннее спокойствие, и он казнию герцога показал такой пример, что Бурбоны перестали интриговать. — Но, милый мсье Пьер, — сказала Анна Павловна, пытаясь взять кротостью, — как вы называете интригами средства к возвращению законного престола? — Законна только народная воля, — отвечал он, — а она изгнала Бурбонов и передала власть великому Наполеону. И он торжественно посмотрел сверх очков на слушателей. — А! “Общественный договор”, — тихо сказал виконт, видимо, успокаиваясь и узнав источник, из которого черпались доводы противника. — А после этого?! — воскликнула Анна Павловна. Но и после этого Пьер так же неучтиво продолжал свою речь. — Нет, — говорил он, все более и более одушевляясь, — Бурбоны и роялисты бежали от революции, они не могли понять ее. А этот человек стал выше ее, подавил ее злоупотребления, удержав все хорошее — и равенство граждан, и свободу слова и печати, и только потому приобрел власть. — Да, ежели бы он, взяв власть, отдал ее законному королю, — сказал виконт иронически, — тогда бы я назвал его великим человеком. — Он бы не мог этого сделать. Народ отдал ему власть только затем, чтоб он избавил его от Бурбонов, и потому что народ видел в нем великого человека. Революция сама была великое дело, — продолжал мсье Пьер, выказывая этим отчаянным и вызывающим вводным предложением свою великую молодость и желание все поскорее высказать. — Революция и цареубийство великое дело?!.. После этого… — Я не говорю про цареубийство. Когда явился Наполеон, революция уже сделала свое время, и нация сама отдалась ему в руки. Но он понял идеи революции и сделался ее представителем. — Да, идеи грабежа, убийства и цареубийства, — опять перебил иронический голос. — Это были крайности, разумеется, но не в них все значение, а значение в правах человека, в эмансипации от предрассудков, в равенстве граждан; и все эти идеи Наполеон удержал во всей их силе. — Свобода и равенство, — презрительно сказал виконт, как будто решившийся наконец серьезно доказать этому юноше всю глупость его речей, — все громкие слова, которые уже давно компрометировались. Кто же не любит свободы и равенства? Еще Спаситель наш проповедовал свободу и равенство. Разве после революции люди стали счастливее? Напротив. Мы хотели свободы, а Буонапарте уничтожает ее. Князь Андрей с веселою улыбкой посматривал то на мсье Пьера, то на виконта, то на хозяйку и, видимо, утешался этим неожиданным и неприличным эпизодом. В первую минуту выходки Пьера Анна Павловна ужаснулась, несмотря на свою привычку к свету, но, когда она увидала, что, несмотря на произнесенные Пьером святотатственные речи, виконт не выходил из себя, и когда она убедилась, что замять этих речей уже нельзя, она собралась с силами и, присоединившись к виконту, напала на оратора. — Но, милый мсье Пьер, — сказала Анна Павловна, — как же вы объясняете великого человека, который мог казнить герцога, наконец, просто человека, без суда и без вины? — Я бы спросил, — сказал виконт, — как мсье Пьер объясняет 18 брюмера. Разве это не обман? Это шулерство, вовсе не похожее на образ действий великого человека. — А пленные в Африке, которых он убил? — туда же сказала маленькая княгиня. — Это ужасно. — И она пожала плечиками. — Это проходимец, что бы вы ни говорили, — сказал князь Ипполит. Мсье Пьер не знал кому отвечать, оглянул всех, улыбнулся и улыбкой открыл неправильные черные зубы. Улыбка у него была не такая, какая у других людей, сливающаяся с неулыбкой. У него, напротив, когда приходила улыбка, то вдруг мгновенно исчезало серьезное и даже несколько угрюмое лицо, а являлось другое, детское, доброе, даже глуповатое и как бы просящее прощения. Виконту, который видел его в первый раз, стало ясно, что этот якобинец совсем не так страшен, как его слова. Все замолчали. — Как вы хотите, чтоб он всем отвечал вдруг? — отозвался голос князя Андрея. — Притом надо в поступках государственного человека различать поступки частного лица и полководца или императора. Мне так кажется. — Да, да, разумеется, — подхватил Пьер, обрадованный вы?ступившею ему подмогой. — Как человек, он велик на Аркольском мосту, в госпитале в Яффе, где он чумным подает руку, но… Князь Андрей, видимо, желавший смягчить неловкость речи Пьера, приподнялся, сбираясь ехать и подавая знак жене. — Трудно судить, — сказал он, — современных людей, потомки наши оценят. Вдруг князь Ипполит поднялся и, знаками рук останавливая всех и прося присесть, заговорил: — Сегодня мне рассказали прелестный московский анекдот: надо вас им попотчевать. Извините, виконт, я буду рассказывать по-русски, иначе пропадет вся соль анекдота. И князь Ипполит начал говорить по-русски таким выговором, каким говорят французы, пробывшие год в России. Все приостановились: так оживленно, настоятельно требовал князь Ипполит внимания к своей истории. — В Moscou есть одна барыня. И она очень скупой. Ей нужно было иметь два лакея за карета. И очень большой ростом. Это было ее вкусу. И она имела горничную еще большой росту. Она сказала… Тут князь Ипполит задумался, видимо, с трудом соображая. — Она сказала… да, она сказала: “Девушка, надень ливрей и поедем за мной, за карета, делать визиты”. Тут князь Ипполит фыркнул и захохотал гораздо прежде своих слушателей, что произвело невыгодное для рассказчика впечатление. Однако многие, и в том числе пожилая дама и Анна Павловна, улыбнулись. — Она поехала. Незапно сделалась сильный ветер. Девушка потеряла шляпа, и длинны волоса расчесались… Тут он не мог уже более держаться и стал отрывисто смеяться и сквозь этот смех проговорил: — И весь свет узнал… Тем анекдот и кончился. Хотя и непонятно было, для чего он его рассказывает и для чего его надо было рассказать непременно по-русски, однако Анна Павловна и другие оценили светскую любезность князя Ипполита, так приятно закончившего неприятную и нелюбезную выходку мсье Пьера. Разговор после анекдота рассыпался на мелкие незначительные толки о будущем и прошедшем бале, спектакле, о том, когда и где кто увидится.

VIII

Поблагодарив Анну Павловну за ее прелестный вечер, гости стали расходиться. Пьер был неуклюж. Толстый, широкий, с огромными руками, которые, казалось, были сотворены для того, чтобы ворочать пудовиками, он, как говорится, не умел войти в салон и еще менее умел из него выйти, то есть перед выходом поклониться, сказать что-нибудь особенно приятное. Кроме того, он был рассеян. Вставая, он вместо своей шляпы захватил треугольную шляпу с генеральским плюмажем и держал ее, дергая султан, до тех пор, пока генерал, как показалось Пьеру, озлобленно не попросил возвратить ее. Но вся его рассеянность и неуменье войти в салон и говорить в нем выкупались таким выражением благодушия и простоты, что, несмотря на все его недостатки, он невольно был симпатичен даже тем, кого приводил в неловкое положение. Анна Павловна повернулась к нему и, с христианской кротостью выражая прощение за его выходку, кивнула ему и сказала: — Надеюсь увидеть вас еще, но надеюсь тоже, что вы перемените свои мнения, мой милый мсье Пьер. Когда она сказала ему это, он ничего не ответил, только наклонился и показал всем еще раз свою улыбку, которая ничего не говорила, разве только вот что: “Мнения мнениями, а вы видите, какой я добрый и славный малый”. И все, и Анна Павловна невольно почувствовали это. — Знаешь, мой милый, от твоих рассуждений могут полопаться стекла, — сказал князь Андрей, пристегивая саблю. — Не могут, — сказал Пьер, опустив голову и глядя через очки и останавливаясь. — Как же не видеть ни в революции, ни в Наполеоне ничего, кроме личных интересов Бурбонов. Мы сами не чувствуем, как много мы обязаны именно революции… Князь Андрей не стал слушать продолжения этой речи. Он вышел в переднюю и, подставив плечи лакею, накидывавшему ему плащ, равнодушно прислушивался к болтовне своей жены с князем Ипполитом, вышедшим тоже в переднюю. Князь Ипполит стоял возле хорошенькой беременной княгини и упорно смотрел прямо на нее в лорнет. — Идите, Анет, вы простудитесь, — говорила маленькая княгиня, прощаясь с Анной Павловной. — Это решено, — прибавила она тихо. Анна Павловна уже успела переговорить с Лизой о предполагаемом браке Анатоля с ее невесткой и просила княгиню действовать на мужа. — Я надеюсь на вас, милый друг, — сказала Анна Павловна тоже тихо, — вы напишете к ней и скажете мне, как отец посмотрит на дело. До свидания, — и она ушла из передней. Князь Ипполит подошел вплоть к маленькой княгине и, близко наклоняя к ней свое лицо, стал полушепотом что-то говорить ей. Два лакея, один княгинин, другой его, дожидаясь, когда они кончат говорить, стояли с шалью и рединготом и слушали их, непонятный им, французский говор с такими лицами, как будто они понимали, что говорится, но не хотели показывать этого. Княгиня, как всегда, говорила, улыбаясь, и слушала, смеясь. — Я очень рад, что не поехал к посланнику, — говорил князь Ипполит, — скука… Прекрасный вечер. Не правда ли, прекрасный? — Говорят, что бал будет очень хорош, — отвечала княгиня, вздергивая губку с усиками. — Все красивые женщины общества будут там. — Не все, потому что вас там не будет, не все, — сказал князь Ипполит, радостно смеясь и, схватив шаль у лакея, даже толкнул его и стал надевать ее на княгиню. От неловкости или умышленно, никто бы не мог разобрать этого, он долго не опускал рук, когда шаль уже была надета, и как будто обнимал молодую женщину. Она грациозно, но все улыбаясь, отстранилась, повернулась и взглянула на мужа. У князя Андрея глаза были закрыты, так он казался усталым и сонным. — Вы готовы? — спросил он жену, обводя ее взглядом. Князь Ипполит торопливо надел свой редингот, который у него по-новому был длиннее пяток, и, путаясь в нем, побежал на крыльцо за княгиней, которую лакей подсаживал в карету. — Княгиня, до свиданья, — кричал он, путаясь языком так же как и ногами. Княгиня, подбирая платье, садилась в темноте кареты, муж ее оправлял саблю; князь Ипполит, под предлогом подслуживания, мешал всем. — Па-азвольте, сударь, — обратился князь Андрей по-русски к князю Ипполиту, мешавшему ему пройти. Эта “па-азвольте, сударь” прозвучало таким холодным презрением, что князь Ипполит чрезвычайно торопливо посторонился, стал извиняться и нервически перекачиваться с ноги на ногу, как будто от свежей, не остывшей, жгучей боли. — Я тебя жду, Пьер, — послышался голос князя Андрея. Форейтор тронул, и карета загремела колесами. Князь Ипполит смеялся отрывисто, стоя на крыльце и дожидаясь виконта, которого он обещал довезти до дому… — Ну, мой дорогой, ваша маленькая княгиня очень мила, очень мила, — сказал виконт, усевшись в карету с Ипполитом. Он поцеловал кончики своих пальцев. — И совершенная француженка. Ипполит, фыркнув, засмеялся. — А знаете ли, вы ужасны с вашим невинным видом, — продолжал виконт. — Я жалею бедного мужа, бедного этого офицерика, который корчит из себя владетельную особу. Ипполит фыркнул еще и сквозь смех проговорил: — А вы говорили, что русские дамы хуже французских. Надо уметь взяться.

IX

Пьер, приехав вперед, как домашний человек, прошел в кабинет князя Андрея и тотчас же, по привычке, лег на диван, взял первую попавшуюся с полки книгу (это были Записки Цезаря) и принялся, облокотившись, читать их из середины с таким интересом, как будто он уже часа два вчитывался в них. Князь Андрей, приехав, прошел прямо в уборную и через пять минут вышел в кабинет. — Что ты сделал с госпожой Шерер? Она теперь совсем заболеет, — сказал он по-русски, входя к Пьеру в бархатной комнатной шубке и покровительственно, весело и дружески улыбаясь и потирая маленькие белые ручки, которые он, видимо, сейчас еще раз вымыл. Пьер поворотился всем телом так, что диван заскрипел, и обернул оживленное лицо к князю Андрею, покачивая головой. Пьер виновато кивнул. — Я только в три проснулся. Можете себе представить, что мы выпили впятером одиннадцать бутылок. (Пьер говорил вы князю Андрею, а тот говорил ему ты. Это так установилось между ними в детстве и не переменилось). — Отличные люди! Какой там англичанин — чудо! — Вот я никогда не понимал этого удовольствия, — сказал князь Андрей. — Да что вы! Вы совсем другой и удивительный человек во всем, — искренно сказал Пьер. — Опять у милого Анатоля Курагина? — Да. — Охота тебе с этой дрянью водиться. — Нет, право, он славный малый. — Дрянь! — коротко сказал князь Андрей и нахмурился. — Ипполит очень умный мальчик, не правда ли? — прибавил он. Пьер рассмеялся, затрясшись всем своим тяжелым телом так, что опять диван заскрипел. — “В Moscou была одна барыня”, — повторил он сквозь смех. — А знаешь, он, право, добрый малый, — заступнически сказал князь. — Ну, что ж, ты решился, наконец, на что-нибудь? Кавалергард ты будешь или дипломат? Пьер сел на диван, поджав под себя ноги. — Можете себе представить, я все еще не знаю. Ни то, ни другое мне не нравится. — Но ведь надо на что-нибудь решиться? Отец твой ждет. Пьер с десятилетнего возраста был послан с гувернером-аббатом за границу, где он пробыл до двадцатилетнего возраста. Когда он вернулся в Москву, отец отпустил аббата и сказал молодому человеку: “Теперь ты поезжай в Петербург, осмотрись, заведи знакомства и подумай о выборе дороги. Я на все согласен. Вот тебе письмо к князю Василию, и вот тебе деньги. Пиши обо всем, я тебе во всем помогу”. Пьер уже три месяца выбирал карьеру и ничего не делал. Про этот выбор и говорил ему князь Андрей. Пьер потер себе лоб. — Я понимаю военную службу; но вот что объясните мне, — сказал он. — Зачем вы — вы понимаете все — зачем вы идете на эту войну, против кого же? Против Наполеона и Франции. Ежели б это была война за свободу, я бы понял, я бы первый поступил в военную службу, но помогать Англии и Австрии против величайшего человека в мире… Я не понимаю, как вы идете? — Видишь ли, мой милый, — начал князь Андрей, может быть, невольно желая скрыть для самого себя неясность мысли и вдруг начиная по-французски и переменяя прежний искренний тон на гостинный и холодный, — на дело можно посмотреть совсем с другой точки зрения. И он, с таким видом, как будто все то, про что они говорили, было делом его собственным или близких ему людей, изложил Пьеру ходившее тогда в высших кружках петербургского общества воззрение на политическое назначение России в Европе в то время. Европа со времени революции страдает от войн. Причина войн, кроме честолюбия Наполеона, заключалась в неправильности европейского равновесия. Нужно было, чтоб одна великая держава искренно и беспристрастно взялась за дело и, составив союз, обозначила бы новые границы государствам и установила бы новое европейское равновесие и новое народное право, в силу которого война оказывалась бы невозможною и все недоразумения между государствами решались бы посредничеством. Эту бескорыстную роль брала на себя Россия в предстоявшей войне. Россия будет стремиться только к тому, чтобы возвратить Францию в границы 1796 года, предоставляя самим французам выбор образа правления, также к возобновлению независимости Италии, Цизальпийского королевства, нового государства двух Бельгий, нового Германского Союза и даже к восстановлению Польши. Пьер внимательно слушал, несколько раз порываясь вступить в спор, но удерживаясь из уважения к своему другу. — Видишь ли ты, что мы на этот раз не так глупы, как это кажется? — заключил князь Андрей. — Да, да, но почему ж этот план не предложат самому Наполеону? — прервал Пьер. — Он первый принял бы его, ежели этот план чистосердечен; он поймет и полюбит всякую великую мысль. Князь Андрей помолчал и потер своею маленькою ручкой лоб. — Кроме того, я иду… — Он остановился. — Я иду потому, что та жизнь, которую я веду здесь, эта жизнь — не по мне! — Отчего? — удивленно спросил Пьер. — Оттого, моя душа, — вставая и улыбаясь, сказал князь Андрей, — что виконту и Ипполиту таскаться по гостиным и перебирать вздор и рассказывать сказочки пpo мадемуазель Жорж и про “девушка” — это прилично, а мне роль эта не годится. Довольно с меня ее, — прибавил он. Пьер взглядом выразил свое согласие. — Но вот еще что. Что такое Кутузов? И что такое быть адъютантом? — спросил Пьер с тою редкою наивностью, которая бывает у молодых людей, не боящихся обличить вопросом свое незнание. — Это ты только можешь не знать, — улыбаясь и качая головою, отвечал князь Андрей. — Кутузов — правая рука Суворова, лучший русский генерал. — Но ведь как же быть адъютантом? Вас, стало быть, и посылать могут? — Разумеется, влияние адъютанта — самое незначительное, — отвечал князь Андрей, — но надобно начинать. Притом отец мой хотел этого. Я буду просить Кутузова дать мне отряд. А там увидим… — Странно будет, должно быть, вам сражаться с Наполеоном, — сказал Пьер, как будто предполагая, что князю Андрею, как только он приедет на войну, придется вступить если не в единоборство, то в самое близкое состязание с Наполеоном. Князь Андрей задумчиво улыбался своим мыслям, повертывая грациозным, женственным жестом обручальное кольцо на безымянном пальце.

Х

В соседней комнате зашумело женское платье. Как будто очнувшись, князь Андрей встряхнулся, и лицо его приняло то же выражение, какое оно имело в гостиной Анны Павловны. Пьер спустил ноги с дивана. Вошла княгиня. Она была уже в другом, домашнем, но столь же элегантном и свежем платье. Князь Андрей встал, учтиво подвигая ей кресло, но в лице его, в то время как он это делал, выражалась такая скука, что княгиня должна была бы оскорбиться, если бы в состоянии была наблюдать. — Отчего, я часто думаю, — заговорила она, как всегда, по-французски, — отчего Анет не вышла замуж? Как вы все глупы, господа, что на ней не женились. Вы меня извините, но вы ничего не понимаете в женщинах толку. Пьер с князем Андреем невольно переглянулись и молчали. Но ни взгляд, ни молчание их нисколько не стеснили княгиню. Она продолжала все так же болтать. — Какой вы спорщик, мсье Пьер, — обратилась она к молодому человеку. — Какой вы спорщик, мсье Пьер, — повторила она, усаживаясь поспешно и хлопотливо, как всегда, на большом кресле у камина. Сложив над возвышением талии свои маленькие ручки, она замолкла, видимо, собираясь слушать. Ее лицо приняло то особенное серьезное выражение, при котором глаза как будто смотрят внутрь себя, — выражение, бывающее только у беременных женщин. — Я и с мужем вашим все спорю: не понимаю, зачем он хочет идти на войну, — сказал Пьер, без всякого стеснения, столь обыкновенного в отношениях молодого мужчины к молодой женщине, обращаясь к княгине. Княгиня встрепенулась. Видимо, слова Пьера затронули ее за живое. — Ах, вот я то же говорю! — сказала она с своею светскою улыбкой. — Я не понимаю, решительно не понимаю, отчего мужчины не могут жить без войны? Отчего мы, женщины, ничего не хотим, ничего нам не нужно? Ну, вот вы, будьте судьей. Я ему все говорю: здесь он адъютант у дяди, самое блестящее положение.. Все его так знают, так ценят. На днях у Апраксиных я слышала, как одна дама спрашивает: “Это знаменитый князь Андрей?” Честное слово. Она засмеялась. — Он так везде принят. Он очень легко может быть и флигель-адъютантом.. Вы знаете, государь третьего дня очень милостиво говорил с ним. Мы с Анет говорили: это очень легко было бы устроить. Как вы думаете? Пьер посмотрел на князя Андрея и, заметив, что разговор этот не нравился его приятелю, ничего не отвечал. — Когда вы едете? — спросил он. — Ах, не говорите мне про этот отъезд! Я не хочу про это слышать, — заговорила княгиня таким капризно-игривым тоном, каким она говорила с Ипполитом в гостиной и который так очевидно не шел к семейному кружку, где Пьер был как бы членом. — Сегодня, когда я подумала, что надо прервать все эти дорогие отношения… И потом, ты знаешь, Андрей… Она значительно мигнула мужу. — Я боюсь, я боюсь! — прошептала она, содрогаясь спиною. Муж посмотрел на нее с таким видом, как будто он был удивлен, заметив, что кто-то еще, кроме него и Пьера, находился в комнате; однако с холодною учтивостью вопросительно обратился к княгине: — Чего ты боишься, Лиза? Я не могу понять, — сказал он. — Вот как все мужчины эгоисты, все, все эгоисты! Сам из-за своих прихотей бог знает зачем бросает меня, запирает в деревню одну. — С отцом и сестрой, не забудь, — тихо сказал князь Андрей. — Все равно одна, без моих друзей… И хочет, чтоб я не боя?- лась. — Тон ее уже был ворчливый, губка поднималась, придавая лицу не радостное, а зверское, беличье выражение. Она замолчала, как будто находя неприличным говорить при Пьере про свои будущие роды, тогда как в этом и состояла сущность дела. — Все-таки я не понял, чего ты боишься, — медлительно проговорил князь Андрей, не спуская глаз с жены. Княгиня покраснела и отчаянно взмахнула руками. — Нет, Андрей, я говорю: ты так, так переменился… — Твой доктор велит тебе раньше ложиться, — сказал князь Андрей. — Ты бы шла спать. Княгиня ничего не сказала, и вдруг короткая с усиками губка задрожала; князь Андрей встал и, пожав плечами, прошелся по комнате. Пьер удивленно и наивно смотрел через очки то на того, то на другого и зашевелился, как будто он то хотел встать, то опять раздумывал. — Что мне за дело, что тут мсье Пьер, — вдруг сказала маленькая княгиня, и хорошенькое лицо ее вдруг распустилось в слезливую некрасивую гримасу. — Я тебе давно хотела сказать, Андрей: за что ты ко мне так переменился? Что я тебе сделала? Ты едешь в армию, ты меня не жалеешь. За что? — Лиза! — только сказал князь Андрей, но в этом слове были и просьба и угроза и, главное, уверение в том, что она сама раскается в своих словах; но она торопливо продолжала: — Ты обращаешься со мной как с больною или с ребенком. Я все вижу. Разве ты такой был полгода назад? — Лиза, я прошу вас перестать, — сказал князь Андрей еще выразительнее. Пьер, все более и более приходивший в волнение во время этого разговора, встал и подошел к княгине. Он, казалось, не мог переносить вида слез и сам готов был заплакать. — Успокойтесь, княгиня. Вам это так кажется, потому что, я вас уверяю, я сам испытал… отчего… потому что… Нет, извините, чужой тут лишний… Нет, успокойтесь… Прощайте… извините меня… И он, раскланиваясь, собирался уходить. Князь Андрей остановил его за руку. — Нет, постой, Пьер. Княгиня так добра, что не захочет лишить меня удовольствия провести с тобою вечер. — Нет, он только о себе думает, — проговорила княгиня, не удерживая сердитых слез. — Лиза, — сказал сухо князь Андрей, поднимая тон на ту степень, которая показывает, что терпение истощено. Вдруг сердитое беличье выражение красивого личика княгини заменилось привлекательным и возбуждающим сострадание выражением страха; она исподлобья взглянула своими прекрасными глазками на мужа, и на лице ее показалось то робкое и признающееся выражение, какое бывает у собаки, быстро, но слабо помахивающей опущенным хвостом. — Боже мой, боже мой! — проговорила княгиня и, подобрав одною рукой складку платья, подошла к мужу и поцеловала его в коричневый лоб. — Доброй ночи, Лиза, — сказал князь Андрей, вставая и учтиво, как у посторонней, целуя ей руку.

XI

Друзья молчали. Ни тот, ни другой не начинал говорить. Пьер поглядывал на князя Андрея, князь Андрей потирал себе лоб своей маленькою ручкой. — Пойдем ужинать, — сказал он со вздохом, вставая и направляясь к двери. Они вошли в изящно, заново, богато отделанную столовую. Все, от салфеток до серебра, фаянса и хрусталя, носило на себе тот особенный отпечаток новизны и изящества, которые бывают в хозяйстве молодых супругов. В середине ужина князь Андрей облокотился и, как человек, давно имеющий что-нибудь в сердце и вдруг решающийся высказаться, с выражением нервного раздражения, в каком Пьер никогда еще не видал своего приятеля, начал говорить: — Никогда, никогда не женись, мой друг, вот тебе мой совет, не женись до тех пор, пока ты не скажешь себе, что ты сделал все, что мог, и до тех пор, пока ты не перестанешь любить ту женщину, какую ты выбрал, пока ты не увидишь ее ясно, а то ты ошибешься жестоко и непоправимо. Женись стариком никуда негодным… А то пропадет все, что в тебе есть хорошего и высокого. Все истратится по мелочам. Да, да, да! Не смотри на меня с таким удивлением. Ежели ты ждешь от себя чего-нибудь впереди, то на каждом шагу ты будешь чувствовать, что для тебя все кончено, все закрыто, кроме гостиной, где ты будешь стоять на одной доске с придворным лакеем и идиотом… Да что!.. Он энергически махнул рукой. Пьер снял очки, отчего лицо его изменилось, еще более выказывая доброту, и удивленно глядел на друга. — Моя жена, — продолжал князь Андрей, — прекрасная женщина. Это одна из тех редких женщин, с которою можно быть покойным за свою честь; но, боже мой, чего бы я не дал теперь, чтобы не быть женатым! Это я тебе одному и первому говорю, потому что я люблю тебя. Князь Андрей, говоря это, был еще менее похож, чем прежде, на того господина, который лежал, развалившись, в креслах Анны Павловны, и сквозь зубы, щурясь, говорил французские фразы. Его сухое коричневатое лицо все дрожало нервическим оживлением каждого мускула; глаза, в которых прежде казался потушенным огонь жизни, теперь блестели лучистым, ярким блеском. Видно было, что, чем безжизненнее казался он в обыкновенное время, тем энергичнее был он в эти минуты почти болезненного раздражения. — Ты не понимаешь, отчего я это говорю, — продолжал он. — Ведь это целая история жизни. Ты говоришь: Буонапарте и его карьера, — сказал он, хотя Пьер и не говорил про Буонапарте. — Ты говоришь: Буонапарте, но Буонапарте кончил курс в артиллерийском училище и вышел в свет, когда была война и дорога к славе была открыта каждому. Пьер смотрел на друга, видимо, вперед готовый согласиться со всем, что бы тот ни сказал. — Буонапарте вышел и сейчас же нашел то место, которое он должен был занять. И кто были у него друзья? Кто была Жозефина Богарне? Мои пять лет жизни по выходе из пажеского корпуса — гостиные, балы, любовные связи, праздность. Я теперь отправляюсь на войну, на величайшую войну, какая только бывала, а я ничего не знаю и никуда не гожусь. Я любезен и язвителен, и у Анны Павловны меня слушают, а я забыл, что знал. Я теперь только начал читать, но все это без связи. А без знания военной истории, математики, фортификации не может быть военного человека. И это глупое общество, без которого не может жить моя жена, и эти женщины… Я имел успех в свете. Самые изысканные женщины бросались мне на шею. И ежели бы ты мог знать, что такое все эти изысканные женщины, и вообще женщины! Отец мой прав. Он говорит, что природа не премудра, потому что она не могла выдумать средства к распространению рода человеческого помимо женщины. Эгоизм, тщеславие, тупоумие, ничтожество во всем — вот женщины, когда они показываются все так, как они есть. Посмотришь на них в свете, кажется, что-то есть, а ничего, ничего, ничего! Да, не женись, душа моя, не женись, — кончил князь Андрей, и так значительно покачал головой, как будто все то, что он сказал, была такая истина, в которой никто не мог сомневаться. — Мне смешно, — сказал Пьер, — что вы себя, вы себя считаете неспособным, свою жизнь испорченною жизнью. У вас все, все впереди. И вы… Он не сказал чт\ вы, но уже тон его показывал, как высоко ценит он друга и как многого ждет от него в будущем. В самых лучших, дружеских и простых отношениях лесть или похвала необходимы, как подмазка необходима для колес, чтоб они ехали. — Я человек конченый, — сказал князь Андрей, но по высоко и гордо поднятой красивой голове и яркому блеску взгляда видно было, как мало он верил в то, что говорил. — Что обо мне говорить? Давай говорить о тебе, — сказал он, помолчав и улыбнувшись своим утешительным мыслям. Улыбка эта в то же мгновение отразилась на лице Пьера. — А обо мне что говорить? — сказал Пьер, распуская свой рот в беззаботную, веселую улыбку. — Что я такое? Я незаконный сын. И он вдруг, впервые во весь вечер, багрово покраснел. Видно было, что он сделал большое усилие, чтобы сказать это. — Без имени, без состоянияю. И что ж, право… Но он не сказал, чт\ право. — Я свободен пока, и мне хорошо. Я только никак не знаю, что мне начать. Я хотел серьезно посоветоваться с вами. Князь Андрей добрыми глазами смотрел на него. Но во взгляде его, дружеском, ласковом, все-таки выражалось сознание своего превосходства. — Ты мне дорог, особенно потому, что ты один живой человек. Среди всего нашего света. Тебе хорошо. Выбери, что хочешь, это все равно. Ты везде будешь хорош, но одно: перестань ты ездить к этим Курагиным, вести эту жизнь. Так это не идет тебе: все эти кутежи и гусарство, и все. — Знаете что, — сказал Пьер, как будто ему пришла неожиданно счастливая мысль, — серьезно, я давно это думал. С этою жизнью я ничего не могу ни решить, ни обдумать. Голова болит, денег нет. Нынче он меня звал, я не поеду. — Дай мне слово, честное слово, что ты не будешь ездить? — Честное слово. — Смотри. — Конечно.

XII

Уже был второй час ночи, когда Пьер вышел от своего друга. Ночь была июньская, петербургская, бессумрачная ночь. Пьер сел в извозчичью коляску с намерением ехать домой. Но чем ближе он подъезжал, тем более он чувствовал невозможность заснуть в эту ночь, походившую более на вечер или на утро. Далеко было видно по пустым улицам. Ему представлялось оживленное прекрасное лицо князя Андрея, ему слышались его слова — не об отношениях его к жене (это не занимало Пьера) — но его слова о войне и о той будущности, которая могла ожидать его друга. Пьер так безусловно любил и преклонялся перед своим другом, что не мог допустить, чтобы князя Андрея, как скоро он сам того захочет, все не признали замечательным и великим человеком, которому свойственно повелевать, а не подчиняться. Пьер никак не мог представить себе, чтоб у кого бы то ни было, у Кутузова, например, достало духа отдавать приказания такому человеку, очевидно рожденному для первой роли во всем, каким представлялся ему князь Андрей. Он воображал себе своего друга перед войсками, на белом коне, с краткою и сильною речью в устах, воображал себе его храбрость, его успехи, геройство и все, что воображает большинство молодых людей для самих себя. Пьер вспомнил, что он обещался нынче отдать небольшой карточный долг Анатолю, у которого нынче вечером должно было собраться обычное игорное общество. — Пошел к Курагину, — сказал он кучеру, думая только о том, где бы провести остаток ночи и совершенно забыв данное князю Андрею слово не бывать у Курагина. Подъехав к крыльцу большого дома у конногвардейских казарм, в котором жил князь Анатоль Курагин, он вспоминал свое обещание, но тут же, как это бывает с людьми, называемыми бесхарактерными, ему так страстно захотелось войти взглянуть еще раз на эту столь знакомую и надоевшую ему беспутную жизнь, и невольно пришла в голову мысль, что данное слово ничего не значит, к тому же, еще прежде, чем князю Андрею, он дал также Анатолю слово привезти долг; наконец, он подумал, что все эти честные слова такие условные вещи, не имеющие никакого определенного смысла, особенно ежели сообразить, что, может быть, завтра же или он умрет, или случится с ним что-нибудь такое необыкновенное, что не будет уже ни честного, ни бесчестного. Он поднялся на освещенное крыльцо, на лестницу, и вошел в отворенную дверь. В роскошной передней никого не было, валялись пустые бутылки, в углу гора изогнутых карт, плащи, калоши; пахло вином; слышался дальний говор и крик. Видимо, игра и ужин уже кончились, но гости еще не разъезжались. Пьер скинул плащ и вошел в первую комнату, где посередине стояла статуя скаковой лошади во весь рост. Из третьей комнаты слышались яснее возня и знакомые хохот и крики человек шести или восьми. Он вошел в третью комнату, в которой стояли еще остатки ужина. Человек восемь молодых людей, все без сюртуков и большею частью в военных рейтузах, толпились около открытого окна и все вместе по-русски и по-французски кричали непонятные слова. — Держу за Чаплина сто! — кричал один. — Смотри, не поддерживать! — кричал другой. — Я за Долохова! — кричал третий. — Разними, Курагин. — Одним духом, иначе проиграно! — кричал четвертый. — Яков, давай бутылку, Яков! — кричал сам хозяин, высокий, статный красавец, стоявший посреди толпы. — Стойте, господа. Вот он, Пьер! — А! Петр! Петруша! Петр Великий! — Петр толстый! — закричали со всех сторон, обступая его. На всех, красных и с красными пятнами, молодых лицах выразилась радость при виде Пьера, который, сняв очки и протирая их, смотрел на всю эту толпу. — Ничего не понимаю. В чем дело? — сказал он, благодушно улыбаясь. — Стойте, он не пьян. Дай бутылку, — сказал Анатоль и, взяв со стола стакан, подошел к Пьеру. — Прежде всего пей. Пьер молча стал пить стакан за стаканом, исподлобья оглядывая пьяных гостей, которые опять столпились у окна, толкуя о чем-то, ему непонятном. Он выпил один стакан залпом; Анатоль с значительным видом налил ему другой. Пьер покорно выпил, хотя и медленнее первого. Анатоль налил третий. Пьер выпил и этот, хотя остановился два раза, чтобы перевести дух. Анатоль стоял подле, серьезно глядя своими прекрасными большими глазами попеременно на стакан, на бутылку и на Пьера. Анатоль был красавец: высокий, полный, белый, румяный; грудь у него была так высока, что голова откидывалась назад, что придавало ему гордый вид. У него был прекрасный свежий рот, густые русые волосы, навыкате черные глаза и общее выражение силы, здоровья и добродушия свежей молодости. Но прекрасные глаза его с чудесными, правильными, черными бровями как будто были сделаны не столько для того, чтобы смотреть, сколько для того, чтобы на них смотрели. Они казались неспособными изменять выражение. Что он был пьян, это видно было только по его красному лицу, но еще более по неестественно выпученной груди и по разинутости глаз. Несмотря на то, что он был пьян и что верхняя часть его могущественного тела покрывалась только рубашкой, раскрытой на груди, — по легкому запаху духов и мыла, который сливался вокруг него с запахом выпитого вина, по тщательно напомаженной утром прическе его волос, по изящной чистоте пухлых рук и тончайшего белья, по этой белизне и гладкой нежности кожи, — и в теперешнем состоянии его был виден аристократ, в смысле вошедшего с детства в привычку тщательного и роскошного ухода за своею особой. — Ну, пей же всю! А? — сказал он серьезно, подавая последний стакан Пьеру. — Нет, не хочу, — сказал Пьер, запинаясь на половине стакана. — Ну, в чем дело? — прибавил он с видом человека, исполнившего приготовительную обязанность и теперь считающего себя вправе принять участие в общем деле. — Пей же всю. А? — повторил Анатоль, шире разевая глаза, и поднял своею белою, голою до локтя рукой недопитый стакан. Он имел вид человека, делающего важное дело, потому что всю энергию свою в эту минуту он употреблял на то, чтобы держать стакан прямо, и сказать именно то, что он хотел сказать. — Говорю — не хочу, — отвечал Пьер, надевая очки и отходя прочь. — О чем вы кричите? — спросил он у толпы, собравшейся у окна. Анатоль постоял, подумал, отдал стакан слуге и, слегка улыбнувшись своим красивым ртом, подошел тоже к окну. По пятницам Анатоль Курагин принимал всех у себя, у него играли, ужинали и потом проводили ночь большею частью вне дома. В этот день игра в фараон завязалась продолжительная и большая. Анатоль проиграл немного, и так как он не имел страсти к игре, а играл по привычке, то скоро отстал. Один богач, лейб-гусар, проиграл много, а один семеновский офицер, Долохов, выиграл у всех. После игры, сели очень поздно ужинать. Весьма серьезный англичанин, выдававший себя за путешественника, сказал, что он полагал, по дошедшим до него сведениям, что русские гораздо сильнее пьют, чем он это нашел на деле. Он говорил, что в России пьют только шампанское, а что ежели пить ром, то он предлагает пари, что выпьет больше всех присутствовавших. Долохов, тот офицер, который больше всех выиграл в тот вечер, сказал, что просто о бутылке рома не стоит держать пари, а что он вызывается выпить ее, не отводя ее ото рта и сидя на окне третьего этажа со спущенными наружу ногами. Англичанин предложил пари. Анатоль принял пари за Долохова, то есть, что Долохов выпьет бутылку рома на окне. В ту минуту, когда вошел Пьер, лакеи вы?ставляли раму, чтобы можно было сесть на наружный подоконник. Окно в третьем этаже было достаточно высоко для того, чтоб упавший с него мог убиться до смерти. С разных сторон пьяные и дружелюбные лица рассказывали Пьеру, в чем дело, как будто полагая в том, что Пьер будет знать это дело, какую-то особенную важность. Долохов был гвардейского пехотного полка офицер, среднего роста, мускулистый, как бы сбитый весь, с широкою и полною грудью, чрезвычайно курчавый и с светлыми голубыми глазами. Ему было лет двадцать пять. Он не носил усов, как и все пехотные офицеры, и рот его, самая поразительная черта его лица, был весь виден. Рот этот был чрезвычайно приятен, несмотря на то, что почти никогда не улыбался. Линии этого рта были замечательно тонко изогнуты. В середине верхняя губа энергически опускалась на крепкую нижнюю; острым клином в углах образовывалось постоянно что-то в роде двух улыбок, по одной с каждой стороны, и всё вместе в соединении с прямым, несколько наглым, но огненным и умным взглядом, составляло впечатление такое, что, проходя мимо этого лица, нельзя было не заметить его и не спросить, кто этот обладатель такого красивого и странного лица. Женщинам Долохов нравился, и он искренно был убежден, что безупречных женщин не бывает. Долохов был молодой человек хорошей фамилии, но не богатый; однако он жил роскошно и постоянно играл. Он почти всегда выигрывал; но никто, даже и в отсутствие его, не смел приписывать его постоянный успех чему-нибудь другому, кроме счастья, светлой головы и непоколебимой силы воли. В душе каждый, игравший с ним, предполагал в нем шулера, хотя и не смел сказать этого. Теперь, когда он затеял свое странное пари, пьяное общество приняло особенно живое участие в его намерении. И именно потому, что знавшие его знали, что сказанное им будет сделано. Пьер знал это также и потому только поздоровался с Долоховым и не пытался возражать против его намерения. Остальное общество состояло из трех офицеров, англичанина, которого видали в Петербурге в самых разнообразных обществах, одного москвича-игрока, женатого толстяка, который был гораздо старше всех, но был однако на ты со всею этою молодежью. Бутылка рому была принесена; раму, не пускавшую сесть на наружный откос окна, выламывали два лакея в штиблетах и кафтанах, видимо, торопившиеся и робевшие от советов и криков окружавших господ. Анатоль с выпученной грудью, не переменяя выражения, не обходя и не прося посторониться, продавил своим сильным телом толпу у окна, подошел к раме и, обернув обе белые руки сюртуком, валявшимся на диване, ударил в стекла и пробил их. — Ну вот, ваше сиятельство, — сказал лакей, — только мешаете и ручки порежете. — Пошел, дурак, а?.. — проговорил Анатоль, взялся за перекладины рамы и стал тянуть. Несколько рук взялись также за дело; потянули, и рама с треском выскочила из окна, так что тянувшие чуть не упали. — Всю вон, а то подумают, что я держусь, — сказал Долохов. — Послушай, — сказал Анатоль Пьеру. — Понимаешь? Англичанин хвастает… а?.. национальность… а?.. хорошо?.. — Хорошо, — сказал Пьер, с замиранием сердца глядя на Долохова, который, взяв в руки бутылку рома, подходил к окну, из которого виднелся свет неба и сливавшихся на нем утренней и вечерней зари. Долохов, засучив для чего-то рукава рубашки, с бутылкою рома в руке, ловко вскочил на окно. — Слушать! — крикнул он, стоя на подоконнике и обращаясь в комнату. Все замолчали. — Я держу пари (он говорил по-французски, чтобы его понял англичанин, и говорил не слишком хорошо на этом языке) — держу пари на пятьдесят империалов… Хотите на сто? — прибавил он, обращаясь к англичанину. — Нет, пятьдесят, — сказал англичанин. — Хорошо, на пятьдесят империалов, — что я выпью бутылку рома всю, не отнимая ото рта, выпью, сидя за окном, вот на этом месте (он нагнулся и показал покатый выступ стены за окном), — и не держась ни за что… Так?.. — Очень хорошо, — сказал англичанин. Анатоль повернулся к англичанину и, взяв его за пуговицу фрака и сверху глядя на него (англичанин был мал ростом), начал по-английски толковать ему то, что уже было всем понятно. — Постой! — закричал Долохов, стуча бутылкой по окну, чтоб обратить на себя внимание. — Постой, Курагин, слушайте. Если кто сделает то же, то я плачу сто империалов. Понимаете? Англичанин кивнул головой, не давая никак разуметь, намерен ли он или нет принять это новое пари. Анатоль не отпускал англичанина, и, несмотря на то, что тот, кивая, давал знать, что он все понял, Анатолъ переводил ему слова Долохова по-английски. Молодой худощавый мальчик, лейб-гусар, проигравшийся в этот вечер, взлез на окно, высунулся и посмотрел вниз. — Ууу… — проговорил он, глядя за окно на камень тротуара. — Смирно! — закричал Долохов и сдернул с окна офицера, который, запутавшись шпорами, неловко спрыгнул в комнату. Поставив бутылку на подоконник, чтобы было удобно достать ее, Долохов, осторожно и тихо, полез в окно. Спустив ноги и расперевшись обеими руками в края окна, он примерился, уселся, отпустил руки, подвинулся направо, налево и достал бутылку. Анатоль принес две свечки и поставил их на подоконник, хотя было уже совсем светло. Спина Долохова в белой рубашке и курчавая голова его были освещены с обеих сторон. Все столпились у окна. Англичанин стоял впереди. Пьер улыбался и ничего не говорил. Старый москвич с испуганным и сердитым лицом вдруг продвинулся вперед и хотел схватить Долохова за рубашку. — Господа, это глупости, он убьется до смерти, — сказал он. Анатоль остановил его. — Не трогай, ты его испугаешь, он убьется. А?.. Что тогда?.. А?.. Долохов обернулся, поправляясь и опять расперевшись руками. Лицо его было ни бледно, ни красно, но холодно и зло. — Ежели кто ко мне еще будет соваться, — сказал он, редко пропуская слова сквозь стиснутые и тонкие губы, — я того сейчас спущу вот сюда. И так скользко, катишь вниз, а тут со вздорами суется… Ну!.. Сказав “ну”, он повернулся опять, отпустил руки, взял бутылку и поднес ко рту, закинул назад голову и вскинул кверху свободную руку для перевеса. Один из лакеев, начавший подбирать стекла, остановился в согнутом положении, не спуская глаз с окна и спины Долохова. Анатоль стоял прямо, разинув глаза. Англичанин, выпятив вперед губы, смотрел сбоку. Старый москвич убежал в угол комнаты и лег на диван лицом к стене. Кто стоял с разинутым ртом, кто с поднятыми руками. Пьер закрыл лицо, и слабая улыбка, забывшись, осталась на его лице, хоть оно теперь выражало ужас и страх. Все молчали. Пьер отнял от глаз руки; Долохов сидел все в том же положении, только голова загнулась назад так, что курчавые волосы затылка прикасались к воротнику рубахи и рука с бутылкой поднималась все выше и выше, содрогаясь и делая усилие. Бутылка, видимо, опорожнялась и с тем вместе поднималась, загибая голову. “Что же это так долго?” — подумал Пьер. Ему казалось, что прошло больше получаса. Вдруг Долохов сделал движенье назад спиной, и рука его нервически задрожала; этого содрогания было достаточно, чтобы сдвинуть все тело, сидевшее на покатом откосе. Он сдвинулся весь, еще сильнее задрожали, делая усилие, руки и голова его. Одна рука поднялась, чтобы схватиться за подоконник, но опять опустилась. Пьер опять закрыл глаза и сказал себе, что никогда уже не откроет их. Вдруг он почувствовал, что все вокруг зашевелилось. Он взглянул: Долохов стоял на подоконнике, лицо его было бледно и весело. — Пуста! Он кинул бутылку англичанину, который ловко поймал ее. Затем Долохов спрыгнул с окна. От него сильно пахло ромом. — А? Каково? А?.. — спрашивал у всех Анатоль. — Штука славная! — Черт вас возьми совсем! — говорил старый москвич. Англичанин, достав кошелек, отсчитывал деньги. Долохов хмурился и молчал. Пьер, в растерянном виде, ходил по комнате, улыбаясь и тяжело дыша. — Господа, кто хочет со мною пари? Я то же сделаю, — вдруг заговорил он. — И пари не нужно, вот что. Вели дать бутылку. Я сделаю… вели дать. — Что ты? С ума сошел? Кто тебя пустит? У тебя и на лестнице голова кружится, — заговорили с разных сторон. — Это подло, что мы оставили одного Долохова жертвовать жизнью. Я выпью, давай бутылку рому! — закричал Пьер, решительным и пьяным жестом ударяя по столу, и полез в окно. Его схватили за руки и отвели в другую комнату. Но Долохов не мог идти; его отнесли на диван и облили ему голову холодною водой. Кто-то хотел ехать домой, кто-то предложил ехать не домой, а всем вместе куда-то еще: Пьер более всех настаивал на том, чтоб ехать. Надели плащи и поехали. Англичанин уехал домой, а Долохов полумертвым, бесчувственным сном заснул на диване у Анатоля.

XIII

Князь Василий исполнил обещание, данное им на вечере у Анны Павловны пожилой даме, просившей его о своем единственном сыне Борисе. О нем было доложено государю, и, не в пример другим, он был переведен в гвардии Семеновский полк прапорщиком. Но адъютантом или состоящим при Кутузове Борис так и не был назначен, несмотря на все хлопоты и происки Анны Михайловны. Вскоре после вечера Анны Павловны Анна Михайловна вернулась в Москву, прямо к своим богатым родственникам Ростовым, у которых она стояла в Москве и у которых с детства воспитывался и годами живал ее обожаемый Боренька, только что произведенный в армейские и тотчас переведенный в гвардейские прапорщики. Гвардия уже вышла из Петербурга 10 августа, и сын, оставшийся для обмундирования в Москве, должен был догнать ее по дороге в Радзивилов. У Ростовых были именинницы Натальи — мать и меньшая дочь. С утра, не переставая, подъезжали и отъезжали цуги, подвозившие поздравителей к большому, всей Москве известному дому графини Ростовой на Поварской. Графиня с старшей дочерью и гостями, не перестававшими сменять один другого, сидели в гостиной. Графиня была женщина с восточным типом худого лица, лет сорока пяти, видимо, изнуренная детьми, которых у ней было двенадцать человек. Медлительность ее движений и говора, происходившая от слабости сил, придавала ей значительный вид, внушавший уважение. Княгиня Анна Михайловна Друбецкая, как домашний человек, сидела тут же, помогая в деле принимания и занимания разговором гостей. Молодежь была в задних комнатах, не находя нужным участвовать в приеме визитов. Граф — встречал и провожал гостей, приглашая всех к обеду. — Очень, очень вам благодарен, моя милая или мой милый (mа chPre или mоn cher он говорил всем без исключенья, без малейших оттенков, как выше, так и ниже его стоявшим людям) за себя и за дорогих именинниц. Смотрите же, приезжайте обедать. Вы меня обидите, мой милый. Душевно прошу вас от всего семейства, моя милая. Эти слова, с одинаковым выражением на полном, веселом и чисто выбритом лице и с одинаково крепким пожатием руки и повторяемыми короткими поклонами, говорил он всем без исключения и изменения. Проводив одного гостя, граф возвращался в гостиную к тому или той, которые еще были в гостиной; придвинув кресла и с видом человека, любящего и умеющего пожить, молодецки расставив ноги и положив на колени руки, значительно покачивался, предлагал догадки о погоде, советовался о здоровье, иногда на русском, иногда на очень дурном, но самоуверенном французском языке, и снова с видом усталого, но твердого в исполнении обязанности человека шел проводить, оправляя редкие седые волосы на лысине, и опять звал обедать. Иногда, возвра?щаясь из передней, он заходил через цветочную и официантскую в большую мраморную залу, где накрывали стол на восемьдесят кувертов, и, глядя на официантов, носивших серебро и фарфор, раздвигавших столы и развертывавших камчатные скатерти, подзывал к себе Дмитрия Васильевича, дворянина, занимавшегося всеми его делами, и говорил: — Ну, ну, Митенька, смотри, чтоб все было хорошо. Так, так, — говорил он, с удовольствием оглядывая огромный раздвинутый стол. — Да порядок в винах не забудь; главное — сервировка. То-то… — И он уходил, самодовольно вздыхая, опять в гостиную. — Марья Львовна Карагина с дочерью! — басом доложил огромный графинин выездной лакей, входя в двери гостиной. Графиня подумала и понюхала из золотой табакерки с портретом мужа. — Замучили меня эти визиты, — сказала она. — Ну, уж ее последнюю приму. Чопорна очень. Проси, — сказала она лакею грустным голосом, как будто говорила: “Ну уж, добивайте”. Высокая, полная, с гордым видом дама, с миловидною дочкой, шумя платьями, вошли в гостиную. — Дорогая графиня, как давно… она должна была пролежать в постели, бедное дитя… на балу у Разумовских… и графиня Апраксина… я была так счастлива. Послышались оживленные женские голоса, перебивая один другого и сливаясь с шумом платьев и придвиганием стульев. Начался тот разговор, который затевают ровно настолько, чтобы при первой паузе встать, зашуметь платьями, проговорить: “Я в восхищении!” — и, опять зашумев платьями, пройти в переднюю, надеть шубу или плащ и уехать. Разговор зашел о главной городской новости того времени, о болезни известного богача и красавца Екатерининского времени, старого графа Безухова, и о его незаконном сыне Пьере, который так неприлично вел себя на вечере у Анны Павловны Шерер. — Я очень жалею бедного графа, — проговорила гостья, — здоровье его и так было плохо, а теперь это огорченье от сына. Это его убьет! — Что такое? — спросила графиня, как будто не зная, о чем говорит гостья, хотя она раз пятнадцать уже слышала причину огорчения графа Безухова. — Вот нынешнее воспитанье! Еще за границей, — продолжала гостья, — этот молодой человек предоставлен был самому себе, и теперь в Петербурге, говорят, он такие ужасы наделал, что его с полицией выслали оттуда. — Скажите! — сказала графиня. — Он дурно выбирал свои знакомства, — вмешалась княгиня Анна Михайловна. — Сын князя Василия, он и один Долохов, они, говорят, бог знает что делали. И оба пострадали. Долохов разжалован в солдаты, а сын Безухова выслан в Москву. Анатоля Курагина — того отец как-то замял. Он все остался в кавалергардском полку. — Да что бишь они сделали? — спросила графиня. — Это совершенные разбойники, особенно Долохов, — говорила гостья. — Он сын Марьи Ивановны Долоховой, такой почтенной дамы, и что же? Можете себе представить, они втроем достали где-то медведя, посадили с собой в карету и повезли к актрисам. Прибежала полиция их унимать. Они поймали квартального и привязали его спина с спиной к медведю, и пустили медведя в Мойку; медведь плавает, а квартальный на нем. — Хороша, моя милая, фигура квартального, — закричал граф, помирая со смеху, с таким одобрительным видом, что он, несмотря на свои лета, не отказался бы принять участие в таком увеселении. — Ах, ужас какой! Чему тут смеяться, граф? Но дамы невольно смеялись и сами. — Насилу спасли этого несчастного, — продолжала гостья. — И это сын князя Кирилла Владимировича Безухова так умно забавляется! — прибавила она. — А говорили, что так хорошо воспитан и умен. Вот все воспитание заграничное куда довело. Надеюсь, что здесь его никто не примет, несмотря на его богатство. Мне хотели его представить. Я решительно отказалась: у меня дочери. — Однако это штука отличная, моя милая. Молодцы! — говорил граф, не удерживаясь от смеха. Гостья чопорно и сердито посмотрела на него. — Ах, моя милая Марья Львовна, — сказал он своим дурным французским выговором и языком, — юность должна перебеситься. Право! — прибавил он. — И мы с вашим мужем не святые были. Тоже бывали грешки. И он подмигнул ей; гостья не отвечала. — Отчего вы говорите, что этот молодой человек так богат? — спросила графиня, нагибаясь от девиц, которые тотчас же сделали вид, что не слушают. — Ведь у него только незаконные дети. Кажется… и Пьер незаконный. Гостья махнула рукой. — У него их двадцать незаконных, я думаю. Княгиня Анна Михайловна вмешалась в разговор, видимо, желая выказать свои связи и свое знание всех светских обстоятельств. — Вот в чем дело, — сказала она значительно и тоже полушепотом. — Репутация графа Кирилла Владимировича известна… Детям своим он счет потерял, но этот Пьер любимый был. — Как он был хорош, — сказала графиня, — еще прошлого года! Красивее мужчины я не видывала. — Теперь очень переменился, — сказала княгиня Анна Михайловна. — Так я хотела сказать, — продолжала она, — по жене прямой наследник всего именья князь Василий, но Пьера отец очень любил, занимался его воспитанием и писал государю… Так что никто не знает, ежели он умрет (он так плох, что этого ждут каждую минуту, и Лоррен приехал из Петербурга), кому достанется это огромное состояние, Пьеру или князю Василию. Сорок тысяч душ и миллионы. Я это очень хорошо знаю, потому что мне сам князь Василий это говорил. Да и Кирилл Владимирович мне приходится троюродным дядей по матери, и он крестил Борю, — прибавила она, как будто не приписывая этому обстоятельству никакого значения. — Князь Василий приехал в Москву вчера. Он едет на ревизию, мне говорили, — сказала гостья. — Да, но между нами, — сказала княгиня, — это предлог; он приехал собственно к князю Кирилле Владимировичу, узнав, что он так плох. — Однако, моя милая, это славная штука, — сказал граф и, заметив, что старшая гостья его не слушала, обратился уже к барышням. — Хороша фигура была у квартального, я воображаю. И он, представив, как махал руками квартальный, опять захохотал тем звонким и басистым смехом, колебавшим все его полное тело, как смеются люди, всегда хорошо евшие и особенно пившие.

XIV

Наступило молчанье. Графиня глядела на гостью, приятно улыбаясь, впрочем, не скрывая того, что не огорчится теперь нисколько, если гостья поднимется и уедет. Дочь гостьи уже оправляла платье, вопросительно глядя на мать, как вдруг из соседней комнаты послышался бег к двери нескольких мужских и женских ног, грохот зацепленного и поваленного стула, и в комнату вбежала тринадцатилетняя девочка, запахнув что-то короткою кисейною юбкой, и остановилась посредине комнаты. Казалось, она нечаянно, с нерассчитанного разбегу, заскочила так далеко. В дверях в ту же минуту показались четыре существа: два молодые человека, один студент с малиновым воротником, другой гвардейский офицер, пятнадцатилетняя девочка и толстый румяный мальчик в детской блузе. Граф вскочил и, раскачиваясь, широко расставил руки вокруг вбежавшей девочки. — А, вот она! — смеясь закричал он. — Именинница! Моя милая именинница! — Милая, на все есть время, — сказала графиня дочери, очевидно, только для того, чтобы сказать что-нибудь, потому что сразу было видно, что дочь нисколько не боялась ее. — Ты ее все балуешь, — прибавила она мужу. — Здравствуйте, милая, поздравляю вас, — сказала гостья. — Какое прелестное дитя! — прибавила она, льстиво обращаясь к матери. Черноглазая, с большим ртом, некрасивая, но живая девочка, с своими детскими, открытыми плечиками, которые, сжимаясь, двигались в своем корсаже от быстрого бега, с своими сбившимися назад черными кудрями, тоненькими оголенными руками и маленькими быстрыми ножками в кружевных панталончиках и открытых башмачках, была в том милом возрасте, когда девочка уже не ребенок, а ребенок еще не девушка. Вывернувшись от отца, она, быстрая, грациозная и, видимо, не привыкшая к гостиной, подбежала к матери и, не обращая никакого внимания на ее строгое замечание, спрятала свое раскрасневшееся личико в кружевах материной мантильи и засмеялась. — Мама! Мы Бориса… ха ха!.. женили на кукле… ха ха! да… ах… Мими… — проговорила она сквозь смех, — и… ах… он убежал. И она вынула из-под юбки и показала большую куклу с черным, стертым носом, треснутою картонною головой и лайковым задом, ногами и руками, мотавшимися в коленках и локтях, но еще с свежею карминовою, изысканною улыбкой и дугообразными чернейшими бровями. Графиня уже пятый год знала эту Мими, неизменного друга Наташи, подаренную крестным отцом. — Видите?.. — И Наташа не могла больше говорить (ей все смешно казалось). Она упала на мать и расхохоталась так громко и звонко, что все, даже чопорная гостья, против воли засмеялись. И в лакейской был слышен этот смех. Улыбаясь, переглянулись лакеи графини с приезжим ливрейным лакеем, до сего мрачно сидевшим на стуле. — Ну, поди, поди с своим уродом! — сказала мать, притворно-сердито отталкивая дочь. — Это моя меньшая, избалованная девочка, как видите, — обратилась она к гостье. Наташа, оторвав на минуту лицо от кружевной косынки матери и взглянув на нее снизу, тихо, сквозь слезы смеха, проговорила: — Мне стыдно, мам Гостья, принужденная любоваться семейной сценой, сочла нужным принять в ней какое-нибудь участие. — Скажите, моя милая, — сказала она, обращаясь к Наташе, — как же вам приходится эта Мими? Дочь, верно? Наташе не понравилась гостья и тон, с которым она снисходила до детского разговора. — Нет, мадам, это не моя дочь, это кукла, — сказала она, смело улыбаясь, встала от матери и присела подле старшей сестры, показывая тем, что и она может вести себя как большая. Между тем, все это молодое поколение: Борис — офицер, сын княгини Анны Михайловны, Николай — студент, старший сын графа, Соня — пятнадцатилетняя племянница графа и маленький Петруша — меньшой сын, все, как вдруг опущенные в холодную воду, разместились в гостиной и, видимо, старались удержать в границах приличия оживление и веселость, которыми еще дышала каждая их черта. Видно было, что там, в задних комнатах, откуда они все так стремительно прибежали, у них были разговоры веселее, чем здесь о городских сплетнях, погоде и графине Апраксиной. Два молодые человека, студент и офицер, друзья с детства, были одних лет и оба красивы, но не похожи друг на друга. Борис был высокий белокурый юноша, с правильными тонкими чертами длинноватого лица. Спокойный и внимательный ум выражался в приятных серых глазах его, в углах же еще не обросших губ заметна была всегда насмешливая и немного хитрая улыбка, не только не вредившая, но придававшая как бы соль выражению его свежего, очевидно еще не тронутого ни пороком, ни горем красивого лица. Николай был невелик ростом, широкогруд и очень тонко и хорошо сложен. Открытое лицо, с русыми, мягкими вьющимися волосами вокруг выпуклого, широкого лба, с восторженным взглядом полузакрытых карих выпуклых глаз, выражало всегда впечатление минуты. На верхней губе его уже показались черные волосики, и во всем лице выражались стремительность и восторженность. Оба молодые человека, поклонившись, сели в гостиной. Борис сделал это легко и свободно; Николай, напротив, почти детски-озлобленно. Николай поглядывал то на гостей, то на дверь, видимо, не желая скрывать, что ему тут скучно, и почти не отвечая на вопросы, которые ему делали гостьи. Борис, напротив, тотчас же нашелся и рассказал степенно, шутливо, как эту Мими куклу он знал еще молодой девицей, с неиспорченным еще носом, как она в пять лет на его памяти состарилась и как у ней по всему черепу треснула голова. Потом он спросил даму о ее здоровье. Все, что он говорил, было просто и прилично — ни умно, ни глупо, — но улыбка, игравшая на его губах, показывала, что он, говоря, не приписывает никакой цены своим словам, а говорит только из приличия. — Мама, зачем он говорит как большой, я не хочу, — проговорила Наташа, подходя к матери и, как капризный ребенок, указывая на Бориса. Борис улыбнулся на нее. — Тебе бы все с ним в куклы играть, — отвечала ей княгиня Анна Михайловна, трепля ее по голому плечу, которое нервно ежилось и пряталось в корсаж при прикосновении руки Анны Михайловны. — Мне скучно, — прошептала Наташа. — Мама, няня просится в гости, можно ей? Можно ей? — повторила она, возвышая голос, с свойственною женщинам способностью быстрого соображения для невинного обмана. — Можно, мама! — прокричала она, чуть удерживаясь от смеха и взглядывая на Бориса, присела гостям и вышла до двери, а за дверью побежала так скоро, как только могли нести ее быстрые ножки. Борис задумался. — Вы, кажется, тоже хотели ехать, maman? Карета нужна? — сказал он, краснея и обращаясь к матери. — Да, поди, поди, вели приготовить, — сказала она, улыбаясь. Борис вышел тихо в двери и пошел за Наташей; толстый мальчик в блузе сердито побежал за ними, как будто досадуя на какое-нибудь расстройство, происшедшее в его занятиях.

XV

Из молодежи, не считая старшей дочери графини, которая была четырьмя годами старше сестры и держала себя уже как большая, и гостьи-барышни, в гостиной остались Николай и Соня-племянница, которая сидела с тою несколько притворною праздничной улыбкой, с какою и многие взрослые люди считают нужным присутствовать при чужих разговорах, и беспрестанно нежно взглядывала на своего кузена. Соня была тоненькая, миниатюрненькая брюнетка, с мягким, оттененным длинными ресницами взглядом, густою черною косой, два раза обвивавшею ее голову, и желтоватым оттенком кожи на лице и в особенности на обнаженных, худощавых, но грациозных, мускулистых руках и шее. Плавностью движений, мягкостью и гибкостью маленьких членов и несколько хитрою и сдержанною манерой она невольно напоминала красивого, но еще не сформировавшегося котенка, который будет прелестною кошечкой. Она, видимо, считала приличным своею праздничною улыбкой выказывать участие к общему разговору, но, против воли, ее глаза из-под длинных густых ресниц смотрели на уезжающего в армию кузена с таким девическим страстным обожанием, что улыбка ее не могла ни на мгновение обмануть никого, и видно было, что кошечка присела только для того, чтоб еще энергичнее прыгнуть и заиграть с своим кузеном, как только они выберутся из этой гостиной. — Да, моя милая, — сказал старый граф, обращаясь к гостье и указывая на своего Николая. — Вот его друг Борис произведен в офицеры, и он из дружбы не хочет отставать от него, бросает и университет и меня старика, идет в военную службу. А уж ему место в архиве было готово и всё. Вот дружба-то?! — сказал граф вопросительно. — Да, ведь война, говорят, объявлена, — сказала гостья. — Давно говорят, — сказал граф все еще неопределенно. — Опять поговорят, поговорят, да так и оставят. Вот дружба-то! — повторил он. — Он идет в гусары. Гостья, не зная, что сказать, покачала головой. — Совсем не из дружбы, — отвечал Николай, весь вспыхнув и отговариваясь, как будто от постыдного на него поклепа. — Совсем не дружба, а просто чувствую призвание к военной службе. Он оглянулся на гостью-барышню: барышня смотрела на него с улыбкой, одобряя поступок молодого человека. — Нынче обедает у нас Шуберт, полковник Павлоградского гусарского полка. Он был в отпуску здесь и берет его с собой. Что делать? — сказал граф, пожимая плечами и говоря шуточно о деле, которое, видимо, стоило ему много горя. Николай вдруг почему-то разгорячился. — Я уж вам говорил, папенька, что ежели вам не хочется меня отпустить, я останусь. Я знаю, что я никуда не гожусь, кроме как в военную службу, я не дипломат, не умею скрывать того, что чувствую, — говорил он, слишком восторженно жестикулируя для своих слов и все поглядывая с кокетством красивой молодости на Соню и гостью-барышню. Кошечка, впиваясь в него глазами, казалась каждую секунду готовою заиграть и выказать всю свою кошачью натуру. Барышня улыбкой продолжала одобрять. — А может быть, из меня что-нибудь и выйдет, — прибавил он, — а здесь я не гожусь… — Ну, ну, хорошо! — сказал старый граф. — Все горячится. Все Буонапарте всем голову вскружил; все думают, как это он из поручиков попал в императоры. Что ж, дай Бог, — прибавил он, не замечая насмешливой улыбки гостьи. — Ну ступай, ступай, Николай, уж я вижу, ты в лес глядишь, — сказала графиня. — Совсем нет, — отвечал сын; однако через минуту встал, поклонился и вышел из комнаты. Соня посидела еще немного, улыбаясь всё притворнее и притворнее, и с той же улыбкой встала и вышла. — Как секреты-то этой всей молодежи шиты белыми нитками! — сказала княгиня Анна Михайловна, указывая на Соню и смеясь. Гостья засмеялась. — Да, — сказала графиня после того как луч солнца, проникнувший в гостиную вместе с этим молодым поколением, исчез, и как будто отвечая на вопрос, которого никто ей не делал, но который постоянно занимал ее. — Сколько страданий, сколько беспокойств, — продолжала она, — перенесено за то, чтобы теперь на них радоваться. А и теперь, право, больше страха, чем радости. Все боишься, все боишься! Именно тот возраст, в котором так много опасностей и для девочек, и для мальчиков. — Все от воспитания зависит, — сказала гостья. — Да, ваша правда, — продолжала графиня. — До сих пор я была, слава Богу, другом своих детей и пользуюсь полным их доверием, — говорила графиня, повторяя заблуждение многих родителей, полагающих, что у детей их нет тайн от них. — Я знаю, что я всегда буду первою поверенной моих дочерей и что Николенька, по своему пылкому характеру, ежели будет шалить (мальчику нельзя без этого), то все не так, как эти петербургские господа. — Да, славные, славные ребята, — подтвердил граф, всегда разрешавший запутанные для него вопросы тем, что все находил славным. — Вот подите! Захотел в гусары! Что вы хотите, моя милая! — Какое милое существо ваша меньшая, — сказала гостья, оглядываясь с укором на дочь, как будто внушая этим взглядом своей дочери, что вот-де какою надо быть, чтобы нравиться, а не такою куклой, как ты. — Порох! — Да, порох, — сказал граф. — В меня пошла! И какой голос, талант! Хоть и моя дочь, а я правду скажу, певица будет, Саломони другая. Мы взяли итальянца ее учить. — Не рано ли? Говорят, вредно для голоса учиться в эту пору. — О нет, какой рано! — сказал граф. — А как же наши матери выходили в двенадцать, тринадцать лет замуж? — добавила княгиня Анна Михайловна. — Уж она и теперь влюблена в Бориса, какова? — сказала графиня, тихо улыбаясь, глядя на мать Бориса и, видимо, отвечая на мысль, всегда ее занимавшую, продолжала: — Ну, вот видите, держи я ее строго, запрещай я ей… Бог знает, что бы они делали потихоньку (графиня разумела, они целовались бы), а теперь я знаю каждое ее слово. Она сама вечером прибежит и все мне расскажет. Может быть, я балую ее, но, право, это, кажется, лучше. Я старшую держала строго. — Да, меня совсем иначе воспитывали, — сказала старшая красивая графиня Вера, улыбаясь. Но улыбка не украсила лица Веры, как это обыкновенно бывает, напротив, лицо ее стало неестественно и оттого неприятно. Старшая Вера была хороша, была умна, была хорошо воспитана. Голос у нее был приятный. То, что она сказала, было справедливо и уместно, но, странное дело, все, и гостья и графиня, оглянулись на нее, как будто удивились, зачем она это сказала, и почувствовали неловкость. — Всегда со старшими детьми мудрят, хотят сделать что-нибудь необыкновенное, — сказала гостья. — Что греха таить, моя милая! Графинюшка мудрила с Верой, — сказал граф. — Ну да что ж! Все-таки славная вышла. И он с тем чутьем, которое проницательнее ума, подошел к Вере, заметив, что ей неловко, и рукой приласкал ее. — Виноват, мне надо распорядиться кое-чем. Вы посидите еще, — добавил он, кланяясь и собираясь выйти. Гостьи встали и уехали, обещавшись приехать к обеду. — Что за манера! Ух, сидели, сидели! — сказала графиня, проводя гостей.

XVI

Когда Наташа вышла из гостиной и побежала, она добежала только до цветочной. В этой комнате она остановилась, прислушиваясь к говору в гостиной и ожидая выхода Бориса. Она уже начинала приходить в нетерпение и, топнув ножкой, сбиралась было заплакать оттого, что он не сейчас шел. Когда заслышались не тихие, но быстрые, приличные шаги молодого человека, тринадцатилетняя девочка быстро бросилась между кадок цветов и спряталась. — Борис Николаич! — проговорила она басом, пугая его, и тотчас же засмеялась. Борис увидал ее, покачал головой и улыбнулся. — Борис, подите сюда, — сказала она с значительным и хитрым видом. Он подошел к ней, пробираясь между кадками. — Борис! Поцелуйте Мими, — сказала она, плутовски улыбаясь и выставляя куклу. — Отчего же не поцеловать? — сказал он, подвигаясь ближе и не спуская глаз с Наташи. — Нет, скажите: не хочу. Она отстранилась от него. — Ну, можно сказать и не хочу. Что веселого целовать куклу? — Не хотите? Ну, так подите сюда, — сказала она и потом глубже ушла в цветы и бросила куклу на кадку цветов. — Ближе, ближе! — шептала она. Она поймала руками офицера за обшлага, и в покрасневшем лице ее видны были торжественность и страх. — А меня хотите поцеловать? — прошептала она чуть слышно, исподлобья глядя на него, улыбаясь и чуть не плача от волненья. Борис покраснел. — Какая вы смешная! — проговорил он, нагибаясь к ней, еще более краснея, но ничего не предпринимая и выжидая. Чуть заметная насмешливость порхала еще на его губах, готовая исчезнуть. Она вдруг вскочила на кадку, так что стала выше его, обняла его обеими руками, так что тонкие голые ручки согнулись выше его шеи и, откинув движением головы волосы назад, поцеловала его в самые губы. — Ах, что я наделала! — закричала она, смеясь проскользнула между горшками на другую сторону цветов, резвые ножки быстро заскрипели по направлению к детской. Борис побежал за ней и остановил ее. — Наташа, — сказал он, — а тебе можно говорить ты? Она кивнула головой. — Я тебя люблю, — сказал он медленно. — Ты не ребенок. Наташа, сделай то, о чем я тебя попрошу. — О чем ты меня попросишь? — Пожалуйста, не будем делать того, что сейчас, еще четыре года. Наташа остановилась, подумала. — Тринадцать, четырнадцать, пятнадцать, шестнадцать… — сказала она, считая по тоненьким пальчикам. — Хорошо! Так кончено? — И серьезная улыбка радости осветила ее оживленное, хотя и некрасивое лицо. — Кончено! — сказал Борис. — Навсегда? — говорила девочка. — До самой смерти? И она, взяв его под руку, тихо пошла с ним рядом в детскую. Красивое, тонкое лицо Бориса покраснело, и в губах совершенно исчезло выражение насмешки. Он выпрямил грудь и счастливо, самодовольно вздохнул. Глаза его смотрели, казалось, далеко в будущность, за четыре года, в счастливый 1809 год. Молодежь собралась опять в детскую, где больше всего она любила сидеть. — Нет, не уйдешь! — закричал Николай, все делавший и говоривший страстно и порывисто, одною рукой хватая Бориса за рукав мундира, другою отнимая руку у сестры. — Ты обязан обвенчаться. — Обязан, обязан! — закричали обе девочки. — Я буду дьячок, Николаенька, — кричал Петруша. — Пожалуйста, я буду дьячок “Господи, помилуй!” Казалось бы непонятным, что могли находить веселого молодые люди и девушки в венчании куклы с Борисом, но стоило только посмотреть на торжество и радость, изображенные на всех лицах, в то время, как кукла, убранная померанцевыми цветами и в белом платье, была поставлена на колышек лайковым задом, и Борис, на все соглашавшийся, подведен к ней, и как маленький Петруша, надев на себя юбку, воображал себя дьячком, — стоило только посмотреть на все это, чтоб, и не понимая этой радости, разделить ее. Во время одевания невесты Николай и Борис были выгнаны для приличия из комнаты. Николай в волнении ходил по комнате и про себя ахал и пожимал плечами. — Что с тобой? — спросил Борис. Тот поглядел на своего друга и отчаянно махнул рукой. — Ах, ты не знаешь, что со мной сейчас случилось! — сказал он, хватая себя за голову. — Что? — спросил Борис насмешливо и спокойно. — Ну, я уезжаю, а она… Нет, я не могу сказать! — Да что же? — повторил Борис. — С Соней? — Да. Знаешь что? — Что? — Ах, удивительно! Как ты думаешь? Обязан я после этого все сказать отцу? — Да что? — Знаешь, я сам не знаю, как это случилось, я поцеловал нынче Соню; я скверно поступил. Но что же мне делать? Я до безумия влюблен. А дурно это с моей стороны? Я знаю, что дурно… Как ты скажешь? Борис улыбнулся. — Что ты говоришь? Неужели? — спросил он с хитрым и насмешливым удивлением. — Так и поцеловал в губы? Когда? — Да сейчас. Ты бы не сделал этого? А? Не сделал бы? Я дурно поступил? — Ну, не знаю. Все зависит от того, какие ты имеешь намерения. — Ну! Еще бы. Это верно. Я ей сказал. Как меня произведут в офицеры, так я женюсь на ней. — Это удивительно, — повторил Борис. — Как ты, однако, решителен! Николай, успокоившись, засмеялся. — Я удивляюсь, отчего ты никогда не был влюблен и в тебя не влюблялись. — Такой мой характер, — сказал Борис, краснея. — Ну, да ты хитрый! Правду Вера говорит. — Николай вдруг принялся щекотать своего друга. — А ты отчаянный. Правду же Вера говорит. — И Борис, боявшийся щекотки, отталкивал руки своего друга. — Ты уж что-нибудь сделаешь необыкновенное. Оба, смеясь, вернулись к девочкам для совершения обряда венчания.

XVII

Графиня так устала от визитов, что не велела принимать больше никого, и швейцару приказано было только звать непременно кушать всех, кто будет еще приезжать с поздравлениями. Кроме того, ей хотелось с глазу на глаз поговорить с другом своего детства, княгиней Анной Михайловной, которую она не видала хорошенько с ее приезда из Петербурга. Анна Михайловна, с своим исплаканным и приятным лицом, подвинулась ближе к креслу графини. — С тобой я буду совершенно откровенна, — сказала Анна Михайловна. — Уж мало нас осталось старых друзей. От этого я так и дорожу твоею дружбой. Княгиня посмотрела на Веру и остановилась. Графиня пожала руку своему другу. — Вера, — сказала графиня, обращаясь к старшей дочери, очевидно нелюбимой. — Как у вас ни на что такта нет. Разве ты не чувствуешь, что ты здесь лишняя? Поди к сестрам или… Красивая Вера улыбнулась, видимо, не чувствуя ни малейшего оскорбления, и прошла в свою комнату. Но, проходя мимо дет?ской, она заметила, что в ней у двух окошек симметрично сидели две пары. Соня сидела близко подле Николая, который с разгоряченным лицом читал ей стихи, в первый раз сочиненные им. Борис с Наташей сидели у другого окна и молчали. Борис держал ее руку и выпустил при появлении Веры. Наташа взяла стоявший подле нее ящичек с перчатками и стала перебирать их. Вера улыбнулась. Николай с Соней посмотрели на нее, встали и вышли из комнаты. — Наташа, — сказала Вера меньшей сестре, внимательно перебиравшей душистые перчатки. — Что это Николай с Соней от меня бегают? Что у них за секреты? — Ну, что тебе за дело, Вера? — тоненьким голоском, заступнически проговорила Наташа, продолжая свою работу. Она, видимо, была ко всем еще более, чем всегда, добра и ласкова от счастья. — Очень глупо с их стороны, — сказала Вера тоном, который показался обиден Наташе. — У каждого свои секреты. Мы тебя с Бергом не трогаем, — сказала она, разгорячаясь. — Как глупо! А вот я маменьке скажу, как ты с Борисом обходишься. Это нехорошо. Борис поднялся и вежливо поклонился Вере. — Наталья Ильинишна очень хорошо со мной обходится. Я не могу жаловаться, — сказал он насмешливо. Наташа не засмеялась и подняла голову. — Оставьте, Борис, вы такой дипломат (слово дипломат было в большом ходу у детей в том особом значении, какое они придавали этому слову), даже скучно, — сказала она. — За что она ко мне пристает? И она обратилась к Вере. — Ты это никогда не поймешь, — сказала она, — потому что ты никогда никого не любила, у тебя сердца нет, ты только мадам де Жанлис (это прозвище, считавшееся очень обидным, было дано Вере Николаем), и твое первое удовольствие делать неприятности другим. Ты кокетничай с Бергом сколько хочешь. Это она проговорила скоро и вышла из детской. Красивая Вера, производившая на всех такое раздражающее, неприятное действие, опять улыбнулась тою же улыбкой, ничего не значащею, и, видимо, не затронутая тем, что ей было сказано, подошла к зеркалу и оправила шарф и прическу. Глядя на свое красивое лицо, она стала, по-видимому, еще холоднее и спокойнее.

XVIII

В гостиной продолжался разговор. — Ах, милая, — говорила графиня, — и в моей жизни не все розы. Разве я не вижу, что при таком образе жизни нашего состояния нам не надолго? И все это клуб, и его доброта. В деревне мы живем, разве мы отдыхаем? Театры, охоты и бог знает что. Да что обо мне говорить! Ну, как же ты это все устроила? Я часто на тебя удивляюсь, Анет, как это ты, в твои годы, скачешь в повозке одна, в Москву, в Петербург, ко всем министрам, ко всей знати, со всеми умеешь обойтись, удивляюсь! Ну, как же это устроилось? Вот я ничего этого не умею. — Ах, душа моя! — отвечала княгиня Анна Михайловна. — Не дай бог тебе узнать, как тяжело остаться вдовой без подпоры и с сыном, которого любишь до обожания. Всему научишься, — продолжала она с некоторою гордостью. — Процесс мой меня научил. Ежели мне нужно видеть кого-нибудь из этих тузов, я пишу записку: “Княгиня такая-то желает видеть такого-то”, — и еду сама на извозчике хоть два, хоть три раза, хоть четыре, до тех пор, пока не добьюсь того, что мне надо. Мне все равно, что бы обо мне ни думали. — Ну, как же ты просила о Бореньке? — спросила графиня. — Ведь твой уж офицер гвардии, a Николай идет юнкером. Некому похлопотать. Ты кого просила? — Князя Василия. Он был очень мил. Сейчас на все согласился, доложил государю, — говорила княгиня Анна Михайловна с восторгом, совершенно забыв всё унижение, через которое она прошла для достижения своей цели. — Что, он постарел, князь Василий? — спросила графиня. — Я его не видала с наших театров у Румянцевых. Я думаю, забыл про меня. Он за мною волочился, — вспоминала графиня с улыбкой. — Все такой же, — отвечала Анна Михайловна. — Князь любезен, рассыпается. Высокое положение нисколько не вскружило ему голову. “Я жалею, что слишком мало могу вам сделать, милая княгиня, — он мне говорит, — приказывайте”. Нет, он славный человек и родной прекрасный. Но ты знаешь, Натали, мою любовь к сыну. Я не знаю, чего я не сделала бы для его счастья. А обстоятельства мои до того дурны, — продолжала Анна Михайловна, с грустью и понижая голос, — до того дурны, что я теперь в самом ужасном положении. Мой несчастный процесс съедает все, что я имею, и не подвигается. У меня нет, можешь себе представить, буквально нет гривенника денег, и я не знаю, на что обмундировать Бориса. — Она вынула платок и заплакала. — Мне нужно пятьсот рублей, а у меня одна двадцатипятирублевая бумажка. Я в таком положении. Одна моя надежда теперь на князя Кирилла Владимировича Безухова. Ежели он не захочет поддержать своего крестника — ведь он крестил Борю — и назначить ему что-нибудь на содержание, то все мои хлопоты пропадут, мне не на что будет обмундировать его. Графиня прослезилась и молча соображала что-то. — Часто думаю, может это и грех, — сказала княгиня, — а часто думаю: вот князь Кирилл Владимирович Безухов живет один… это огромное состояние… и для чего живет? Ему жизнь в тягость, а Боре только начинать жить. — Он, верно, оставит что-нибудь Борису, — сказала графиня. — Бог знает. Эти богачи и вельможи такие эгоисты. Но я все-таки поеду сейчас к нему, и с Борисом, и прямо скажу, в чем дело. Пускай обо мне думают, что хотят, мне, право, все равно, когда судьба сына зависит от этого. — Княгиня поднялась. — Теперь два часа. А в четыре часа вы обедаете. Я успею съездить. И с приемами петербургской деловой барыни, умеющей пользоваться временем, Анна Михайловна послала за сыном и вместе с ним вышла в переднюю. — Прощай, душа моя, — сказала она графине, которая провожала ее до двери. — Пожелай мне успеха, — прибавила она шепотом от сына. — Вы к князю Кириллу Владимировичу, моя милая, — сказал граф из столовой, выходя тоже в переднюю. — Коли ему лучше, зовите Пьера ко мне обедать. Ведь он у меня бывал, с детьми танцевал. Зовите непременно… Hy, посмотрим, как-то отличится нынче Тарас. Говорят, что у графа Орлова такого обеда не бывало, какой у нас будет.

XIX

— Мой милый Борис, — сказала княгиня Анна Михайловна сыну, когда карета графини Ростовой, в которой они сидели, проехала по устланной соломой улице и въехала на широкий, усыпанный красным песком двор известного, с колоннами, дома графа Кирилла Владимировича Безухова. — Мой милый Борис — сказала мать, выпрастывая руку из-под старого салопа и робким и ласковым движением кладя ее на руку сына, — оставь, пожалуйста, свою гордость. Граф Кирилл Владимирович все-таки тебе крестный отец, и от него зависит твоя будущая судьба. Помни это, будь мил, как ты умеешь быть. — Ежели бы я знал, что из этого выйдет что-нибудь, кроме унижения, — отвечал сын холодно. — Но я обещал вам и делаю это для вас. Только это в последний раз, маменька. Помните. Несмотря на то, что чья-то карета стояла у подъезда, швейцар, оглядев мать с сыном, которые, не приказывая докладывать о себе, прямо вошли в стеклянные сени между двумя рядами статуй в нишах, значительно посмотрев на старенький салоп, спросил, кого им угодно, княжон или графа, и узнав, что графа, сказал, что их сиятельству нынче хуже и их сиятельство никого не принимают. — Мы можем уехать, — сказал сын по-французски, видимо, обрадованный этим известием. — Друг мой! — сказала мать умоляющим голосом, опять дотрагиваясь до руки сына, как будто это прикосновение могло успокаивать или возбуждать его. Борис, опасаясь сцены при швейцаре, замолчал с видом человека, решившегося испить чашу до дна. Он, не снимая шинели, вопросительно смотрел на мать. — Голубчик, — нежным голоском сказала Анна Михайловна, обращаясь. к швейцару, — я знаю, что граф Кирилл Владимирович очень болен… я за тем и приехала… я родственница… Я не буду беспокоить, голубчик… А мне бы только надо увидать князя Василия Сергеевича, ведь он здесь стоит. Доложи, пожалуйста. Швейцар угрюмо дернул шнурок наверх и отвернулся. — Княгиня Друбецкая к князю Василию Сергеевичу, — крикнул он сбежавшему сверху и из-под выступа лестницы выглядывавшему официанту в чулках, башмаках и фраке. Мать расправила складки своего крашеного шелкового платья, посмотрелась в цельное венецианское зеркало в стене и бодро, в своих стоптанных башмаках, пошла вверх, по ковру лестницы. — Милый, ты мне обещал, — обратилась она опять к сыну, прикосновением руки возбуждая его. Сын, опустив глаза, шел не весело. Они вошли в залу, из которой одна дверь вела в покои, отведенные князю Василию. В то время как мать с сыном, выйдя на середину комнаты, намеревались спросить дорогу у вскочившего при их входе старого официанта, у одной из дверей повернулась бронзовая ручка, и князь Василий в бархатной шубке, с одною звездой, по-домашнему, вышел, провожая красивого черноволосого мужчину. Мужчина этот был знаменитый петербургский доктор Лоррен. — Итак, это верно, — говорил князь. — Князь, человеку свойственно ошибаться, но… — отвечал доктор, грассируя и произнося латинские слова французским выговором. — Хорошо, хорошо…. Заметив Анну Михайловну с сыном, князь Василий поклоном отпустил доктора и, молча, но с вопросительным видом подошел к ним. Сын с удивлением заметил, как вдруг глубокая горесть выразилась в глазах княгини Анны Михайловны. — Да, в каких грустных обстоятельствах пришлось нам свидеться, князь… Ну, что наш дорогой больной? — сказала она, не замечая холодного, оскорбительного, устремленного на нее взгляда и обращаясь к князю как к лучшему другу, с которым можно разделить горе. Князь Василий вопросительно, до недоумения, посмотрел на нее, потом на Бориса. Борис учтиво поклонился. Князь Василий, не отвечая на поклон, отвернулся к Анне Михайловне и на ее вопрос отвечал движением головы и губ, которое означало самую плохую надежду для больного. — Неужели? — воскликнула Анна Михайловна. — Ах, это ужасно! Страшно подумать… Это мой сын, — прибавила она, указывая на Бориса. — Он сам хотел благодарить вас. Борис еще раз учтиво поклонился. — Верьте, князь, что сердце матери никогда не забудет того, что вы сделали для нас. — Я рад, что мог сделать вам приятное, любезная моя Анна Михайловна, — сказал князь Василий, оправляя жабо и в жесте и голосе проявляя здесь, в Москве, перед покровительствуемой Анною Михайловной, еще гораздо большую важность, чем в Петербурге, на вечере Анны Шерер. — Старайтесь служить хорошо и быть достойным, — прибавил он, строго обращаясь к Борису. — Я рад… Вы здесь в отпуску? — продиктовал он своим бесстрастным тоном. — Жду приказа, ваше сиятельство, чтоб отправиться по новому назначению, — отвечал Борис, не выказывая ни досады за резкий тон князя, ни желания вступить в разговор, но так спокойно и холодно, что князь пристально поглядел на него. — Вы живете с матушкой? — Я живу у графини Ростовой, — сказал Борис, опять холодно прибавив: — ваше сиятельство. Он говорил “ваше сиятельство”, видимо, не столько для того, чтобы польстить своему собеседнику, сколько для того, чтобы воздержать его от фамильярности. — Это тот Илья Ростов, который женился на Натали З., — сказала Анна Михайловна. — Знаю, знаю, — сказал князь Василий своим монотонным голосом и с свойственным петербуржцу презрением ко всему московскому. — Я никогда не мог понять, как Натали решилась выйти замуж за этого грязного медведя. Совершенно глупая и смешная особа. К тому же, игрок, говорят, — сказал он, выказывая тем, что, при всем своем презрении к графу Ростову и ему подобным и при своих важных государственных делах, он не чуждался городских сплетен. — Но очень добрый человек, князь, — заметила Анна Михайловна, трогательно улыбаясь, как будто и она знала, что граф Ростов заслуживал такого мнения, но просила пожалеть бедного старика. — Что говорят доктора? — спросила княгиня, помолчав немного и опять выражая большую печаль на своем заплаканном лице. — Мало надежды, — сказал князь — А мне так хотелось еще раз поблагодарить дядю за все его благодеяния мне и Боре. Это его крестник, — прибавила она таким тоном, как будто это известие должно было крайне обрадовать князя Василия. Князь Василий задумался и поморщился. Анна Михайловна поняла, что он боялся найти в ней соперницу по завещанию графа Безухова. Она поспешила успокоить его. — Ежели бы не моя истинная любовь и преданность дяде, — сказала она, с особенною уверенностью и небрежностью выговаривая это слово, — я знаю его характер, благородный, прямой, но, ведь одни княжны при нем… Они еще молоды… — Она наклонила голову и прибавила шепотом: — Исполнил ли он последний долг, князь? Как драгоценны эти последние минуты! Ведь хуже быть не может, его необходимо приготовить, ежели он так плох. Мы, женщины, князь, — она мило улыбнулась, — всегда знаем, как говорить эти вещи. Необходимо видеть его. Как бы тяжело это ни было для меня, но я привыкла уже страдать. Князь, видимо, понял, и понял, как и на вечере Анны Шерер, что от Анны Михайловны трудно отделаться. — Не было бы тяжело ему это свидание, милая Анна Михайловна, — сказал он. — Подождем до вечера, доктора обещали кризис. — Но нельзя ждать, князь, в эти минуты. Подумайте, дело идет о спасении его души. Ах! Это ужасно, долг христианина. — Из внутренних комнат отворилась дверь, и вышла одна из княжон, племянниц графа, с красивым, угрюмым и холодным лицом и поразительно несоразмерною по ногам длинною талией. Князь Василий обернулся к ней. — Ну что он? — Все то же. И как вы хотите, этот шум… — сказала княжна, оглядывая Анну Михайловну как незнакомую. — Ах, милая, я не узнала вас, — со счастливою улыбкой сказала Анна Михайловна, легкою иноходью подходя к племяннице гра?- фа. — Я приехала помогать вам ходить за дядюшкой. Воображаю, как вы настрадались, — прибавила она с участием, закатывая глаза. Княжна даже не улыбнулась, попросила извинения и тотчас же вышла. Анна Михайловна сняла перчатки и в завоеванной позиции расположилась на кресле, пригласив князя Василия сесть подле себя. — Борис! — сказала она сыну и улыбнулась. — Я пройду к графу… к дяде, а ты поди покамест к Пьеру, мой друг, да не забудь передать ему приглашенье от Ростовых. Они зовут его обедать. Я думаю, он не поедет? — обратилась она к князю. — Напротив, — сказал князь, видимо, сделавшийся не в духе. — Я был бы рад, если бы вы меня избавили от этого молодого человека. Сидит тут. Граф ни разу не спросил про него. Он пожал плечами. Официант повел молодого человека вниз и вверх по другой лестнице к Петру Владимировичу.

XX

Борис, благодаря спокойствию и сдержанности своего характера, всегда умел находиться в трудных обстоятельствах. Теперь же это спокойствие и сдержанность усиливались еще тем облаком счастья, которое окружало его в нынешнее утро, в котором представлялись ему разные лица, и сквозь которое легче действовали на него невольные наблюдения его над приемами и характером его матери. Ему было тяжело положение просителя, в которое ставила его мать, но он чувствовал, что не виноват в том. Пьер так и не успел выбрать себе карьеры в Петербурге и действительно был выслан в Москву за буйство. История, которую рассказывали у графа Ростова, была справедлива. Пьер присутствием своим участвовал в связывании квартального с медведем. Он приехал несколько дней тому назад и остановился, как всегда, в доме своего отца. Хотя он и предполагал, что история его уже известна в Москве и что дамы, окружающие его отца, всегда недоброжелательные к нему, воспользуются этим случаем, чтобы раздражить графа, он все-таки в день приезда пошел на половину отца. Войдя в гостиную, обычное место пребывания княжон, он поздоровался с дамами, сидевшими за пяльцами, с книгой, которую вслух читала одна из них. Их было три. Старшая, чистоплотная, с длинною талией, строгая девица, та самая, которая выходила к Анне Михайловне, читала; младшие, обе румяные и хорошенькие, отличавшиеся друг от друга только тем, что у одной была родинка над губой, очень красившая ее, шили в пяльцах. Пьер был встречен как мертвец или зачумленный. Старшая княжна прервала чтение и молча смотрела на него испуганными глазами; младшая, без родинки, веселого и смешливого характера, нагнулась к пяльцам, чтобы скрыть улыбку, вызванную, вероятно, предстоявшею сценой, забавность которой она предвидела. Она притянула вниз шерстинку и нагнулась, будто разбирая узоры и едва удерживаясь от смеха. — Здравствуйте, кузина, — сказал Пьер. — Вы меня не узнаете? — Я слишком хорошо вас узнаю, слишком хорошо. — Как здоровье графа? Могу я видеть его? — спросил Пьер неловко, как всегда, но не смущаясь. — Граф страдает и физически и нравственно, и, кажется, вы позаботились о том, чтобы причинить ему побольше нравственных страданий. — Могу я видеть графа? — повторил Пьер. — Гм!.. Ежели вы хотите убить его, совсем убить, то можете видеть. Ольга, поди посмотри, готов ли бульон для дяденьки, скоро время, — прибавила она, показывая этим Пьеру, что они заняты, и заняты успокаиваньем его отца, тогда как он, очевидно, занят только его расстраиванием. Ольга вышла. Пьер постоял, посмотрел на сестер и, поклонившись, сказал: — Так я пойду к себе. Когда можно будет, вы мне скажете. — Он вышел, и звонкий, но не громкий смех сестры с родинкой послышался за ним. На другой день приехал князь Василий и поместился в доме графа. Он призвал к себе Пьера и сказал ему: — Мой милый, если вы будете вести себя здесь, как в Петербурге, вы кончите очень дурно; больше мне нечего вам сказать. Граф очень, очень болен, тебе совсем не надо его видеть. С тех пор Пьера не тревожили, и он целый день провел один наверху, в своей комнате. В то время как Борис вошел к нему, Пьер, которому везде было хорошо с своими мыслями, ходил по своей комнате, изредка останавливаясь в углах, делая угрожающие жесты к стене, как будто пронзая невидимого врага шпагой, и строго взглядывая сверх очков, и затем вновь начиная свою прогулку, приговаривая неясные слова, пожимая плечами и разводя руками. — Англии конец! — проговорил он, нахмуриваясь и указывая на кого-то пальцем. — Питт, как изменник нации и народному праву, приговаривается к… — Он не успел договорить приговора Питту, воображая себя в эту минуту самим Наполеоном и вместе с своим любимым героем уже совершив опасный переезд через Па-де-Кале и завоевав Лондон, как увидал входившего к нему молодого, стройного и красивого офицера. Он остановился. Пьер, редко видав Бориса, оставил его четырнадцатилетним мальчиком и решительно не помнил его; но, несмотря на то, с свойственною ему быстрою и радушною манерой взял его за руку и дружелюбно улыбнулся, выставив свои испорченные зубы. — Вы меня помните? — сказал Борис. — Я с маман приехал к графу, но он, кажется, не совсем здоров. — Да, кажется, нездоров. Его все тревожат, — отвечал Пьер, совсем не замечая того, что он этим как будто упрекал Бориса и его мать. Он старался вспомнить, кто этот молодой человек; Борису же показался намек в словах Пьера. Он вспыхнул и смело и насмешливо посмотрел на Пьера, как будто говоря: “мне стыдиться нечего”. Пьер не находился, что бы сказать. — Граф Ростов просил вас нынче приехать к нему обедать, — продолжал Борис после довольно долгого и неловкого для Пьера молчания. — А! Граф Ростов! — радостно заговорил Пьер. — Так вы его сын, Илья. Я, можете себе представить, в первую минуту не узнал вас. Помните, как мы на Воробьевы горы ездили с мадам Жако. — Вы ошибаетесь, — неторопливо, с смелою и несколько насмешливою улыбкой проговорил Борис. — Я Борис, сын княгини Анны Михайловны Друбецкой. Ростова отца зовут Ильей, а сына Николаем. И я мадам Жако никакой не знал. Пьер замахал руками и головой, как будто комар или пчелы напали на него. — Ах, ну что это! Я все спутал. В Москве столько родных! Вы Борис… да. Вот мы с вами и договорились. Ну, что вы думаете о булонской экспедиции? Ведь англичанам плохо придется, ежели только Наполеон переправится через канал. Я думаю, что экспедиция очень возможна. Только Вилльнёв бы не оплошал. Борис ничего не знал о булонской экспедиции, он не читал газет и о Вилльнёве в первый раз слышал. — Мы здесь в Москве больше заняты обедами и сплетнями, чем политикой, — сказал он своим спокойным насмешливым тоном. — Я ничего про это не знаю и не думаю. Москва занята сплетнями больше всего, — продолжал он. — Теперь говорят про вас и про графа. Пьер улыбнулся своею доброю улыбкой, как будто боясь за своего собеседника, как бы он не сказал чего-нибудь такого, в чем стал бы раскаиваться. Но Борис говорил отчетливо, ясно и сухо, прямо глядя в глаза Пьера. — Москве больше делать нечего, как сплетничать, — продолжал он. — Все заняты тем, кому оставит граф свое состояние, хотя, может быть, он переживет всех нас, чего я от души желаю. — Да, это очень тяжело, — подхватил Пьер, — очень тяжело. Пьер все боялся, что этот мальчик, офицер, нечаянно вдастся в неловкий для самого себя разговор. — А вам должно казаться, — говорил Борис, краснея, но не изменяя голоса и позы, — как должно казаться, что все заняты только тем, чтобы получить что-нибудь от богача. “Так и есть”, — подумал Пьер. — А я именно хочу сказать вам, чтоб избежать недоразумений, что вы очень ошибетесь, ежели причтете меня и мою мать к числу этих людей. Мы очень бедны, но я, по крайней мере, за себя говорю, именно потому, что отец ваш богат, я не считаю себя его родственником и никогда ничего не буду просить и не приму от него, — кончил он, разгораясь все более и более. Пьер долго не мог понять, но когда понял, вскочил с дивана, ухватил Бориса за руку снизу с свойственною ему быстротой и неловкостью и, раскрасневшись гораздо более, чем Борис, начал говорить с смешанным чувством стыда и досады. — Послушайте… Вот это странно! Я разве… да и кто ж мог думать… Я очень знаю… Но Борис опять перебил его. — Я рад, что высказал все. Может быть, вам неприятно, вы меня извините, — сказал он, успокаивая Пьера вместо того, чтобы успокаиваться им, — но я надеюсь, что не оскорбил вас. Я имею правило говорить все прямо. Как же мне передать? Вы приедете обедать к Ростовым? И Борис, видимо, свалив с себя тяжелую обязанность, сам выйдя из неловкого положения и поставив в него другого, сделался весел и свободен. — Нет, послушайте, — сказал Пьер, успокаиваясь. — Вы удивительный человек. То, что вы сейчас сказали, очень хорошо, очень хорошо. Разумеется, вы меня не знаете, мы так давно не видались… детьми еще… Вы можете предполагать во мне… Я вас понимаю, очень понимаю. Я бы этого не сделал, у меня не достало бы духу, но это прекрасно. Я очень рад, что познакомился с вами. Стран?но, — прибавил он, помолчав и улыбаясь, — что вы во мне предполагали! — Он засмеялся. — Ну да что ж! Мы познакомимся с вами лучше. Пожалуйста. — Он пожал руку Борису. — Вы знаете ли, я ни разу не был у графа. Он меня не звал. Мне его жалко, как человека… Но что же делать? — Борис улыбался весело и добродушно. — И вы думаете, что Наполеон успеет переправить армию? — спросил он. Пьер понял, что Борис хотел переменить разговор и, соглашаясь с ним, начал излагать выгоды и невыгоды булонского предприятия. Лакей пришел вызвать Бориса к княгине. Княгиня уезжала. Пьер обещался приехать обедать, затем, чтобы ближе сойтись с Борисом, крепко жал его руку, ласково глядя ему в глаза через очки… По уходе его Пьер долго еще ходил по комнате, уже не пронзая невидимого врага шпагой, а улыбаясь при воспоминании об этом милом, умном и твердом молодом человеке. Как это бывает в первой молодости и особенно в одиноком положении, он почувствовал беспричинную нежность к этому молодому человеку и обещал себе непременно подружиться с ним. Князь Василий провожал княгиню. Княгиня держала платок, и лицо ее было в слезах. — Это ужасно! ужасно! — говорила она. — Но чего бы мне ни стоило, я исполню свой долг. Я приеду ночевать. Его нельзя так оставить. Каждая минута дорога. Я не понимаю, чего мешкают княжны. Может, Бог поможет мне найти средство его приготовить!.. Прощайте, князь, да поддержит вас Бог… — Прощайте, моя милая, — отвечал князь Василий, повертываясь от нее. — Ах, он в ужасном положении, — сказала мать сыну, когда они опять садились в карету. — Он почти никого не узнает. Может быть, будет лучше. — Я не понимаю, маменька, какие его отношения к Пьеру, — спросил сын. — Все скажет завещание, мой друг, от него и наша судьба зависит… — Но почему вы думаете, что он оставит чего-нибудь нам? — Ах, мой друг! Он так богат, а мы так бедны! — Ну, это еще недостаточная причина, маменька. — Ах, Боже мой! Боже мой! Как он жалок! — восклицала мать.

XXI

Когда Анна Михайловна уехала с сыном к князю Кириллу Владимировичу Безухову, графиня долго сидела одна, прикладывая платок к глазам. Наконец она позвонила. — Что вы, милая, — сказала она сердито девушке, которая за?ставила себя ждать несколько минут. — Не хотите служить, что ли? Так я вам найду место. Графиня была расстроена горем и унизительною бедностью своей подруги и поэтому была не в духе, что выражалось у нее всегда наименованием служанки “милая” и “вы”. — Виновата-с, — сказала горничная. — Попросите ко мне графа. Граф, переваливаясь, подошел к жене, с несколько виноватым видом, как и всегда. — Ну, графинюшка! Какое сотэ на мадере из рябчиков будет. Я попробовал; недаром я за Тараску тысячу рублей дал. Стоит! Он сел подле жены, облокотив молодецки руки на колена… и взъерошивая седые волосы. — Что прикажете, графинюшка? — Вот что, мой друг, что это у тебя запачкано здесь? — сказала она, указывая на жилет. — Это сотэ, верно, — прибавила она, улыбаясь. — Вот что, граф, мне денег нужно. Лицо ее стало печально. — Ах, графинюшка!.. — И граф засуетился, доставая бумажник. — Мне много надо, граф, мне пятьсот рублей надо. — И она, достав батистовый платок, терла им жилет мужа. — Сейчас, сейчас. Эй, кто там? — крикнул он таким голосом, каким кричат только люди, уверенные, что те, кого они кличут, стремглав бросятся на их зов. — Послать ко мне Митеньку! Митенька, тот дворянский сын, воспитанный у графа, который теперь заведовал всеми его делами, тихими шагами вошел в комнату. — Вот что, мой милый, — сказал граф вошедшему почтительному молодому человеку. — Принеси ты мне… — Он задумался. — Да, 700 рублей, да. Да смотри, таких рваных и грязных, как тот раз, не приноси, а хороших, для графини. — Да, Митенька, пожалуйста, чтоб чистенькие, — сказала графиня, грустно вздыхая. — Ваше сиятельство, когда прикажете доставить? — сказал Митенька. — Изволите знать, что… Впрочем, не извольте беспокоиться, — прибавил он, заметив, как граф уже начал тяжело и часто дышать, что всегда было признаком начинавшегося гнева. — Я было и запамятовал… Сию минуту прикажете доставить? — Да, да, то-то, принеси. Вот графине отдай. — Экое золото у меня этот Митенька, — прибавил граф, улыбаясь, когда молодой человек вышел. — Нет того, чтобы нельзя. Я же этого терпеть не могу. Все можно. — Ах, деньги, граф, деньги, сколько от них горя на свете! — сказала графиня. — А эти деньги мне очень нужны. — Вы, графинюшка, мотовка известная, — проговорил граф и, поцеловав у жены руку, ушел опять в кабинет. Когда Анна Михайловна вернулась опять от Безухова, у графини лежали уже деньги, все новенькими бумажками, под платком на столике, и Анна Михайловна заметила, что графиня чем-то растревожена и имела печальный вид. — Ну что, мой друг? — спросила графиня. — Ах, в каком он ужасном положении! Его узнать нельзя, он так плох, так плох; я минутку побыла и двух слов не сказала… — Анет, ради бога, не откажи мне, — сказала вдруг графиня, краснея, что так странно было при ее немолодом, худом и важном лице, доставая из-под платка деньги. Анна Михайловна мгновенно поняла, в чем дело, и уж нагнулась, чтобы в должную минуту ловко обнять графиню. — Вот Борису от меня на шитье мундира… Анна Михайловна уж обнимала ее и плакала. Графиня плакала тоже. Плакали они о том, что они дружны, и о том, что они добры, и о том, что они, подруги молодости, заняты таким низким предметом, деньгами, и о том, что молодость их прошла… Но слезы обеих были приятны…

XXII

Графиня Ростова с дочерью и уже с большим числом гостей сидела в гостиной. Граф провел гостей-мужчин в кабинет, предлагая им свою охотницкую коллекцию турецких трубок. Изредка он выходил и спрашивал, не приехала ли? Ждали Марью Дмитриевну Ахросимову, прозванную в обществе ужасным драгуном, даму знаменитую не богатством, не почестями, но прямотой ума и откровенною простотой обращения. Марью Дмитриевну знала царская фамилия, знала вся Москва и весь Петербург, и оба города, удивляясь ей, втихомолку посмеивались над ее грубостью, рассказывали про нее анекдоты; тем не менее все без исключения уважали и боялись ее. В кабинете, полном дыма, шел разговор о войне, которая была объявлена манифестом, и о наборе. Манифеста еще никто не читал, но все знали о его появлении. Граф сидел на оттоманке, между двумя курившими и разговаривавшими соседями. Граф сам не курил и не говорил, а, наклоняя голову то на один бок, то на другой, с видимым удовольствием смотрел на куривших и слушал разговор двух соседей своих, которых он стравил между собой. Один из говоривших был штатский, с морщинистым, желчным и бритым худым лицом человек, уже приближавшийся к старости, хотя и одетый как самый модный молодой человек; он сидел с ногами на оттоманке, с видом домашнего человека, и, с боку запустив себе далеко в рот янтарь, порывисто втягивал дым и жмурился. Это был известный московский остряк, старый холостяк Шиншин, двоюродный брат графини, изболтавшийся франт, как про него говорили в московских гостиных. Он, казалось, снисходил до своего собеседника. Другой, свежий, розовый, гвардейский офицер, безупречно вымытый, застегнутый и причесанный, держал янтарь у середины рта и розовыми губками слегка вытягивал дымок, выпуская его колечками из красивого рта, казалось, преимущественно для выпускания колец предназначенного. Этот был тот поручик Берг, офицер Семеновского полка, с которым Борис ехал вместе в полк и которым Наташа дразнила Веру, старшую графиню, называя Берга ее женихом. Берг от разговора про войну перешел к своим делам, развивая свои будущие служебные планы и, видимо, был очень горд тем, что разговаривал с таким знаменитым человеком как Шиншин. Граф сидел между ними и внимательно слушал. Самое приятное для графа занятие, за исключением игры в бостон, которую он очень любил, было положение слушающего, особенно когда ему удавалось стравить двух бойких и говорливых собеседников. Хотя Берг и не был говорливый собеседник, граф подметил на губах Шиншина насмешливую улыбку, как будто говорившую: “Посмотрите, как я обработаю этого офицерика”. И граф, без всякого дурного чувства к Бергу, утешался отыскиванием остроумия в каждом слове Шиншина. — Ну, как же, батюшка, почтеннейший Альфонс Карлович, — говорил Шиншин, посмеиваясь и соединяя, в чем и состояла особенность его речи, самые тривиальные русские выражения с изысканными французскими фразами. — Вы рассчитываете иметь доход с казны, с роты доходец получать хотите? — Нет-с, Петр Николаевич, а только желаю доказать, что в кавалерии выгод гораздо меньше против пехоты. Вот теперь сообразите, Петр Николаевич, мое положение. Берг говорил всегда очень точно, спокойно и учтиво. Разговор его всегда касался только его одного, он всегда спокойно молчал, пока говорили о чем-нибудь, не имеющем прямого к нему отношения. И молчать таким образом он мог несколько часов, не испытывая и не производя в других ни малейшего замешательства. Но как скоро разговор касался его лично, он начинал говорить пространно и с видимым удовольствием. — Сообразите мое положение, Петр Николаевич, будь я в кавалерии, я бы получал не более двухсот рублей в треть, даже и в чине поручика, а теперь я получаю двести тридцать, — говорил он с радостною, приятною, эгоистичною улыбкой, оглядывая Шиншина и графа, как будто для него было очевидно, что его успех всегда будет составлять главную цель желаний всех остальных людей. Граф оглянулся на Шиншина, ожидая, скоро ли начнется остро?умие, но Шиншин молчал, только посмеиваясь. Граф тоже посмеивался. — Кроме того, Петр Николаевич, перейдя в гвардию, я на ви?ду, — продолжал Берг, — и вакансия в гвардейской пехоте гораздо чаще. Потом сами сообразите, как я мог устроиться из двухсот три?дцати рублей. Он помолчал и, торжествуя, продолжал: — А я откладываю и еще отцу посылаю. — И он пустил колечко. — Баланс установлен. Немец на обухе молотит хлебец, как говорит пословица, — перекладывая янтарь в другую сторону рта, сказал Шиншин и подмигнул графу. Граф расхохотался. Другие гости, видя, что Шиншин ведет разговор, подошли послушать. Берг, не замечая ни насмешки, ни равнодушия, рассказал длинно, подробно и отчетливо, как переводом в гвардию он уже выиграл чин перед своими товарищами по корпусу, как в военное время ротного командира могут убить, и он, оставшись старшим в роте, может очень легко быть ротным, и как в полку все любят его, и как его папенька им доволен. Слушатели все ждали вместе с графом, скоро ли будет смешное, но смешное не приходило. Берг, видимо, наслаждался, рассказывая все это, и, казалось, не подозревал того, что у других людей могли быть тоже свои интересы. Но все, что он рассказывал, было так мило, степенно, наивность молодого эгоизма его была так очевидна, что он обезоруживал своих слушателей, и даже Шиншин перестал смеяться над ним. Он показался ему не стоящим разговора. — Ну, батюшка, вы и в пехоте, и в кавалерии, везде пойдете в ход, это я вам предрекаю. Обещаю вам блестящую карьеру, — сказал он, трепля его по плечу и спуская ноги с оттоманки. Берг радостно улыбнулся. Граф, а за ним и гости вышли в гостиную.

XXIII

Было то время перед званым обедом, когда собравшиеся парадные гости не начинают длинного разговора в ожидании призыва к закуске, а вместе с тем считают необходимым шевелиться и не молчать, чтобы показать, что они нисколько не нетерпеливы сесть за стол. Хозяева поглядывают на дверь и изредка переглядываются между собой. Гости по этим взглядам стараются догадаться, кого или чего еще ждут: важного опоздавшего родственника или кушанья, которое, по дошедшим из кухни сведениям, еще не поспело. В лакейской в это время лакеи еще не успели завести разговор о господах, потому что им приходится беспрестанно вставать для приезжающих. В кухне повара в это время ожесточаются и с мрачными лицами, в белых колпаках и фартуках, переходят от плиты к вертелу и шкафу и покрикивают на поварят, которые в эти минуты становятся особенно робки. Кучера у подъезда устанавливают цуги и, усевшись покойно на козлах, переговариваются или забегают покурить трубочки в кучерскую. Пьер приехал и неловко сидел посредине гостиной, на первом попавшемся кресле, загородив всем дорогу. Графиня хотела заставить его говорить, но он наивно смотрел в очки вокруг себя, как бы отыскивая кого-то и односложно отвечая на все вопросы графини. Он был стеснителен, и один не замечал этого. Большая часть гостей, знавшая его историю с медведем, любопытно смотрели на этого большого, толстого и смирного человека, недоумевая, как мог такой увалень и скромник сделать такую штуку с квартальным. — Вы недавно приехали? — спрашивала у него графиня. — Да, мадам, — отвечал он, оглядываясь. — Вы не видели моего мужа? — Нет, мадам, — он улыбнулся совсем некстати. — Вы, кажется, недавно были в Париже? Я думаю, очень интересно. — Очень интересно, — отвечал он, рассуждая сам с собою, где до сих пор может быть этот Борис, который ему так понравился. Графиня переглянулась с княгиней Анной Михайловной. Анна Михайловна поняла, что ее просят занять этого молодого человека, и, подсев к нему, начала говорить об отце; но, так же как и графине, он отвечал ей только односложными словами. Гости были все заняты между собой. Со всех сторон слышался шум платьев. Разумовские… Это было восхитительно… Вы очень добры… Графиня Апраксина… Апраксина… Графиня встала, чтоб выйти в залу. — Марья Дмитриевна? — послышался ее голос из залы. — Она самая, — отвечал грубый женский голос, и вслед за тем вошла в комнату Марья Дмитриевна, приехавшая с дочерью. Все барышни и даже дамы, исключая самых старых, встали. Марья Дмитриевна остановилась в дверях и с высоты своего тучного тела, высоко держа красивую, с седыми буклями, пятидесятилетнюю голову, оглядела гостей. Марья Дмитриевна всегда говорила по-русски. — Имениннице дорогой с детками, — сказала она своим громким, густым, подавляющим все другие звуки голосом. — Сама бы приехала утром с визитом, да не люблю по утрам шляться. Ты что, старый греховодник, — обратилась она к графу, целовавшему ее руку, — чай, скучаешь в Москве? Собак гонять негде? Да что, батюшка, делать, вот как эти пташки подрастут… — Она указывала на дочь, совсем не похожую на мать, недурную барышню, которая казалась на вид столь же нежною и сладкою, сколько мать казалась грубою. — Хочешь не хочешь, надо им женихов искать. Вон они, твои-то, уж и все на возрасте, — она указала на вошедших в гостиную Наташу и Соню. Когда приехала Марья Дмитриевна, все собрались в гостиную, ожидая выхода к столу. Вошел Борис, и Пьер тотчас же присоединился к нему. — Ну что, казак мой? (Марья Дмитриевна казаком называла Наташу.) Какой козырь девка стала! — говорила она, лаская рукой Наташу, подходившую к ее руке без страха и весело. — Знаю, что повеса девка, сечь бы ее надо, а люблю. Она достала из огромного ридикюля (ридикюль Марьи Дмитриевны был всем известен обилием и разнообразием содержания) яхонтовые сережки грушками и, отдав их именинно сиявшей и разрумянившейся Наташе, тотчас отвернулась от нее и, заметив Пьера, обратилась к нему: — Э, э! любезный! поди-ка сюда, — сказала она притворно тихим и тонким голосом, как говорят собаке, которую хотят пробрать. — Поди-ка, любезный… Пьер подошел испуганно, но школьнически наивно и весело глядя на нее через очки, как будто он сам собирался не менее других позабавиться в предстоящей потехе. — Подойди, подойди, любезный! Я и отцу-то твоему правду одна говорила, когда он в случае был, а тебе-то и Бог велит. Она помолчала. Все молчали, ожидая того, что будет, и чувствуя, что было только предисловие. — Хорош, нечего сказать! Хорош мальчик!.. Отец на одре лежит, а он забавляется, квартального на медведя верхом сажает. Стыдно, батюшка, стыдно! Лучше бы на войну шел. Она отвернулась и подала руку графу, который едва удерживался от смеха. Пьер только подмигнул Борису. — Ну что ж, к столу, я чай, пора, — сказала Марья Дмитриевна. Впереди пошел граф с Марьей Дмитриевной, потом графиня, которую повел гусарский полковник, нужный человек, с которым Николай должен был догонять полк; Анна Михайловна с Шиншиным. Берг подал руку Вере. Жюли, вечно улыбающаяся и закатывающая глаза, дочь Марьи Дмитриевны, с самого приезда своего не отпускавшая от себя Николая, пошла с ним к столу. За ними шли еще другие пары, протянувшиеся по всей зале, и сзади всех по одиночке дети, гувернеры и гувернантки. Официанты зашевелились, стулья загремели, на хорах заиграла музыка, и гости разместились. Звуки домашней музыки графа заменились звуками ножей и вилок, говора гостей, тихих шагов седых, почтенных официантов. На одном конце стола во главе сидела графиня. Справа Марья Дмитриевна, слева княгиня Анна Михайловна и другие гостьи. На другом конце сидел граф, слева гусарский полковник, справа Шиншин и другие гости мужского пола. С одной стороны длинного стола молодежь постарше: Вера рядом с Бергом, Пьер рядом с Борисом; с другой стороны — дети, гувернеры и гувернантки. Граф из-за хрусталя, бутылок и ваз с фруктами поглядывал на жену, хотя, собственно, ему виднелся только высокий чепец ее с голубыми лентами, и усердно подливал вина своим соседям, не забывая и себя. Графиня также, из-за ананасов, не забывая обязанности хозяйки, кидала значительные взгляды на мужа, которого лысина и лицо, казалось ей, своей краснотой резче отличались от седых волос. На дамском конце шло равномерное лепетанье; на мужском все громче и громче слышались голоса, особенно гусарского полковника, который так много ел и пил все далее и далее краснея, что граф уже ставил его в пример другим гостям. Берг тихо рассказывал неприятно улыбавшейся Вере о преимуществах военного времени в финансовом отношении; Борис называл новому своему приятелю Пьеру бывших за столом гостей и переглядывался с Наташей, сидевшей против него. Пьер, невольно усвоивший себе петербургское презрение к москвичам, поверял собственными наблюдениями все слышанное им о нравах московского общества. Все было так: чопорность (блюда подавались по чинам и возрасту), ограниченность интересов (политикой никто не был занят) и хлебосольство, которому он, однако, отдавал должную справедливость. Начиная от двух супов, из которых он выбрал черепаховый, и кулебяки, и до сотэ из рябчиков, столь понравившегося графу, он не пропускал ни одного блюда, ни одного вина, которое дворецкий в завернутой салфеткою бутылке таинственно высовывал из-за плеча соседа и тихо приговаривал: “дрей-мадера, венгерское, рейнвейн” и т.д. Он подставлял первую попавшуюся из четырех хрустальных, с вензелем графа, рюмок, стоявших перед каждым прибором, и пил с удовольствием, все с более и более приятным видом поглядывая на гостей. Наташа, сидевшая против него, глядела на Бориса, как глядят девочки тринадцати лет на мальчика, с которым они утром в первый раз поцеловались и в которого они влюблены, и изредка улыбалась. Пьер беспрестанно взглядывал на нее и подпадал под взгляд и улыбку, назначенные Борису. — Странно, — говорил он шепотом Борису, — она нехороша, меньшая Ростова, вот эта маленькая, черненькая, а какое милое лицо! Не правда ли? — Старшая лучше, — отвечал Борис, чуть заметно улыбаясь. — Нет, можете себе вообразить? Все черты неправильные, а чудо как мила. И Пьер все смотрел на нее. Борис выражал удивление такому странному вкусу Пьера. Николай сидел далеко от Сони подле Жюли Ахросимовой, отвечая на ее ласковые восторженные речи, а между тем взглядом постоянно успокаивал кузину, давая ей чувствовать, что, где бы ни был, на другом конце стола или на другом конце света, мысли его будут всегда принадлежать ей одной. Соня улыбалась парадно, но, видимо, уже мучилась ревностью, то бледнела, то краснела и всеми силами прислушивалась к тому, что говорили между собою Николай и Жюли. Наташа сидела, к своему огорчению, с детьми, между маленьким братом и толстою гувернанткой. Гувернантка беспокойно оглядывалась и что-то беспрестанно шептала своей питомице и тотчас взглядывала на гостей, ожидая одобрения. Гувернер-немец старался запомнить все роды кушаний, десертов и вин с тем, чтобы описать все подробно в письме к домашним в Германию, и весьма обижался тем, что дворецкий с завернутою в салфетку бутылкой обносил его. Немец хмурился, старался показать вид, что он и не желал получить этого вина, но обижался потому, что никто не хотел понять, что вино нужно было ему не для того, чтоб утолить жажду, не из жадности, а из добросовестной любознательности…

XXIV

Наташе, видимо, не сиделось на месте, она ущипнула брата, подмигнула на гувернантку, отчего толстый Петруша лопнул было со смеха, и вдруг перегнулась всем телом через стол к Борису и разлила, к ужасу гувернантки, на чистейшую скатерть квас из стакана, и, не обращая внимания на замечания, требовала внимания к себе. Борис нагнулся, Пьер тоже прислушивался, ожидая, что скажет эта маленькая, черненькая, которая, несмотря на свои неправильные черты, как ему казалось, по странной, ему одному свойственной фантазии, нравилась ему больше всех, кого он видел за этим столом. — Борис, что, пирожное будет? — спросила Наташа, с значительные видом поднимая брови. — Не знаю, право. — Нет, очень мила! — улыбаясь, прошептал Пьер, как будто кто с ним об этом упорно спорил. Наташа заметила тотчас впечатление, произведенное ею на Пьера, и весело улыбнулась ему, и даже кивнула ему слегка головой и тряхнула кудрями, глядя на него. Он мог принять это как хотел. Пьер слова еще не сказал с Наташей, но одною этою взаимною улыбкой они уже сказали себе, что нравятся друг другу. На мужском конце стола, между тем, разговор все более и более оживлялся. Полковник рассказал, что манифест об объявлении войны уже вышел в Петербурге и что экземпляр, который он сам видел, доставлен ныне курьером главнокомандующему. — И зачем нас нелегкая несет воевать с Бонапартом, — сказал Шиншин. — Он уже сбил спесь с Австрии. Боюсь, не пришел бы теперь наш черед. Полковник был плотный, высокий и сангвинический немец, очевидно, служака и патриот. Он обиделся словами Шиншина. — А затэм, милостивый государъ, — сказал он, хотя и правильно говоря по-русски, но выговаривая э вместо е и ъ вместо ь, — затэм, что импэратор это знаэт. Он в манифеста сказал, что не можэт смотрэйть равнодушно на опасности, угрожающие России, и что безопасность импэрии, достоинство ее и святость союзов… — сказал он, почему-то особенно налегая на слово “союзов”, как будто в этом была вся сущность дела. И с свойственною ему непо?грешимою официальною памятью, он повторил вступительные слова манифеста: — “…и желание, единственную и непременную цель государя составляющие: водворить в Европе на прочных основаниях мир — решение его двинуть ныне часть войска за границу и сделать к достижению намерения сего новые усилия”. Вот зачэм, мылостывый государ, — заключил он, назидательно выпивая стакан лафита и оглядываясь на графа за поощрением. — Знаете пословицу: “Ерема, Ерема, сидел бы ты дома, точил бы свои веретена”, — сказал Шиншин, разваливаясь и гримасничая. — Это к нам, кстати, удивительно идет. Уж на что Суворов, и того расколотили вдребезги, а где у нас Суворовы теперь? Я вас спрашиваю, — беспрестанно перескакивая с русского на француз?ский язык и ломаясь, говорил остряк. — Мы должны и драться до послэднэ капли кровъ, — сказал полковник, с жестом не совсем хорошего тона ударяя по столу, — и умэррэт за своэго императора, и тогда всэй будэт хорошо. А рассуждать как мо-о-о-жно, — особенно вытянул голос на слове “можно”, — как мо-о-о-ожно мен-ше, — докончил он, опять обращаясь к графу. — Так мы, старые гусары, судим, вот и все. А вы как судитэ, молодой чэловэк и молодой гусар, — прибавил он, обращаясь к Николаю, который, услыхав, что дело шло о войне, оставил свою собеседницу и во все глаза смотрел и всеми ушами слушал полковника. — Совершенно с вами согласен, — отвечал Николай, весь вспыхнув, вертя тарелку и переставляя стаканы с таким решительным и отчаянным видом, как будто в настоящую минуту он подвергался великой опасности, — я убежден, что русские должны умирать или побеждать, — сказал он, сам чувствуя, так же как и другие, после того, как слово уж было сказано, что оно было слишком восторженно и напыщенно для настоящего случая и потому неловко, но красивая и впечатлительная молодость его открытого лица делала выходку его и для других скорее милою, чем смешною. — Прекрасно, прекрасно, то что вы сказали, — сказала Жюли, вздыхая и пряча глаза под веки от глубины чувства. Соня задрожала вся и покраснела до ушей, за ушами и до шеи и плеч, в то время как Николай говорил. Пьер прислушался к речам полковника и одобрительно закивал головой, хотя он и считал, по своим рассуждениям, патриотизм глупостью. Он невольно сочувствовал всякому искреннему слову. — Вот это славно. Очень хорошо, очень хорошо, — сказал он. — Настоящий гусар, молодой человек, — крикнул полковник, ударив опять по столу. — О чем вы там шумите? — вдруг послышался через стол басистый голос Марьи Дмитриевны. — Что ты по столу стучишь? — обратилась она к гусару, всегда высказывая то, что другие только думали, — на кого ты горячишься? Верно, думаешь, что тут французы перед тобой? — Я правду говару, — улыбаясь, сказал гусар. — Всё о войне, — через стол прокричал граф. — Ведь у меня сын идет, Марья Дмитриевна, сын идет. — А у меня четыре сына в армии, а я не тужу. На все воля Божья, и на печи лежа умрешь, и в сражении Бог помилует, — прозвучал без всякого усилия, с того конца стола, густой голос Марьи Дмитриевны. — Это так. И разговор опять сосредоточился — дамский на своем конце стола, мужской на своем. — А вот не спросишь, — говорил маленький брат Наташи, — а вот не спросишь! — Спрошу, — отвечала Наташа. Лицо ее вдруг разгорелось, выражая отчаянную и веселую решимость, ту решимость, которая бывает у прапорщика, бросающегося на приступ. Она привстала и с блестящими глазками и сдержанною улыбкой обратилась к матери: — Мам — Что тебе? — спросила графиня испуганно, но, по лицу дочери увидев, что это была шалость, строго замахала ей рукою, делая угрожающий и отрицательный жест головой. Разговор притих. — Мам Графиня хотела хмуриться, но невольно улыбка любви к своему любимому детищу уже ожила на ее губах. Марья Дмитриевна погрозила толстым пальцем. — Казак! — проговорила она с угрозой. Большинство гостей смотрели на старших, не зная, как следует принять эту выходку. — Вот я тебя! — сказала графиня. — Мам Соня и толстый Петя прятались от смеха. — Вот и спросила, — прошептала Наташа маленькому брату, не сводя глаз с матери и не изменяя наивного выражения лица. — Мороженое! только тебе не дадут, — сказала Марья Дмитриевна. Наташа видела, что бояться нечего, и потому не побоялась и Марьи Дмитриевны. — Марья Дмитриевна, какое мороженое? Я сливочное не люблю. — Морковное. — Нет, какое? Марья Дмитриевна, какое? — почти кричала она. — Я хочу знать. Марья Дмитриевна и графиня засмеялись, за ними все гости. Все смеялись не ответу Марья Дмитриевны, но непостижимой смелости и ловкости этой девочки, умевшей и смевшей так обращаться с Марьей Дмитриевной. — Ваша сестра прелестна, — сказала Жюли. Наташа отстала только тогда, когда ей сказали, что будет ананасное. Перед мороженым подали шампанское. Опять заиграла музыка, граф поцеловался с графинюшкою, и гости, вставая, поздрав?ляли графиню, через стол чокались с графом, детьми и друг с другом. Жюли чокалась с Николаем, давая ему взглядами понять, что это чоканье имело какое-то еще другое важное значение. Опять забегали официанты, загремели стулья, и в том же порядке, но с более красными лицами гости вернулись в гостиную и в кабинет графа.

XXV

Раздвинули бостонные столы, разбрелись партиями, и гости графа разместились в двух гостиных, диванной и библиотеке. Марья Дмитриевна бранила Шиншина, с которым играла. — Вот ругать всех умеешь, а догадаться не мог, что тебе с дамы кёровой червей идти надо. Граф, распустив карты веером, с трудом удерживался от привычки послеобеденного сна и всему смеялся. Молодежь, подстрекаемая графиней, собралась около клавикорд и арфы. Жюли первая, по просьбе всех, сыграла на арфе пьеску с вариациями и вместе с другими девицами стала просить Наташу и Николая, известных своею музыкальностью, спеть что-нибудь. Наташа, к которой обратились прежде других, не соглашалась и не отказывалась. — Постойте, я попробую, — сказала она, отойдя к другой стороне клавикорд и пробуя свой голос, взяла вполголоса несколько чистых грудных нот, которые неожиданно подействовали на всех. Все замолкли, пока звуки замирали вверху высокой просторной комнаты. — Можно, можно, — сказала она, весело встряхивая кудрями, которые валились ей на глаза. Пьер, очень раскрасневшийся после обеда, подошел к ней. Ему хо?телось видеть ее поближе и посмотреть, как она будет говорить с ним. — Отчего же нельзя? — спросил он так просто, как будто они были сто лет знакомы. — Иногда бывают дни, что голос нехорош, — сказала она и отошла к клавикордам. — А нынче? — Отличный, — сказала она, обращаясь к нему с таким восторгом, как будто хвалила чей-нибудь чужой голос. Пьер, довольный тем, что видел, как она говорит, подошел к Борису, который почти так же нравился ему в этот день, как и Наташа. — Что за милый ребенок маленькая, черненькая, — сказал он. — Даром, что нехороша. Пьер находился, после скуки уединения в большом доме отца, в том счастливом состоянии молодого человека, когда всех любишь и видишь во всех людях одно хорошее. Еще за обедом он невольно с петербургской высоты презирал московскую публику. А теперь уже казалось, что здесь только, в Москве, и умеют жить люди, и ему уж думалось, как бы хорошо было, ежели бы он мог каждый день бывать в этом доме, слушать, как поет и как говорит эта маленькая, черненькая, и смотреть на нее. — Николай, — сказала Наташа, подходя к клавикордам, — что будем петь? — Хоть “Ключ”, — отвечал Николай. Ему, видимо, становилось несносно от пристававшей к нему Жюли, которая думала, что он должен быть слишком счастлив ее вниманием. — Ну, давайте, давайте. Борис, идите сюда, — закричала Наташа. — А где же Соня? — Она оглянулась и, увидав, что ее друга нет в комнате, побежала за ней. “Ключ”, как называли его у Ростовых, был старинный квартуор, которому научил их музыкальный учитель Димлер. Этот “Ключ” пели обыкновенно Наташа, Соня, Николай и Борис, который, хотя и не имел собственного таланта и голоса, но обладал верным слухом и с свойственною ему во всем точностью и спокойствием мог выучить партию и твердо держал ее. Пока Наташа ушла, стали просить Николая, чтоб он спел что-нибудь один. Он отказывался почти неучтиво и мрачно. Жюли Ахросимова, улыбаясь, подошла к нему. — Зачем вы напускаете на себя мрачность? — спросила она. — Хотя, я понимаю, для музыки и особенно для пения нужно расположение. У меня то же самое. Бывают минуты… Николай поморщился и пошел к клавикордам. Прежде чем сесть, он заметил, что Сони нет в комнате, и хотел уйти. — Николай, не заставляй себя просить, это смешно, — сказала графиня. — Я не заставляю себя просить, маман, — отвечал Николай и порывистым движением стукнул крышкой, открывая клавикорды, и сел. Он подумал на минутку и начал песенку Кавелина:

На что, с любезной расставаясь, На что “прости” ей говорить, Как будто с жизнью разлучаясь, Счастливым больше уж не быть? Не лучше ль просто “до свиданья”, “До новых радостей” сказать, И в сих мечтах очарованья Себя и время забывать?

Голос его был ни хорош, ни дурен, и пел он лениво, как бы исполняя скучную обязанность, но, несмотря на то, в комнате все замолкло, барышни покачивали головами и вздыхали, а Пьер, покрыв свои зубы нежною и слабою улыбкой, которая была особенно смешна на его толстом, полнокровном лице, так и остался до конца песни. Жюли, закрыв глаза, вздохнула на всю комнату. Николай пел с тем чувством меры, которого у него так недоставало в жизни и которое в искусстве не приобретается никаким изучением. Он пел с тою легкостью и свободой, которая показывала, что он не трудился, а пел, как говорил. Только когда он запел, он высказался не ребенком, каким он казался в жизни, а человеком, в котором уже шевелились страсти.

XXVI

Между тем, Наташа, вбежав в Сонину комнату, не нашла там свою подругу, пробежала в детскую, — и там ее не было. Наташа поняла, что Соня была в коридоре на сундуке. Сундук в коридоре был место печалей женского молодого поколения дома Ростовых. Действительно, Соня в своем воздушном розовом платьице, приминая его, лежала ничком на грязной, полосатой няниной перине на сундуке, закрыв лицо пальчиками, навзрыд плакала, подрагивая своими оголенными коричневатыми плечиками. Лицо Наташи, именинное, оживленное целый день и еще более сиявшее теперь при приготовлении к пению, которое всегда производило на нее возбуждающее действие, вдруг померкло. Глаза ее остановились, потом содрогнулась ее широкая, для пенья рожденная шея, углы губ опустились, глаза в одно мгновение увлажнились. — Соня! что ты?.. Чтo, чтo с тобой? У-у-у!.. — И Наташа, распустив свой крупный рот и сделавшись совершенно дурною, заревела, как ребенок, не зная причины и только оттого, что Соня плакала. Соня хотела поднять голову, хотела отвечать, но не могла и еще больше спряталась. Наташа плакала, присев на синей перине и обнимая друга. Собравшись с силами, Соня приподнялась, начала утирать слезы и рассказывать. — Николай… едет через неделю, его… бумага… вышла… он сам мне сказал… Да я бы все не плакала… (она показала бумажку, которую держала в руке: то были стихи, написанные Николаем), я бы все не плакала, но ты не можешь… никто не может понять… какая у него душа… И она опять принялась плакать о том, что душа его была так хороша. Соня чувствовала, что никто, кроме нее, не мог понять всей прелести и высоты, благородства и нежности, — всех лучших добродетелей этой души. И она действительно видела все эти несравненные добродетели, во-первых, потому, что Николай, сам того не зная, показывался ей только одною, самою лучшею, стороной, во-вторых, потому, что она всеми силами души желала видеть в нем одно прекрасное. — Тебе хорошо… я не завидую… я тебя люблю, и Бориса тоже, — говорила она, собравшись немного с силами, — он милый… для вас нет препятствий. А Николай мне кузен… надобно… сам митрополит… и то нельзя. И потом, ежели маменька (Соня графиню и считала и называла матерью)… она скажет, что я порчу карьеру Николая, у меня нет сердца, что я неблагодарная, а право… вот ей-богу (она перекрестилась)… я так люблю и ее, и всех вас, только Вера одна… За что? Что я ей сделала? Я так благодарна вам, что рада бы всем пожертвовать, да мне нечем… Соня не могла больше говорить и опять спрятала голову в руках и перине. Наташа начинала успокаиваться, но по лицу ее видно было, что она понимала всю важность горя своего друга. — Соня! — сказала она вдруг, как будто догадавшись о настоящей причине огорчения кузины. — Верно, Вера с тобой говорила после обеда? Да? — Да, эти стихи сам Николай написал, а я списала еще другие; она и нашла их у меня на столе и сказала, что покажет их маменьке, и еще говорила, что я неблагодарная, что маменька никогда не позволит ему жениться на мне. А он женится на Жюли. Ты видишь, как она на него смотрит, Наташа? За что? И опять заплакала она горче прежнего. Наташа приподняла ее, обняла и, улыбаясь сквозь слезы, стала ее успокаивать. — Соня, ты не верь ей, душенька, не верь. Помнишь, как мы все втроем говорили с Николаем в диванной, помнишь, после ужина? Ведь мы все решили, как будет. Я уже не помню как, но помнишь, как было все хорошо и все можно. Вот дяденьки Шиншина брат женат же на двоюродной сестре, а мы ведь троюродные. И Борис говорил, что это очень можно. Ты знаешь, я ему все сказала. А он такой умный и такой хороший, — говорила Наташа, так же как и Соня в отношении к Николаю, и по тем же причинам чувствуя, что никто в мире, кроме нее, не мог знать всех сокровищ, заключающихся в Борисе… — Ты, Соня, не плачь, голубчик милый, душенька Соня. — И она целовала ее, смеясь. — Вера злая, Бог с ней. А все будет хорошо, и маменьке она не скажет, Николай сам скажет. И она целовала ее в голову. Соня приподнялась, и котеночек оживился, глазки заблистали, и он готов был, казалось, вот-вот взмахнуть хвостом, вспрыгнуть на мягкие лапки и опять заиграть с клубком, как ему и было прилично. — Ты думаешь? Право? Ей-бoгу? — сказала она, быстро оправляя платье и прическу. — Право, ей-богу! — отвечала Наташа, оправляя своему другу под косой выбившуюся прядь жестких волос, и они обе засмеялись. — Ну, пойдем петь “Ключ”. — Пойдем. Соня, отряхнув пух и спрятав стихи за пазуху к шейке с выступавшими костями груди, легкими, веселыми шагами, с раскрасневшимся лицом побежала вместе с Наташей по коридору в гостиную. Николай допевал еще последний куплет песни. Он увидел Соню, глаза его оживились, на открытом для звуков рте готова была улыбка, голос стал сильнее и выразительнее, и он спел последний куплет еще лучше прежних.

В приятну ночь, при лунном свете,

— пел он, глядя на Соню, и они понимали, как много все это значило — и слова, и улыбка, и песня, хотя, собственно, все это ничего не значило.

В приятну ночь, при лунном свете, Представить счастливо себе, Что некто есть еще на свете, Кто думает и о тебе! Что и она, рукой прекрасной По арфе золотой бродя, Своей гармониею страстной Зовет к себе, зовет тебя! Еще день-два, и рай настанет.. Но, ах! твой друг не доживет!

Он пел для одной Сони, но всем стало весело и добро на сердце, когда он кончил и с увлажненными глазами встал от клавикорд. — Прелестно! Обворожительно! — послышалось со всех сторон. — Этот романс, — сказала Жюли со вздохом, подходя к нему, — восторг. Я все поняла. Во время пения Марья Дмитриевна встала из-за стола и остановилась в дверях, чтобы слушать. — Ай да Николай, — сказала она. — В душу лезет. Поди, поцелуй меня.

XXVII

Наташа шепнула Николаю, что Вера уже расстроила Соню, украв у нее стихи и наговорив ей неприятностей. Николай покраснел и тотчас решительным шагом подошел к Вере и шепотом стал говорить ей, что ежели она посмеет сделать что-нибудь неприятное Соне, то он будет ее врагом на всю жизнь. Вера отговаривалась, извинялась и замечала так же шепотом, что неприлично говорить об этом, указывая на гостей, которые, заметив, что между братом и сестрой была какая-то неприятность, удалились от них. — Мне все равно, я при всех скажу, — говорил почти громко Николай, — что у тебя дурное сердце и что ты находишь удовольствие вредить людям. Окончив это дело, Николай, еще дрожа от волнения, отошел в дальний угол комнаты, где стояли Борис с Пьером. Он сел подле них с решительным и мрачным видом человека, который теперь на все готов и к которому лучше не обращаться ни с каким вопросом. Пьер, однако, со всегдашнею рассеянностью не замечая его состояния души и находясь в самом благодушном состоянии, которое было усилено еще приятным впечатлением музыки, которая всегда сильно действовала на него, несмотря на то, что он никогда не мог взять не фальшивя ни одной нотки, Пьер обратился к нему: — Как вы славно спели! — сказал он. Николай не отвечал. — Вы каким чином поступаете в полк? — спросил он, чтобы спросить еще что-нибудь. Николай, не соображая, что Пьер был нисколько не виноват в неприятности, сделанной ему Верой, и в надоевшем ему приставании Жюли, зло посмотрел на него. — Мне предлагали хлопотать о зачислении меня камер-юнкером, и я отказался, потому что хочу быть обязанным только своему достоинству положением своим в войске, а не сесть на голову людям, достойнее меня. Я иду юнкером, — прибавил он, очень довольный тем, что сразу умел показать новому знакомому свое благородство и употребить военное выражение: “сесть на голову”, — которое он только что подслушал у полковника. — Да, мы всегда спорим с ним, — сказал Борис. — Я не нахожу ничего несправедливого поступить прямо майором. Ежели ты не достоин этого чина, — тебя выключат, а достоин, то ты скорее можешь быть полезен. — Ну, да ты дипломат, — сказал Николай. — Я считаю это злоупотреблением для себя и не хочу начинать злоупотреблением. — Вы совершенно, совершенно правы, — сказал Пьер. — Что это, музыканты? Танцевать будут? — робко спросил он, услышав звуки настраивания. — Я ни одному танцу никогда не мог выучиться. — Да, кажется, маменька велела, — отвечал Николай, весело оглядывая комнату и мысленно выбирая свою между дамами. Но в это время он увидал кружок, собравшийся около Берга, и вернувшееся к нему хорошее расположение духа опять заменилось мрачным ожесточением. — Ах, прочтите, господин Берг, вы так хорошо читаете, это, должно быть, очень поэтично, — говорила Жюли Бергу, который держал в руке бумажку. Николай увидал, что это были его стихи, которые Вера, из мщенья, показала всему обществу. Стихи были следующие: Прощание гусара

Не растравляй меня разлукой, Не мучь гусара своего; Гусару сабля будь порукой Желанья счастья твоего. Мне нужно мужество для боя, Еще нужней для слез твоих, Хочу стяжать венец героя, Чтобы сложить у ног твоих.

Написав стихи и передав их предмету своей страсти, Николай думал, что они прекрасны, теперь же он вдруг находил, что они чрезвычайно дурны и, главное, смешны. Увидав Берга со своими стихами в руках, Николай остановился, ноздри его раздулись, лицо побагровело, и он, сжав губы, быстрыми шагами и с решимостью размахивая руками, направился к кружку. Борис, вовремя увидав намерение, перерезал ему дорогу и взял за руку. — Послушай, это будет глупо. — Оставь меня, я его проучу, — порываясь вперед, говорил Николай. — Он не виноват, пусти меня. Борис подошел к Бергу. — Эти стихи написаны не для всех, — сказал он, протягивая руку. — Позвольте! — Ах, это не для всех! Мне Вера Ильинична дала. — Это так прекрасно, тут есть что-то очень мелодичное, — сказала Жюли Ахросимова. — “Прощанье гусара”, — сказал Берг и имел несчастие улыбнуться. Николай уже стоял перед ним, держа близко к нему свое лицо и глядя на него разгоряченными глазами, которые, казалось, насквозь пронзали несчастного Берга. — Вам смешно? Что вам смешно? — Нет, я ничего не знал, что это вы… — Какое вам дело, я или не я? Читать чужие письма не благородно. — Извините, — сказал Берг, краснея и испуганно. — Николай, — сказал Борис, — мсье Берг не читал чужих писем… Ты теперь наделаешь глупостей. Послушай, — сказал он, кладя в карман стихи, — поди сюда, мне нужно с тобой поговорить. Берг тотчас же отошел к дамам, а Борис с Николаем вышли в диванную. Соня выбежала за ними. Через полчаса вся молодежь уже танцевала экосез, и Николай, переговорив в диванной с Соней, был такой же веселый и ловкий танцор, как и всегда, сам удивлялся своей вспыльчивости и досадовал на свою неприличную выходку. Всем было очень весело. И Пьеру, путавшему фигуры и танцевавшему под руководством Бориса экосез, и Наташе, почему-то помиравшей со смеху каждый раз, как она взглядывала на него, чем он был очень доволен. — Какой он смешной и какой славный, — сказала она сначала Борису, а потом прямо в глаза заговорила самому Пьеру, наивно снизу глядя на него. В середине третьего экосеза зашевелились стулья в гостиной, где играли граф и Марья Дмитриевна, и большая часть почетных гостей и старички, потягиваясь после долгого сиденья и укладывая в карманы бумажники и кошельки, выходили в двери залы. Впереди шла Марья Дмитриевна с графом, оба с веселыми лицами. Граф с шутливою вежливостью, как-то по-балетному, подал округленную руку Марье Дмитриевне. Он выпрямился, и лицо его озарилось особенною молодецко-хитрою улыбкой, и как только дотанцевали последнюю фигуру экосеза, он ударил в ладони музыкантам и закричал на хоры, обращаясь к первой скрипке. — Семен! Данилу Купора знаешь? Это был любимый танец графа, танцованный им еще в молодости (Данила Купор была собственно одна фигура англеза.) — Смотрите на папу, — закричала на всю залу Наташа, пригибая к коленам свою кудрявую головку и заливаясь своим звонким смехом по всей зале. Действительно, все, что только было в зале, с улыбкою радости смотрело на веселого старичка, который рядом с своею сановитою дамой, Марьей Дмитриевной, бывшей выше его ростом, округлял руки, в такт потряхивал ими, расправлял плечи, вывертывал ноги, слегка притопывая, и все более и более распускавшеюся улыбкой на своем круглом лице приготовлял зрителей к тому, что будет. Как только заслышались веселые, вызывающие звуки Данилы Купора, похожие на развеселого трепачка, все двери залы вдруг заставились с одной стороны мужскими, с другой — женскими улыбающимися лицами дворовых, вышедших посмотреть на веселящегося барина. — Батюшка-то наш! Орел! — проговорила няня из одной двери. Граф танцевал хорошо и знал это, но его дама вовсе не умела и не хотела хорошо танцевать. Ее огромное тело стояло прямо с опущенными вниз мощными руками (она передала ридикюль графине), только одно строгое, но красивое лицо ее танцевало. Что выражалось во всей круглой фигуре графа, у Марьи Дмитриевны выражалось лишь в более и более улыбающемся лице и вздрагивающем носе. Но зато, ежели граф, все более и более расходясь, пленял зрителей неожиданностью ловких вывертов и легких прыжков своих мягких ног, Марья Дмитриевна, малейшим усердием при движении плеч или округлении рук, в поворотах и притоптываньях, производила не меньшее впечатление по заслуге, которую ценил всякий при ее тучности и всегдашней суровости. Пляска оживлялась все более и более. Визави не могли ни на минуту обратить на себя внимания и даже не старались о том. Все было занято графом и Марьей Дмитриевной. Наташа дергала за рукава и платье всех присутствовавших, которые и без того не спускали глаз с танцующих, и требовала, чтобы смотрели на папеньку. Граф в промежутках танца тяжело переводил дух, махал и кричал музыкантам, чтоб они играли скорей. Скорее, скорее и скорее, лише, лише и лише развертывался граф, то на цыпочках, то на каблуках носясь вокруг Марьи Дмитриевны, и, наконец, повернув свою даму к ее месту, сделал последнее па, подняв сзади кверху свою мягкую ногу, склонив вспотевшую голову с улыбающимся лицом и округло размахнув правою рукой среди грохота рукоплесканий и хохота, особенно Наташи. Оба танцующие остановились, тяжело переводя дыхание и утираясь батистовыми платками. — Вот как в наше время танцевали, моя милая, — сказал граф. — Ай да Данила Купор! — тяжело и продолжительно выпуская дух, сказала Марья Дмитриевна.

XXVIII

В то время как у Ростовых танцевали в зале шестой англез под звуки от усталости фальшививших музыкантов и усталые официанты и повара готовили ужин, рассуждая между собой, как могут господа так беспрестанно кушать, — только что откушали чай, опять ужинать, — в это время с графом Безуховым сделался шестой уже удар, доктора объявили, что надежды к выздоровлению нет, больному дана была глухая исповедь и причастие, делали приготовления для соборования, и в доме была суетня и тревога ожидания, обыкновенные в такие минуты. Вне дома, за воротами, толпились, скрываясь от подъезжавших экипажей, гробовщики, ожидая богатого заказа на похороны графа. Главнокомандующий Москвы, который беспрестанно присылал адъютантов узнавать о положении графа, в этот вечер сам приезжал проститься с одним из представителей века Екатерины. Говорили, что больной кого-то искал глазами и требовал. И за Пьером, и за Анной Михайловной был послан лакей верхом. Великолепная приемная комната была полна. Все почтительно встали, когда главнокомандующий, пробыв около получаса наедине с больным, вышел оттуда, слегка отвечая на поклоны и стараясь как можно скорее пройти мимо устремленных на него взглядов докторов, духовных лиц и родственников. Князь Василий, похудевший и побледневший за эти дни, шел с ним рядом, и все видели, как главнокомандующий пожал ему руку и что-то несколько раз тихо повторил ему. Проводив главнокомандующего, князь Василий сел в зале один на стул, закинул высоко ногу на ногу, на коленку упирая локоть и рукою закрыв глаза. Все видели, что ему тяжело, и никто не подходил к нему. Посидев так несколько времени, он встал и непривычно поспешными шагами, оглядываясь кругом не то сердитыми, не то испуганными глазами, пошел через длинный коридор на заднюю половину дома к старшей княжне. Находившиеся в слабо освещенной комнате неровным шепотом говорили между собой и замолкали каждый раз, и полными вопроса и ожидания глазами оглядывались на дверь, которая вела в покои умирающего и издавала слабый звук, когда кто-нибудь выходил из нее или входил в нее. — Предел человеческий, — говорил старичок, духовное лицо, даме, подсевшей к нему и наивно слушавшей его. — И предел положен, его же не прейдеши. — Я думаю, не поздно ли соборовать? — прибавляя духовный титул, спрашивала дама, как будто не имея на этот счет никакого своего мнения. — Таинство, матушка, великое, — отвечало духовное лицо, проводя руками по лысине, по которой пролегало несколько прядей зачесанных полуседых волос. — Это кто же? Сам главнокомандующий был? — спрашивали в другом конце комнаты. — Какой моложавый… — А седьмой десяток! Что, говорят, граф-то не узнает уж? Хотели соборовать. — Я одного знал, семь раз соборовался. Вторая княжна только вышла из комнаты больного с заплаканными глазами и села подле Лоррена, молодого, знаменитого доктора, француза, который в грациозной позе сидел подле портрета Екатерины, облокотившись на стол. — Прекрасная, — говорил доктор, отвечая на вопрос о погоде, — погода, княжна, и потом, Москва так похожа на деревню. — Не правда ли? — сказала княжна, вздыхая. — Так можно ему пить? Лоррен задумался. — Он принял лекарство? — Да. Доктор посмотрел на брегет. — Возьмите стакан отварной воды и положите щепотку (он своими тонкими пальцами показал, что значит щепотку) кремортартари. — Не пило слушай, — говорил немец-доктор адъютанту, — чтопи с третий ударом живь остался. — А какой свежий был мужчина! — говорил адъютант. — И кому пойдет это богатство? — прибавил он шепотом. — Охотники найдутся, — улыбаясь, отвечал немец. Все опять оглянулись на дверь: она скрипнула, и вторая княжна, сделав питье, показанное Лорреном, понесла больному. Немец-доктор подошел к Лоррену. — Еще, может, дотянется до завтрашнего утра? — спросил немец, дурно выговаривая по-французски. Лоррен, поджав губы, строго и отрицательно помахал пальцем перед своим носом. — Сегодня ночью, не позже, — сказал он тихо, с приличною улыбкой самодовольства в том, что он ясно умеет понимать и выражать положение больного, и отошел.

Между тем князь Василий отворил дверь в комнату княжны. В комнате было полутемно, только две лампадки горели перед образами и хорошо пахло куреньем и цветами. Вся комната была уставлена мелкою мебелью шифоньерок, шкапчиков, столиков. Из-за ширм виднелись белые покрывала высокой пуховой кровати. Собачка залаяла. — Ах, это вы, кузен. Она встала и оправила волосы, которые у нее всегда, даже теперь, были так необыкновенно гладки, как будто они были сделаны из одного куска с головой и покрыты лаком. — Что, случилось что-нибудь? — спросила она. — Я уже так напугалась. — Ничего, все то же, я только пришел договорить с тобой, Катишь, о деле, — проговорил князь, устало садясь на кресло, с которого она встала. — Как ты нагрела, однако, — сказал он, — ну, садись сюда, поговорим. — Я думала, не случилось ли что? — сказала княжна и с своим неизменным, спокойным и строгим каменным приличием села против князя, готовясь слушать. — Ну что, моя милая? — сказал князь Василий, взяв руку княжны и пригибая ее по своей привычке книзу. Видно было, что это “ну что” относилось ко многому такому, что, не называя, они понимали оба. Княжна, с своею несообразно длинною по ногам, сухою и прямою талией, прямо и бесстрастно смотрела на князя выпуклыми серыми глазами. Она покачала головой и, вздохнув, посмотрела на образа. Жест ее можно было объяснить и как выражение печали и преданности, и как выражение усталости и надежды на скорый отдых. Князь Василий объяснил этот жест как выражение усталости. — А мне-то, — сказал он, — ты думаешь, легче? Я заморен, как почтовая лошадь, а все-таки мне надо с тобой поговорить, Катишь, и очень серьезно. Князь Василий замолчал, и щеки его начали нервически подергиваться то на одну, то на другую сторону, придавая его лицу неприятное выражение, какое никогда не показывалось на лице князя Василия, когда он бывал в гостиных. Глаза его тоже были не такие, как всегда: то они смотрели нагло-шутливо, то испуганно оглядывались. Княжна, своими сухими, худыми руками придерживая на коленях собачку, внимательно смотрела в глаза князю Василию; но видно было, что она не прервет молчание вопросом, хотя бы ей пришлось молчать до утра. У княжны было одно из тех лиц, которых выражение остается не изменяемо и не зависимо от движений, выражающихся на лице собеседника. — Вот видите ли, моя милая княжна и кузина Екатерина Семеновна, — продолжал князь Василий, видимо, не без внутренней борьбы приступая к продолжению своей речи, — в такие минуты, как теперь, обо всем надо подумать. Надо подумать о будущем, о вас… я вас всех люблю как своих детей, ты это знаешь. Княжна так же тускло и неподвижно смотрела на него. — Наконец, надо подумать и о моем семействе, — сердито отталкивая от себя столик и не глядя на нее, продолжал князь Василий, — ты знаешь, Катишь, что вы, три сестры Мамонтовы, да еще моя жена, мы одни прямые наследники графа. Знаю, знаю, как тебе тяжело говорить и думать о таких вещах. И мне не легче, но, друг мой, мне шестой десяток, надо быть ко всему готовым. Ты знаешь ли, что я послал за Пьером и что граф, прямо указывая на его портрет, требовал его к себе? Князь Василий вопросительно посмотрел на княжну, но не мог понять, соображала ли она то, что он ей сказал, или просто смотрела на него. — Я об одном не перестаю молить Бога, — отвечала она, — чтоб он помиловал его и дал бы его прекрасной душе спокойно покинуть эту… — Да, это так, — нетерпеливо продолжал князь Василий, потирая лысину и опять с злобой придвигая к себе отодвинутый столик, — но, наконец… наконец, дело в том, ты сама знаешь, что прошлою зимой граф написал завещание, по которому он все имение, помимо прямых наследников и нас, отдавал Пьеру. — Мало ли он писал завещаний! — спокойно сказала княжна. — Но Пьеру он не мог завещать. Пьер незаконный. — Милая моя, — сказал вдруг князь Василий, прижав к себе столик, оживившись и начав говорить скорее, — но что ежели письмо написано государю, и граф просит усыновить Пьера? Понимаешь, по заслугам графа его просьба будет уважена… Княжна улыбнулась, как улыбаются люди, которые думают, что знают дело больше, чем те, с кем они разговаривают. — Я тебе скажу больше, — продолжал князь Василий, хватая ее за руку, — письмо было написано, хотя и не отослано, и государь знал о нем. Вопрос только в том, уничтожено ли оно или нет. Ежели нет, то как скоро все кончится, — князь Василий вздохнул, давая этим понять, что он разумел под словами “все кончится”, — и вскроют бумаги графа, завещание с письмом будет передано государю, и просьба его наверно будет уважена. Пьер, как законный сын, получит все. — А наша часть? — спросила княжна, иронически улыбаясь так, как будто все, но только не это могло случиться. — Но, моя дорогая Катишь, это ясно, как день. Он один тогда законный наследник всего, а вы не получите ни вот этого. Ты должна знать, моя милая, были ли написаны завещание и письмо и уничтожены ли они. И ежели почему-нибудь они забыты, то ты должна знать, где они, и найти их, потому что… — Этого только недоставало! — перебила его княжна, сардонически улыбаясь и не изменяя выражения глаз. — Я женщина, по-вашему, мы все глупы, но я настолько знаю, что незаконный сын не может наследовать… Un b>tard, — прибавила она, полагая этим переводом окончательно показать князю его неосновательность. — Как ты не понимаешь, наконец, Катишь! Ты так умна: как ты не понимаешь, ежели граф написал письмо государю, в котором просит его признать сына законным, стало быть, Пьер уже будет не Пьер, а граф Безухов, и тогда он по завещанию получит все? И ежели завещание с письмом не уничтожены, то тебе, кроме утешения, что ты была добродетельна, и всего, что отсюда вытекает, ничего не останется. Это верно. — Я знаю, что завещание написано, но знаю тоже, что оно недействительно, и вы меня, кажется, считаете за совершенную дуру, — сказала княжна с тем выражением, с которым говорят женщины, полагающие, что они сказали нечто остроумное и оскорбительное. — Милая ты моя княжна, Екатерина Семеновна, — нетерпеливо заговорил князь Василий. — Я пришел к тебе не за тем, чтобы пикироваться с тобой, а за тем, чтобы как с родной, хорошею, доброю, истинною родной, поговорить о твоих же интересах. Я тебе говорю десятый раз, что ежели письмо к государю и завещание в пользу Пьера есть в бумагах графа, то ты, моя голубушка, и с сестрами, не наследница. Ежели ты мне не веришь, то поверь людям знающим: я сейчас говорил с Дмитрием Онуфриевичем (это был адвокат дома), он то же сказал. Видимо, что-то вдруг изменилось в мыслях княжны: тонкие губы побледнели (глаза остались те же), и голос, в то время как она заговорила, прорывался такими раскатами, каких она, видимо, сама не ожидала. — Это было бы хорошо, — сказала она. — Я ничего не хотела и не хочу. — Она сбросила свою собачку с колен и оправила складки платья. — Вот благодарность, вот признательность людям, которые всем пожертвовали для него, — сказала она. — Прекрасно! Очень хорошо! Мне ничего не нужно, князь. — Да, но ты не одна, у тебя сестры, — ответил князь Василий. Но княжна не слушала его. — Да, я это давно знала, но забыла, что, кроме низости, обмана, зависти, интриг, кроме неблагодарности, самой черной неблагодарности, я ничего не могла ожидать в этом доме… — Знаешь ли ты или не знаешь, где это завещание? — спрашивал князь Василий, еще с большим, чем прежде, передергиванием щек. — Да, я была глупа, я еще верила в людей, и любила их, и жертвовала собой. А успевают только те, которые подлы и гадки. Я знаю, чьи это интриги. Княжна хотела встать, но князь удержал ее за руку. Княжна имела вид человека, вдруг разочаровавшегося во всем человеческом роде; она злобно смотрела на своего собеседника. — Еще есть время, мой друг. Ты помни, Катишь, что все это сделалось нечаянно, в минуту гнева, болезни, и потом забыто. Наша обязанность, моя милая, исправить его ошибку, облегчить его последние минуты тем, чтобы не допустить его сделать этой несправедливости, не дать ему умереть в мыслях, что он сделал несчастными тех людей… — Тех людей, которые всем пожертвовали для него, — подхватила княжна, порываясь опять встать, но князь не пустил ее, — чего он никогда не умел ценить. Нет, кузен, — прибавила она со вздохом, — я буду помнить, что на этом свете нельзя ждать награды, что на этом свете нет ни чести, ни справедливости. На этом свете надо быть хитрою и злою. — Ну, послушай, успокойся; я знаю твое прекрасное сердце. — Нет, у меня злое сердце. — Я знаю твое сердце, — повторил князь, — ценю твою дружбу, и желал бы, чтобы ты была обо мне того же мнения. Успокойся и поговорим толком, пока есть время — может, сутки, может, час; расскажи мне все, что ты знаешь о завещании, и, главное, где оно, ты должна знать. Мы теперь же возьмем его и покажем графу. Он, верно, забыл уже про него и захочет его уничтожить. Ты понимаешь, что мое одно желание — свято исполнить его волю; я за тем только и приехал сюда. Я здесь только за тем, чтобы помогать ему и вам. — Теперь я все поняла. Я знаю, чьи это интриги. Я знаю, — говорила княжна. — Не в том дело, моя душа. — Это ваша протеже, ваша милая княгиня Друбецкая, Анна Михайловна, которую я не желала бы иметь горничной, эту мерзкую, гадкую женщину. — Не будем терять время. — Ax, не говорите! Прошлую зиму она втерлась сюда и такие гадости, такие скверности наговорила графу на всех нас, особенно на Софью, я повторять не могу, — что граф сделался болен и две недели не хотел нас видеть. В это время, я знаю, что он написал эту гадкую, мерзкую бумагу, но я думала, что эта бумага ничего не значит. — В этом-то и дело, — отчего же ты прежде ничего не сказала мне? — В мозаиковом портфеле, который он держит под подушкой! Теперь я знаю, — сказала княжна, не отвечая. — Да, ежели есть за мной грех, большой грех, то это ненависть к этой мерзавке, — почти прокричала княжна, совершенно изменившись. — И зачем она втирается сюда? Но я ей выскажу все, все. Придет время. — Ради бога, не забудьте в вашем оправданном гневе, — сказал князь Василий, улыбаясь слегка, — что тысячеглазая зависть следит за нами. Мы должны действовать, но…

XXIX

В то время как такие разговоры происходили в приемной и княжниной комнатах, карета с Пьером (за которым было послано) и с Анной Михайловной (которая нашла нужным ехать с ним) въезжала во двор графа Безухова. Когда колеса кареты мягко зазвучали по соломе, настланной под окнами, Анна Михайловна, обратившись к своему спутнику с утешительными словами, убедилась в том, что он спит в углу кареты, и разбудила его. Очнувшись, Пьер за Анною Михайловной вышел из кареты и тут только подумал о том свидании с умирающим отцом, которое его ожидало. Он заметил, что они подъехали не к парадному, а к заднему подъезду. В то время как он сходил с подножки, два человека в мещанской одежде торопливо отбежали от подъезда в тень стены. Приостановившись, Пьер разглядел в тени дома с обеих сторон еще несколько таких же людей. Но ни Анна Михайловна, ни лакей, ни кучер, которые не могли не видеть этих людей, не обратили на них внимания. “Стало быть, это так нужно”, — решил сам с собой Пьер и прошел за Анной Михайловной. Анна Михайловна поспешными шагами шла вверх по слабо освещенной, узкой, каменной лестнице, подзывая отстававшего за ней Пьера, который, хотя и не понимал, для чего ему надо было вообще идти к графу, и еще меньше, зачем ему надо было идти по задней лестнице, судя по уверенности и поспешности Анны Михайловны решил про себя, что это было необходимо нужно. На половине лестницы чуть не сбили их с ног какие-то люди с ведрами, которые, стуча сапогами, сбегали им навстречу. Люди эти прижались к стене, чтобы пропустить Пьера с Анной Михайловной, и не показали ни малейшего удивления при виде их. — Здесь на половину княжон? — спросила Анна Михайловна одного из них. — Здесь, — отвечал лакей смелым, громким голосом, как будто теперь все уже было можно, — дверь налево, матушка. — Может быть, граф не звал меня, — сказал Пьер, в то время как он вышел на площадку, — я пошел бы к себе. Анна Михайловна остановилась, чтобы поравняться с Пьером. — Ах, мой друг, — сказала она с тем же жестом, как утром с сыном, дотрагиваясь до его руки, — поверьте, я страдаю не меньше вас, но будьте мужчиной, — Право, я пойду, — спросил Пьер, ласково через очки глядя на Анну Михайловну. — Забудьте, друг мой, в чем были против вас не правы. Вспомните, что это ваш отец… может быть, в агонии. — Она вздохнула. — Я тотчас полюбила вас как сына. Доверьтесь мне, Пьер. Я не забуду ваших интересов. Пьер ничего не понимал; опять ему еще сильнее показалось, что все это так должно быть, и он покорно последовал за Анной Михайловной, уже отворявшей дверь. Дверь выходила в переднюю заднего хода. В углу сидел старик-слуга княжон и вязал чулок. Пьер никогда не был на этой половине, даже не предполагал существования таких покоев. Анна Михайловна спросила у обгонявшей их, с графином на подносе, девушки, назвав ее милой и голубушкой, о здоровье княжон и повлекла Пьера дальше по каменному коридору. Из коридора первая дверь налево вела в жилые комнаты княжон. Горничная с графином второпях (как и все делалось второпях в эту минуту в этом доме) не затворила двери, и Пьер с Анною Михайловной, проходя мимо, невольно заглянули в ту комнату, где, разговаривая, сидели близко друг от друга старшая княжна с князем Василием. Увидав проходящих, князь Василий сделал нетерпеливое движение и откинулся назад, княжна вскочила и отчаянным жестом изо всей силы хлопнула дверью, затворяя ее. Жест этот был так непохож на всегдашнее спокойствие княжны, страх, выразившийся на лице князя Василия, был так несвойствен его важности, что Пьер, остановившись, вопросительно через очки посмотрел на свою руководительницу. Анна Михайловна не выразила удивления, она только слегка улыбнулась и вздохнула, как будто показывая, что всего этого она ожидала. — Будьте мужчиной, друг мой, я же стану блюсти ваши интересы, — сказала она в ответ на его взгляд и еще скорее пошла по коридору. Пьер не понимал, в чем дело, и еще меньше, что значило блюсти интересы, но он понимал, что все это так должно было быть. Коридором они вышли в полуосвещенную залу, примыкавшую к приемной графа. Это была одна из тех холодных и роскошных комнат, которые знал Пьер с парадного крыльца. Но и в этой комнате, посередине, стояла пустая ванна и была пролита вода по ковру. Навстречу им вышел на цыпочках, не обращая на них внимания, слуга и причетник с кадилом. Они вошли в знакомую Пьеру приемную с двумя итальянскими окнами, выходом в зимний сад, с большим бюстом и во весь рост портретом Екатерины. Все те же люди, почти в тех же положениях, сидели, перешептываясь, в приемной. Все, смолкнув, оглянулись на вошедшую Анну Михайловну, с ее исплаканным, бледным лицом, и на толстого, большого Пьера, который, опустив голову, покорно следовал за нею. На лице Анны Михайловны выразилось сознание того, что решительная минута наступила, и она, с приемами деловой петербург?ской дамы, вошла в комнату, не отпуская от себя Пьера, еще смелее, чем утром. Она, видимо, чувствовала, что, ведя за собою того, кого желал видеть умирающий, прием ее был обеспечен. Быстрым взглядом оглядев всех бывших в комнате и заметив графова духовника, она, не то что согнувшись, но сделавшись вдруг меньше ростом, мелкою иноходью подплыла к духовнику и почтительно приняла благословение одного, потом другого духовного лица. — Славу Богу, что успела, — сказала она духовному лицу, — мы все, родные, так боялись. Вот этот молодой человек — сын графа, — прибавила она тише. — Ужасная минута! Проговорив эти слова, она подошла к доктору. — Милый доктор, — сказала она ему, — этот молодой человек — сын графа… Есть ли надежда? Доктор молча, быстрым движением, возвел кверху глаза и плечи. Анна Михайловна точно таким же движением возвела плечи и глаза, почти закрыв их, вздохнула и отошла от доктора к Пьеру. Она особенно почтительно и нежно-грустно обратилась к Пьеру: — Доверьтесь Его милосердию, — сказала она ему и, указав ему диванчик, чтобы сесть подождать ее, сама неслышно направилась к двери, на которую все смотрели, и вслед за чуть слышным звуком этой двери скрылась за нею. Пьер, решившись во всем повиноваться своей руководительнице, направился к диванчику, который она ему указала. Как только Анна Михайловна скрылась, он заметил, что взгляды всех, бывших в комнате, больше чем с любопытством и с участием устремились на него. Он заметил, что все перешептывались, указывая на него глазами как будто с страхом и даже с подобострастием. Ему оказывали уважение, какого прежде никогда не оказывали: неизвестная ему дама, которая говорила с духовными лицами, встала с своего места и предложила ему сесть; адъютант поднял уроненную Пьером перчатку и подал ему. Доктора почтительно замолкли, когда он проходил мимо их, и посторонились, чтобы дать ему место. Пьер хотел сначала сесть на другое место, чтобы не стеснять даму, хотел сам поднять перчатку и обойти докторов, которые вовсе и не стояли на его дороге; но он вдруг почувствовал, что это было бы неприлично, он почувствовал, что он в нынешнюю ночь есть лицо, которое обязано совершить какой-то страшный и ожидаемый всеми обряд, и что поэтому он должен был принимать от всех услуги. Он принял молча перчатку от адъютанта, сел на место дамы, положив свои большие руки на симметрично выставленные колени, в наивной позе египетской статуи, и решив про себя, что все это так именно должно быть и что ему в нынешний вечер, для того чтобы не потеряться и не наделать глупостей, не следует действовать по своим соображениям, а надобно предоставить себя вполне на волю тех, которые руководили им. Не прошло и двух минут, как князь Василий, в своем кафтане с тремя звездами, величественно, высоко неся голову, вошел в комнату. Он казался похудевшим с утра; глаза его были больше обыкновенного, когда он оглянул комнату и увидал Пьера. Он подошел к нему, взял руку (чего он прежде никогда не делал) и потянул ее книзу, как будто он хотел испытать, крепко ли она держится. — Мужайтесь, мужайтесь, мой друг. Он пожелал вас видеть. Это хорошо… — и он хотел идти. Но Пьер почел нужным спросить: — Как здоровье… — Он замялся, не зная, прилично ли назвать умирающего графом, назвать же отцом ему было совестно. — У него был еще удар, полчаса назад. Мужайтесь, мой друг… Пьер был в таком состоянии неясности мысли, что при слове “удар” ему представился удар какого-нибудь тела. Он, недоумевая, посмотрел на князя Василия. И уже потом сообразил, что ударом называется болезнь. Князь Василий на ходу сказал несколько слов Лоррену и прошел в дверь на цыпочках. Он не умел ходить на цыпочках и неловко подпрыгивал всем телом. Вслед за ним прошла старшая княжна, потом прошли духовные лица и причетники, прислуга тоже прошла в дверь. За этою дверью послышалось передвиженье, и, наконец, все с тем же бледным, но твердым в исполнении долга лицом выбежала Анна Михайловна и, дотронувшись до руки Пьера, сказала: — Милосердие Божие неисчерпаемо. Соборование сейчас начнется. Пойдемте. Пьер прошел в дверь, ступая по мягкому ковру, и заметил, что и адъютант, и незнакомая дама, и еще кто-то из прислуги, все прошли за ним, как будто теперь уж не надо было спрашивать разрешения входить в эту комнату.

XXX

Пьер хорошо знал эту большую, разделенную колоннами и аркой комнату, всю обитую персидскими коврами. Часть комнаты за колоннами, где с одной стороны стояла высокая красного дерева кровать под шелковыми занавесами, а с другой — огромный киот с образами, была красно и ярко освещена, как бывают освещены церкви во время вечерней службы. Под освещенными ризами киота стояло длинное вольтеровское кресло, и на кресле, обложенном вверху снежно-белыми, не смятыми, видимо, только что перемененными подушками, укрытая до пояса ярко зеленым одеялом лежала знакомая Пьеру величественная фигура его отца графа Безухова с тою же седою гривой волос, напоминавших льва, над широким лбом, и с теми же характерно-благородными, крупными морщинами на красивом красно-желтом лице. Он лежал прямо под образами; обе толстые большие руки его были выпростаны из-под одеяла и лежали на нем. В правую руку, лежавшую ладонью книзу, между большим и указательным пальцами вставлена была восковая свеча, которую, нагибаясь из-за кресла, придерживал в ней старый слуга. Над креслом стояли духовные лица в своих величественных, блестящих одеждах, с выпростанными на них длинными волосами, с зажженными свечами в руках и медленно-торжественно служили. Немного позади их стояли две младшие княжны, с платком в руках и у глаз, и впереди их старшая, Катишь, со злобным и решительным видом, ни на мгновение не спуская глаз с икон, как будто говорила всем, что не отвечает за себя, если оглянется. Анна Михайловна, с кроткою печалью и всепрощением на лице, и неизвест?ная дама стояли у двери. Князь Василий стоял с другой стороны двери, близко к креслу, за резным бархатным стулом, который он поворотил к себе спинкой, и, облокотив на нее левую руку со свечой, крестился правой, каждый раз поднимая глаза кверху, когда приставлял персты ко лбу. Лицо его выражало спокойную набожность и преданность воле Божией. “Ежели вы не понимаете этих чувств, то тем хуже для вас”, — казалось, говорило его лицо. Сзади его стоял адъютант, доктора и мужская прислуга; как бы в церкви, мужчины и женщины разделились. Все молчало, крестилось, только слышны были церковное чтение, сдержанное, густое, басовое пение и в минуты молчания перестановка ног и вздохи. Анна Михайловна, с тем значительным видом, который показывал, что она знает, что делает, перешла через всю комнату к Пьеру и подала ему свечу. Он зажег ее и, развлеченный наблюдением над окружающими, стал креститься тою же рукой, в которой была свеча. Младшая, румяная и смешливая княжна Софи, с родинкою, смотрела на него. Она улыбнулась, спрятала свое лицо в платок и долго не открывала его, но, посмотрев на Пьера, опять засмеялась. Она, видимо, чувствовала себя не в силах глядеть на него без смеха, но не могла удержаться, чтобы не смотреть на него, и во избежание искушений тихо перешла за колонну. В середине службы голоса духовенства вдруг замолкли, духовные лица шепотом сказали что-то друг другу; старый слуга, державший руку графа, поднялся и обратился к дамам. Анна Михайловна выступила вперед и, нагнувшись над больным из-за спины, пальцем поманила к себе Лоррена. Француз-доктор, стоявший без зажженной свечи, прислонившись к колонне, в той почтительной позе иностранца, которая показывает, что, несмотря на различие веры, он понимает всю важность совершающегося обряда и даже одобряет его, неслышными шагами человека во всей силе возраста подошел к больному, взял своими белыми тонкими пальцами его свободную руку с зеленого одеяла и, отвернувшись, стал щупать пульс и задумался. Больному дали чего-то выпить, зашевелились около него, потом опять расступились по местам, и богослужение возобновилось. Во время этого перерыва Пьер заметил, что князь Василий вышел из-за своей спинки стула и с тем же видом, который показывал, что он знает, что делает, и что тем хуже для других, ежели они не понимают его, не подошел к больному, а, пройдя мимо его, присоединился к старшей княжне и с ней вместе направился в глубь спальни, к высокой кровати под шелковыми занавесами. От кровати и князь и княжна оба скрылись в заднюю дверь; но перед концом службы один за другим возвратились на свои места. Пьер обратил на это обстоятельство не более внимания, как и на все другие, раз навсегда решив в своем уме, что все, что совершалось перед ним нынешний вечер, было так необходимо нужно. Звуки церковного пения прекратились, и послышался голос духовного лица, которое почтительно поздравляло больного с принятием таинства. Больной лежал все так же безжизненно и неподвижно. Вокруг него все зашевелилось, послышались шаги и шепоты, из которых шепот Анны Михайловны выдавался резче всех. Пьер слышал, как она сказала: — Непременно надо перенести на кровать, здесь никак нельзя будет… Больного так обступили доктора, княжны и слуги, что Пьер уже не видал той красно-желтой головы, с седою гривой, которая, несмотря на то, что он видел и другие лица, ни на мгновение не выходила у него из вида во все время службы. Пьер догадался по осторожному движению людей, обступивших кресло, что умирающего поднимали и переносили. — За мою руку держись, уронишь так, — послышался ему испуганный шепот одного из слуг, — снизу… еще один, — говорили голоса, и тяжелые дыхания и переступания ногами людей стали торопливее, как будто тяжесть, которую они несли, была сверх сил их. Несущие, в числе которых была и Анна Михайловна, поравнялись с молодым человеком, и ему на мгновение, из-за спин и затылков людей, показалась высокая, жирная, открытая грудь, тучные плечи больного, приподнятые кверху людьми, державшими его под мышки, и седая курчавая львиная голова. Голова эта с необычайно широким лбом и скулами, красивым чувственным ртом и величественным холодным взглядом была не обезображена близостью смерти. Она была такая же, какою знал ее Пьер назад тому три месяца, когда граф отпускал его в Петербург. Но голова эта беспомощно покачивалась от неровных шагов несущих, и холодный, безучастный взгляд не знал, на чем остановиться. Прошло несколько минут суетни около высокой кровати; люди, несшие больного, разошлись; Анна Михайловна дотронулась до руки Пьера и сказала ему: “Пойдемте”. Пьер вместе с нею подошел к кровати, на которой в праздничной позе, видимо, имевшей отношение к только что совершенному таинству, был положен больной. Он лежал, высоко опираясь головой на подушки. Руки его были симметрично выложены на зеленом шелковом одеяле ладонями вниз. Когда Пьер подошел, граф глядел прямо на него, но глядел тем взглядом, которого смысл и значение нельзя понять человеку. Или этот взгляд ровно ничего не говорил, как только то, что покуда есть глаза, надо же глядеть куда-нибудь, или он говорил слишком многое. Пьер остановился, не зная, что ему делать, и вопросительно оглянулся на свою руководительницу, Анну Михайловну. Aннa Михайловна сделала ему торопливый жест глазами, указывая на руку больного и губами посылая ей воздушный поцелуй. Пьер, старательно вытягивая шею, чтоб не зацепить за одеяло, исполнил ее совет и приложился к ширококостной и мясистой руке. Ни рука, ни один мускул лица графа не дрогнули. Пьер опять вопросительно посмотрел на Анну Михайловну, спрашивая, теперь что ему делать. Анна Михайловна глазами указала ему на кресло, стоявшее подле кровати. Пьер покорно стал садиться на кресло, глазами продолжая спрашивать, то ли он сделал, что нужно. Анна Михайловна одобрительно кивнула головой. Пьер принял опять симметрично-наивное положение египетской статуи, видимо, соболезнуя о том, что неуклюжее и толстое тело его занимало такое большое пространство, и употребляя все душевные силы, чтобы казаться как можно меньше. Он смотрел на графа. Граф смотрел на то место, где находилось лицо Пьера в то время, как он стоял. Анна Михайловна являла в своем выражении сознание трогательной важности этой последней минуты свидания отца с сыном. Это продолжалось две минуты, которые показались Пьеру часом. Вдруг в крупных мускулах и морщинах лица графа появилось содрогание. Содрогание усиливалось, красивый рот покривился (тут только Пьер понял, до какой степени отец его был близок к смерти), из перекривленного рта послышался неясный хриплый звук. Анна Михайловна старательно смотрела в глаза больному и, стараясь угадать, чего было нужно ему, указывала то на Пьера, то на питье, то шепотом вопросительно называла князя Василия, то указывала на одеяло. Глаза и лицо больного выказывали нетерпение. Он сделал усилие, чтобы взглянуть на слугу, который безотходно стоял у изголовья постели. — На другой бочок перевернуться хотят, — прошептал слуга и поднялся, чтобы переворотить лицом к стене тяжелое тело графа. Пьер встал, чтобы помочь слуге. В то время как графа переворачивали, одна рука его беспомощно завалилась назад, и он сделал напрасное усилие, чтобы перетащить ее. Заметил ли граф тот взгляд ужаса, с которым Пьер смотрел на эту безжизненную руку, или какая другая мысль промелькнула в его умирающей голове в эту минуту, но он посмотрел на непо?слушную руку, на выражение ужаса в лице Пьера, опять на руку, и на лице его явилась так не шедшая к его чертам слабая, страдальческая улыбка, выражавшая как бы насмешку над своим собственным бессилием. Неожиданно, при виде этой улыбки, Пьер почувствовал содрогание в груди, щипание в носу, и слезы затуманили его зрение. Больного перевернули на бок к стене. Он вздохнул. — Он задремал, — сказала Анна Михайловна, заметив приходившую на смену княжну. — Пойдем. Пьер вышел.

XXXI

В приемной никого уже не было, кроме князя Василия и старшей княжны, которые, сидя под портретом Екатерины, о чем-то оживленно говорили. Как только они увидали Пьера с его руководительницей, они замолчали. Княжна что-то спрятала, как показалось Пьеру, и прошептала: — Не могу видеть эту женщину. — Катишь велела подать чаю в маленькой гостиной, — сказал князь Василий Анне Михайловне, — вы бы пошли, моя бедная Анна Михайловна, подкрепиться, а то вас не хватит. Пьеру он ничего не сказал, только пожал с чувством его руку пониже плеча. Пьер с Анной Михайловной прошли в маленькую гостиную. — Ничто так не восстанавливает после бессонной ночи, как чашка этого превосходного русского чая, — говорил Лоррен с выражением сдержанной оживленности, отхлебывая из тонкой, без ручки, китайской чашки, стоя в маленькой круглой гостиной перед столом, на котором стоял чайный прибор и холодный ужин. Около стола собрались, чтобы подкрепить свои силы, все бывшие в эту ночь в доме графа Безухова. Пьер хорошо помнил эту маленькую круглую гостиную, с зеркалами и маленькими столиками. Во время балов в доме графа Пьер, не умевший танцевать, любил сидеть в этой маленькой зеркальной и наблюдать, как дамы в бальных туалетах, бриллиантах и жемчугах на голых плечах, проходя через эту комнату, оглядывали себя в ярко освещенные зеркала, несколько раз повторявшие их отражения. Теперь та же комната была едва освещена двумя свечами, и среди ночи на одном маленьком столике беспорядочно стояли чайный прибор и блюда, и разнообразные, непраздничные люди, шепотом переговариваясь, сидели в ней, каждым движением, каждым словом показывая, что никто не забывает того, что делается теперь и имеет еще совершиться в спальне. Пьер не стал есть, хотя ему и очень хотелось. Он оглянулся вопросительно на свою руководительницу и увидел, что она на цыпочках выходила опять в приемную, где остался князь Василий с старшею княжной. Пьер полагал, что и это было так нужно, и, помедлив немного, пошел за ней. Анна Михайловна стояла подле княжны, и обе они в одно время говорили взволнованным шепотом: — Позвольте мне, княгиня, знать, что нужно и что не нужно, — говорила княжна, видимо, находясь в том же взволнованном состоянии, в каком она была в то время, как захлопывала дверь своей комнаты. — Но, милая княжна, — кротко и убедительно говорила Анна Михайловна, заступая дорогу от спальни и не пуская княжну, — не будет ли это слишком тяжело для бедного дядюшки в такие минуты, когда ему нужен отдых? В такие минуты разговор о мирском, когда его душа уже приготовлена… Князь Василий сидел на кресле в своей фамильярной позе, высоко заложив ногу на ногу. Щеки его сильно перепрыгивали и, опустившись, казались толще внизу, но он имел вид человека, мало занятого разговором двух дам. — Послушайте, моя милая Анна Михайловна, оставьте Катишь делать, что она знает. Вы знаете, как граф ее любит. — Я и не знаю, что в этой бумаге, — говорила княжна, обращаясь к князю Василию и указывая на мозаиковый портфель, который она держала в руках. — Я знаю только, что настоящее завещание у него в бюро, а это забытая бумага… — Она хотела обойти Анну Михайловну, но Анна Михайловна, подпрыгнув, опять загородила ей дорогу. — Я знаю, милая, добрая княжна, — сказала Анна Михайловна, хватаясь рукой за портфель и так крепко, что видно было — она не скоро его пустит. — Милая княжна, я вас прошу, я вас умоляю, пожалейте его. Я вас умоляю. Княжна молчала. Слышны были только звуки усилий борьбы за портфель. Видно было, что ежели она заговорит, то заговорит не лестно для Анны Михайловны. Анна Михайловна держала крепко, но, несмотря на то, голос ее удерживал всю свою сладкую тягучесть и мягкость. — Пьер, подойдите сюда, мой друг. Я думаю, что он не лишний в родственном совете, не правда ли, князь? — Что же вы молчите, кузен, — вдруг вскрикнула княжна так громко, что в гостиной услыхали и испугались ее голоса. — Что вы молчите, когда здесь бог знает кто позволяет себе вмешиваться и делать сцены на пороге комнаты умирающего. Интриганка! — прошептала она злобно и дернула портфель изо всей силы, но Анна Михайловна сделала несколько шагов, чтобы не отстать от портфеля, и перехватила руку. — Ох! — сказал князь Василий, укоризненно и удивленно. Он встал. — Это смешно. Ну же, пустите. Я вам говорю. Княжна пустила. — И вы. Анна Михайловна не послушалась его. — Пустите, я вам говорю. Я беру все на себя. Я пойду и спрошу его. Я… довольно вам этого. — Но, князь… — говорила Анна Михайловна, — после такого великого таинства, дайте ему минуту покоя. Вот, Пьер, скажите ваше мнение, — обратилась она к молодому человеку, который, вплотную подойдя к ним, удивленно смотрел на озлобленное, потерявшее все приличие лицо княжны и на прыгающие щеки князя Василия. — Помните, что вы будете отвечать за все последствия, — строго сказал князь Василий, — вы не знаете, что вы делаете. — Мерзкая женщина! — вскрикнула княжна, неожиданно бросаясь на Анну Михайловну и вырывая портфель. Князь Василий опустил голову и развел руками. В эту минуту дверь, та страшная дверь, на которую так долго смотрел Пьер и которая так тихо отворялась, быстро, с шумом откинулась, стукнув об стену, и средняя княжна выбежала оттуда и всплеснула руками. — Что вы делаете! — отчаянно проговорила она. — Он умирает, а вы меня оставляете одну. Старшая княжна выронила портфель. Анна Михайловна быстро нагнулась и, подхватив спорную вещь, побежала в спальню. Старшая княжна и князь Василий, опомнившись, пошли за ней. Через несколько минут первой вышла оттуда старшая княжна, с бледным и сухим лицом и прикушенною нижнею губой. При виде Пьера лицо ее выразило неудержимую злобу. — Да, радуйтесь теперь, — сказала она, — вы этого ждали. — И, зарыдав, закрыла лицо платком и выбежала из комнаты. За княжной вышел князь Василий. Он, шатаясь, дошел до дивана, на котором сидел Пьер, и упал на него, закрыв глаза рукой. Пьер заметил, что он был бледен и что нижняя челюсть его прыгала и тряслась, как в лихорадочной дрожи. — Ах, мой друг! — сказал он, взяв Пьера за локоть, и в голосе его была искренность и слабость, которые Пьер никогда прежде не замечал в нем. — Сколько мы грешим, сколько мы обманываем, и все для чего? Мне шестой десяток, мой друг… ведь мне… Все кончится смертью, все. Смерть ужасна. — Он заплакал. Анна Михайловна вышла последняя. Она подошла к Пьеру тихими медленными шагами. — Пьер!.. — сказала она. Пьер вопросительно смотрел на нее. Она поцеловала в лоб молодого человека, увлажая его слезами. Она помолчала. — Его не стало… Пьер смотрел на нее через очки. — Пойдемте, я вас провожу. Старайтесь плакать; ничто так не облегчает, как слезы. Она провела его в темную гостиную, и Пьер рад был, что никто там не видел его лица. Анна Михайловна ушла от него, и когда она вернулась, он, подложив под голову руку, спал крепким сном. Разбудив его, Анна Михайловна говорила Пьеру: — Да, мой друг, это великая потеря для всех нас, не говоря о вас. Но Бог вас поддержит, вы молоды, и теперь, надеюсь, обладатель огромного богатства. Завещание еще не вскрыто. Я довольно вас знаю и уверена, что это не вскружит вам голову, но это налагает на вас обязанности, и надо быть мужчиной. Пьер молчал. — После я, может быть, расскажу вам, что если бы я не была там, то бог знает что бы случилось. Вы знаете, что дядюшка третьего дня обещал мне не забыть Боpиса, но не успел. Надеюсь, мой друг, вы исполните желание отца. Пьер ничего не понимал и молча, застенчиво краснея, что с ним редко бывало, смотрел на княгиню Анну Михайловну. Переговорив с Пьером, Анна Михайловна уехала к Ростовым и легла спать. Проснувшись утром, она рассказывала Ростовым и всем знакомым подробности смерти графа Безухова. Она говорила, что граф умер так, как и она желала бы умереть, что конец его был не только трогателен, но и назидателен, последнее же свидание отца с сыном было до того трогательно, что она не могла вспомнить его без слез и что она не знает, кто лучше вел себя в эти страшные и торжественные минуты: отец ли, который так все и всех вспомнил в последние минуты и такие трогательные слова сказал сыну, или Пьер, на которого жалко было смотреть, как он был убит и как, несмотря на это, старался скрыть свою печаль, чтобы не огорчить умирающего отца. — Это тяжело, но это спасительно; душа возвышается, когда видишь таких людей, как старый граф и его достойный сын, &